Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 406. Припинення сервітуту

1. Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Розлучення ще не привід для виселення? Колишній член сім’ї не втрачає права користування житлом (ВС/КЦС у справі № 686/26093/19-ц від 10.03.2021)

Кожна судова справа це маленька історія життя, а інколи це драма чи трагедія. Як адвокат я часто бачу, професійну деформацію суддів, які забувають про людські відносини та не розуміють, до яких наслідків можуть призвести їх рішення.

Зазвичай, найемоційніши справи це справи цивільні, ті що виникають між людьми та стосуються безпосередньо їх особистого життя.

І розлучення, і все, що з ним пов’язано, підпадає під цю категорію.

До суду звернулась жінка та просила визнати припиненим сервітут та визнати колишнього чоловіка таким, що втратив право користування майном – її будинком.

Позов мотивовано тим, що після розлучення чоловік вже не є членом її сім`ї, виїхав із будинку та не проживає в ньому більше двох років, а позивачка як власник будинку не може вільно розпоряджатись будинком із прописаним в ньому чоловіком.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач проживає постійно в іншому помешканні із новою сім’єю, не утримує будинок позивачки та задовольнив позов.

Постановою апеляційного суду рішення скасовано. Суд виходив із того, що права членів сім`ї колишнього власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Сам факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Взагалі то, практика Верховного Суду з цих справ довгий період була неоднозначною.
Адже частина суддів вважає, що розлучення ще недостатній привід для виселення. Хоча всім вочевидь зрозуміло, що співіснування в межах одного помешкання розлучених чоловіка та жінки здебільшого схоже на пекло.

Така абсурдність ситуації була викликана застарілими нормами ЖК, що був прийнятий за часів існування УРСР.

Під час касаційного перегляду ВС, на підставі ст. 64, 150, 156, 162 ЖК УРСР, дійшов до висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Разом з тим, ЖК УРСР визначає право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Отже, ЖК УРСР не передбачає самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, ч.1 ст. 405 ЦК України.

ВС наголосив, що суди в аналогічних справах мають досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

У даній справі ВС підтримав позицію апеляційного суду з тих підстав, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні відносини і позивачка змінила замки в спірному домоволодінні, вільного доступу до будинку відповідач не мав, тому з цього часу не мав можливості проживати в спірному будинку, що раніше належав його батькам.

ВС також зазначив, що права позивачки, як власника не порушені, оскільки, приймаючи у дар житловий будинок від батьків відповідача, знала про проживання в ньому відповідача, у якого відсутнє інше житло.

Аналізуйте судовий акт: Нарешті Велика Палата визначила, що втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (ВП/ВС у справі № 447/455/17 від 13.10.2020)

Тривалий час судова практика щодо виселення колишніх членів (чоловіків, дружин) сім’ї із житлових приміщень які перебувають у власності позивачів носила вкрай неоднорідний характер.

Окремі суди (з позицією яких я доречи однозначно згоден) таки позиви задовольняли виходячи з того, що зміна сімейного положення, наприклад розлучення, є підставою для припинення сервітуту та посилались на норми ст. 406 ЦК України.

Інші ж «натягивая сову на глобус» посилались на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та трактували її положення так як їм заманеться.

Звісно, що при такому підході про жодну сталість судової практики й годі говорити, а про захист права власності треба взагалі промовчати.

Але ж нарешті Велика Палата таки поставила крапку у цьому питання за що їй велика вдячність.

У даній справі жінка звернулась до суду із позовом про свого колишнього чоловіка про визнання припиненим права користування житлом мотивуючи його тим, що у період шлюбу вона за власні кошти придбала будинок та проживала у нього разом із дитиною та чоловіком, який у цій справі є відповідачем.

Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, відповідач відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.

На думку позивача подальше перебування її колишнього чоловіка у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.

Судом першої інстанції вказані позовні вимоги було задоволено.

Однак, апеляційний суд посилаючись та застосовуючи рудиментарні норми ЖК УРСР у задоволенні позову відмовив мотивуючи таке рішення тим, що за нормами ч.4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Незгода із постановою суду апеляційної інстанції стала підставою для подання позивачем касаційної скарги та подальшого направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка скаргу задовольнила та надала свої такі очікувані висновки щодо згаданих вище правовідносин.

Так, Велика Палата у своїй постанові зазначила, що нормами статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Водночас ВП звернула увагу на те, що звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У даній справі припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності в розумінні положень ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.

Разом із тим, встановивши, що права позивачки порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.

Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.

Отже припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналізуйте судовий акт: Куплена квартира з «прописаними» у ній членами сім’ї колишнього власника – чемодан без ручки! (ВС/КЦС у справі № 279/3572/18 від 22.07.2020)

Дане рішення є яскравим прикладом того, як суди постановляючи рішення не вирішують проблему, яка склалась у сторін, а навпаки поглиблюють її, фактично ставлячи сторони у глухий кут.

Після ознайомлення з цим рішенням думаю, що у кожного виникне питання – а яким чином власнику цієї квартири взагалі захистити своє право на нормальне та безперешкодне користування нею? Відповіді нажаль ніхто на це питання не дасть.

У даній справі особа, яка купила квартиру звернулась до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні належною їй на праві приватної власності квартирою шляхом виселення осіб, які у ній проживають та зареєстровані.

В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що даній квартир зареєстровані особи, які не є членами її сім`ї та не пов`язані з нею будь-яким спільним побутом, які не бажають добровільно звільнити вказане житло.

Рішенням суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов задоволено.

На зазначені рішення відповідачами було подано касаційну скаргу, яку Касаційним цивільним судом задоволено.

Задовольняючи вимоги відповідачів КЦС послався на те, що за нормами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Аналізуйте судовий акт: Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16)

Життєва ситуація, коли є власник будинку - мати (позивач), яка в ньому не проживає, син та невістка (відповідач), які перебуваючи у шлюбі проживали в цьому будинку і були за згодою матері зареєстровані. Після розлучення невістка понад 6 місяців не проживає у будинку матері та має інше місце проживання, що встановлено судом. Перед матір’ю постає завдання виселити невістку, а у невістки «интерес из вредности» утриматись у будинку та зберегти реєстрацію.

Отже, власниця будинку подала позов про виселення невістки і у відповідь отримала зустрічний позов від невістки про вселення. Суд першої інстанції став на бік власниці та задовільнив первісний позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовили матері та вселили невістку у її будинок.

Позиція ВСУ у цій справі насамперед цікава нормою закону, яку використав ВСУ для вирішення цього спору. ВСУ прийшов до висновку, що ст. 64, 156 ЖК УРСР "Права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири)" та ст. 405 ЦК України були неправильно застосовані судами апеляційної та касаційної інстанцій, і рішення ухвалене на користь невістки є помилковим. У подібних правовідносинах слід застосовувати частину другу ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», і тому рішення суду першої інстанції при виселення невістки є правильним.

Отже, маємо новий підхід ВСУ у житлових спорах про виселення/вселення, де право на проживання колишнього члена сім’ї розглядається як сервітут, який припиняється судом за позовом власника житлового приміщення при наявності обставин, які мають істотне значення. В даному випадку - це фактичне тривале непроживання особи у будинку та наявність у неї іншого місяця проживання.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1