Головна Сервіси для юристів ... Закони Цивільний кодекс України Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

{Статтю 234 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

 Ще недавно такі рішення були просто неможливі навіть теоретично, а тепер ВСУ проявляє верх розумності та справедливості.

Так, рішення суду про стягнення боргу передане на виконання, відкрите виконавче провадження, винесена постанова д/в про накладення арешту на майно боржника (проте не внесена до реєстру), боржник знає про борг та про початок процедури його примусового стягнення. І тут боржник замість того щоб повернути борг зовсім «випадково» та оперативно «дарує» свою частку у нерухомості родичу. Здавалося би все очевидно – боржник свідомо набуває статусу нищеброда, щоб не виконувати рішення суду та не повертати борги. Проте, спробуй  таку зрозуміло річ доведи засобами доказування у суді, особливо, коли ти кредитор і начебто не маєш жодного відношення до договору дарування між боржником та родичом.   

У цій справі кредитор звернувся із позовом про визнання договору дарування нерухомості недійсним у зв’язку з його фіктивністю на підставі ст. 234 ЦК України.  Тобто у зв’язку з тим, що сторони укладаючи такий договір насправді приховали його справжню мету – ухилитись від стягнення боргів дарувальника кредитором за рахунок нерухомості. Суд першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, ВСУ скасував такі судові акти і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Зокрема, ВСУ вказав, що у таких випадках судам слід встановлювати умисел на укладання фіктивного договору дарування наступним чином. Перевіряти чи був боржник – дарувальник обізнаний про судове рішення про стягнення боргу, про відкриття виконавчого провадження і з огляду на це передбачати негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування, чи є родинні стосунки між сторонами і чи продовжував боржник – дарувальник фактично володіти та користуватись подарованим майном, чи було арештовано подароване майно постановою д/в незважаючи на відсутність технічного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи /та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.    

Аналізуйте судовий акт: Договір дарування, направлений на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення, може бути визнаний недійсним (справа № 6-2697цс16, 23.0817)

 В цій судовій справі про визнання договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності події відбувались наступним чином.

Існує судове рішення, що набрало чинності про стягнення з відповідачки заборгованості на користь позивачки. Вже після цього судового рішення відповідачка уклала договори дарування, за якими вона як дарувальник передала безоплатно у власність обдарованій (друга відповідачка) нерухомість а саме: земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; житловий будинок та  земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.  

Ці обставини дозволили позивачці передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на саме це нерухоме майно, яке в результаті акту дарування вже не належить відповідачці. 

Вони ж стали також підставою для звернення до суду з позовом про визнання цих договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності, оскілки вони були укладені між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду, яким були задоволені вимоги позивачки про стягнення суми боргу.

Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою  Апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено у відкритті провадження у справі за касаційною скаргою на ці рішення судів. Ухвалюючи таки рішення, суди виходили з того, що позивачка не довела належними і допустимими доказами, що укладені відповідачами договори є фіктивними.

Між тим Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ці судові рішення скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи це рішення, ВСУ висловив наступні важливі судження, -  відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовим рішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно; відповідачка була присутня в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій; спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами; суди не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Аналізуйте судовий акт: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Ще недавно такі рішення були просто неможливі навіть теоретично, а тепер ВСУ проявляє верх розумності та справедливості.

Так, рішення суду про стягнення боргу передане на виконання, відкрите виконавче провадження, винесена постанова д/в про накладення арешту на майно боржника (проте не внесена до реєстру), боржник знає про борг та про початок процедури його примусового стягнення. І тут боржник замість того щоб повернути борг зовсім «випадково» та оперативно «дарує» свою частку у нерухомості родичу. Здавалося би все очевидно – боржник свідомо набуває статусу нищеброда, щоб не виконувати рішення суду та не повертати борги. Проте, спробуй  таку зрозуміло річ доведи засобами доказування у суді, особливо, коли ти кредитор і начебто не маєш жодного відношення до договору дарування між боржником та родичом.   

