Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

{Статтю 234 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Дарування з метою ухилення від виконання обов`язку відшкодувати потерпілому шкоду незаконне (ВС/КЦС у справі № 754/9834/18 від 10.06.2021)

Особа, визнана винної у вчиненні кримінального правопорушення несе обов’язок відшкодування потерпілому шкоди завданої злочином.

Знаючи про такий обов’язком особи, винні у вчиненні злочинів, намагаються передати майно, яке знаходиться в їхньому праві власності іншим особам з метою уникнення цивільно-правової відповідальності перед потерпілим, унеможливлення конфіскації майна тощо.

У даній справі потерпілий у кримінальному провадженні звернувся до суду із позовом про визнання недійними договорів дарування земельних ділянок укладених між обвинуваченим та його донькою.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що дії сторін оспорюваних правочинів направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати вказані земельні ділянки від виконання в майбутньому судових рішень про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився і апеляційний суд вказаний позов задовільнив.

У своєму рішення місцевий суд зазначив, що оспорювані правочини укладені між близькими родичами. При цьому даруватель відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про наявність кримінального провадження та про існування цивільних позовів потерпілого про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а тому передбачав для себе негативні наслідки у випадку задоволення судом позовних вимог та виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на вказані земельні ділянки.

За таких обставин договори дарування земельних ділянок були вчинені без наміру створення правових наслідків, що свідчить про фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати вказане майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення.

На згадані рішення представником відповідача до Касаційного цивільного суду було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що земельні ділянки було прийнято в дар належним чином, що підтверджується укладенням вищевказаних правочинів та їх фактичним отриманням в паперовому вигляді. В оскаржуваних судових рішеннях містяться лише наведені роздуми та здогадки щодо подій, які мали місце. На момент відчуження нерухомого майна на користь дочки відповідач не порушив жодної норми законодавства. Оспорювані договори дарування укладені за обставин відсутності будь-яких боргових зобов`язань відповідача перед позивачем.

КЦС визнав вказані доводи необґрунтованими та у задоволенні скарги відмовив.

У своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив про те, що за положеннями ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У даній справі відповідач відчужуючи належні йому на праві власності земельні ділянки, був обізнаний про наявність кримінального провадження та про існування цивільних позовів позивача про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а тому передбачав для себе негативні наслідки у випадку задоволення судом позовних вимог та виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на вказані земельні ділянки.

Встановивши, що оспорювані правочини укладені між особами, які є близькими родичами, тобто були обізнані про можливі негативні наслідки у випадку задоволення цивільних позовів позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що такі договори дарування земельних ділянок вчинені з метою ухилення від виконання обов`язку відшкодувати потерпілому шкоду, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, що є підставою для задоволення позову.

Аналізуйте судовий акт: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Ще недавно такі рішення були просто неможливі навіть теоретично, а тепер ВСУ проявляє верх розумності та справедливості.

Так, рішення суду про стягнення боргу передане на виконання, відкрите виконавче провадження, винесена постанова д/в про накладення арешту на майно боржника (проте не внесена до реєстру), боржник знає про борг та про початок процедури його примусового стягнення. І тут боржник замість того щоб повернути борг зовсім «випадково» та оперативно «дарує» свою частку у нерухомості родичу. Здавалося би все очевидно – боржник свідомо набуває статусу нищеброда, щоб не виконувати рішення суду та не повертати борги. Проте, спробуй таку зрозуміло річ доведи засобами доказування у суді, особливо, коли ти кредитор і начебто не маєш жодного відношення до договору дарування між боржником та родичом.

У цій справі кредитор звернувся із позовом про визнання договору дарування нерухомості недійсним у зв’язку з його фіктивністю на підставі ст. 234 ЦК України. Тобто у зв’язку з тим, що сторони укладаючи такий договір насправді приховали його справжню мету – ухилитись від стягнення боргів дарувальника кредитором за рахунок нерухомості. Суд першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, ВСУ скасував такі судові акти і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, ВСУ вказав, що у таких випадках судам слід встановлювати умисел на укладання фіктивного договору дарування наступним чином. Перевіряти чи був боржник – дарувальник обізнаний про судове рішення про стягнення боргу, про відкриття виконавчого провадження і з огляду на це передбачати негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування, чи є родинні стосунки між сторонами і чи продовжував боржник – дарувальник фактично володіти та користуватись подарованим майном, чи було арештовано подароване майно постановою д/в незважаючи на відсутність технічного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи /та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Аналізуйте судовий акт: Договір дарування, направлений на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення, може бути визнаний недійсним (справа № 6-2697цс16, 23.0817)

В цій судовій справі про визнання договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності події відбувались наступним чином.

Існує судове рішення, що набрало чинності про стягнення з відповідачки заборгованості на користь позивачки. Вже після цього судового рішення відповідачка уклала договори дарування, за якими вона як дарувальник передала безоплатно у власність обдарованій (друга відповідачка) нерухомість а саме: земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Ці обставини дозволили позивачці передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на саме це нерухоме майно, яке в результаті акту дарування вже не належить відповідачці.

Вони ж стали також підставою для звернення до суду з позовом про визнання цих договорів дарування недійсними внаслідок їх фіктивності, оскілки вони були укладені між відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду, яким були задоволені вимоги позивачки про стягнення суми боргу.

Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено у відкритті провадження у справі за касаційною скаргою на ці рішення судів. Ухвалюючи таки рішення, суди виходили з того, що позивачка не довела належними і допустимими доказами, що укладені відповідачами договори є фіктивними.

Між тим Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ці судові рішення скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи це рішення, ВСУ висловив наступні важливі судження, - відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовим рішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно; відповідачка була присутня в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій; спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами; суди не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Аналізуйте судовий акт: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Ще недавно такі рішення були просто неможливі навіть теоретично, а тепер ВСУ проявляє верх розумності та справедливості.

Так, рішення суду про стягнення боргу передане на виконання, відкрите виконавче провадження, винесена постанова д/в про накладення арешту на майно боржника (проте не внесена до реєстру), боржник знає про борг та про початок процедури його примусового стягнення. І тут боржник замість того щоб повернути борг зовсім «випадково» та оперативно «дарує» свою частку у нерухомості родичу. Здавалося би все очевидно – боржник свідомо набуває статусу нищеброда, щоб не виконувати рішення суду та не повертати борги. Проте, спробуй таку зрозуміло річ доведи засобами доказування у суді, особливо, коли ти кредитор і начебто не маєш жодного відношення до договору дарування між боржником та родичом.

У цій справі кредитор звернувся із позовом про визнання договору дарування нерухомості недійсним у зв’язку з його фіктивністю на підставі ст. 234 ЦК України. Тобто у зв’язку з тим, що сторони укладаючи такий договір насправді приховали його справжню мету – ухилитись від стягнення боргів дарувальника кредитором за рахунок нерухомості. Суд першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, ВСУ скасував такі судові акти і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, ВСУ вказав, що у таких випадках судам слід встановлювати умисел на укладання фіктивного договору дарування наступним чином. Перевіряти чи був боржник – дарувальник обізнаний про судове рішення про стягнення боргу, про відкриття виконавчого провадження і з огляду на це передбачати негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування, чи є родинні стосунки між сторонами і чи продовжував боржник – дарувальник фактично володіти та користуватись подарованим майном, чи було арештовано подароване майно постановою д/в незважаючи на відсутність технічного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи /та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Аналізуйте судовий акт: Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

ВСУ продовжує дивувати актуальними рішеннями. Ми всі знаємо, що у наш час люди не віддають борги добровільно, особливо, коли борги виникають з деліктів, наприклад ДТП чи позик. Як правило вже при наявності судового рішення про стягнення боргу, боржник стає НІЩЕБРОДОМ і переоформлює свою нерухомість на дружину чи іншого близького родича, наприклад дитину. При цьому поточний дохід боржник отримує «у конверті» і таким чином «вирішує» проблему свого безспірного боргу. При такій політиці найбільш простий та дешевий спосіб це укладання договору дарування, чим чимало боржників і займаються.

Суди розглядали справу за позовом стягувача про законність дарування боржником своєї нерухомості