У цій справі кредитор звернувся із позовом про визнання договору дарування нерухомості недійсним у зв’язку з його фіктивністю на підставі ст. 234 ЦК України.  Тобто у зв’язку з тим, що сторони укладаючи такий договір насправді приховали його справжню мету – ухилитись від стягнення боргів дарувальника кредитором за рахунок нерухомості. Суд першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, ВСУ скасував такі судові акти і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Зокрема, ВСУ вказав, що у таких випадках судам слід встановлювати умисел на укладання фіктивного договору дарування наступним чином. Перевіряти чи був боржник – дарувальник обізнаний про судове рішення про стягнення боргу, про відкриття виконавчого провадження і з огляду на це передбачати негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування, чи є родинні стосунки між сторонами і чи продовжував боржник – дарувальник фактично володіти та користуватись подарованим майном, чи було арештовано подароване майно постановою д/в незважаючи на відсутність технічного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи /та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.    

Аналізуйте судовий акт: Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

ВСУ продовжує дивувати актуальними рішеннями. Ми всі знаємо, що у наш час люди не віддають борги добровільно, особливо, коли борги виникають з деліктів, наприклад ДТП чи позик. Як правило вже при наявності судового рішення про стягнення боргу, боржник стає НІЩЕБРОДОМ і переоформлює свою нерухомість на дружину чи іншого близького родича, наприклад дитину. При цьому поточний дохід боржник отримує «у конверті» і таким чином «вирішує» проблему свого безспірного боргу. При такій політиці найбільш простий та дешевий спосіб це укладання договору дарування, чим чимало  боржників і займаються.

Суди розглядали справу за позовом стягувача про законність дарування боржником своєї нерухомості дружині, зокрема укладання договору дарування цієї нерухомості. Коли справа дійшла до ВСУ, ВСУ визнав такий договір дарування фіктивним та недійсним, скасував три відмовні для стягувача рішення та направив справу на новий розгляд. ВСУ підкреслив, що якщо в судовому засіданні встановлено, що боржник знає про рішення суду про стягнення з нього боргу і дарує при цьому нерухомість своїй дружині, то такий договір дарування не направлений на настання реальних правових наслідків і є фіктивним.  Адже боржник міг передбачити для себе негативні наслідки у випадку звернення стягнення на цю нерухомість для виконання рішення суду про стягнення боргу. Тому має бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи – стягувача.

Отже, дарування це не панацея – повертаємо борги вчасно!  

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1873цс16: Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.   

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.   

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.  

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Аналізуйте судовий акт: Договор не может быть фиктивным, если хотя бы одна из сторон имела умысел на наступление юридических последствий указанных в договоре (ухвала від 21 березня 2017р. у спраі № 175/1945/16-ц)

По совету адвоката должник  по суду с целью не лишиться бытового движимого  имущества составил договор дарения, по условиям которого подарил это имущество своей будущей жене. Взыскатель попытался признать этот договор дарения недействительным как фиктивный, но суд не нашёл для этого оснований. Имеет место очевидная ситуация, когда де-факто должник с помощью бумажек просто уклоняется от возврата денег за счёт взыскания имущества, а де-юре это выглядит как договор дарения и защита прав собственника. Самое интересное, что к сожалению не существует какого либо действенного правового механизма в данном случае как защитить права взыскателя. 

Комментарий адвоката Шахторин Артем Сергеевич:

К нашему клиенту Ж. предъявлен иск о признании договора дарения предметов бытового назначения недействительным. 

Договор заключен в простой письменной форме между Ж. и Ч. (которая в дальнейшем стала женой), по условиям которого, Ч. приняла от Ж. в дар бытовую технику, указанную в договоре. Договор вступил в силу и сторонами не обжаловался. 

Истец З. считая, что договор заключен с целью уклонения от гражданской ответственности моего клиента Ж., обратился в суд с соответствующим иском о признании его фиктивным в порядке, предусмотреном ст. 234 ЦК Украины. Аргументировал свои требования домыслами и догадками и тем, что заключение такого договора лишено логики и здравого смысла. 

Подготовив возражения против иска, ссылаясь на то, что для признания договора фиктивным нужно установить умысел всех сторон сделки, было донесено до суда, что такой договор не может быть признан фиктивным так как стороны хотели наступления именно таких последствий. Кроме того ссылаясь на правовую позицию ВСУ, который разъяснил, что истец, который обращается в суд с иском о признании сделки фиктивной, должен доказать суду отсутствие у всех участников сделки намерения создать юридические последствия (дело №6-197цс14). 

Решением суда первой инстанции, которое оставлено без изменений апелляционным судом, отказано в удовлетворении исковых требованиях З.

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст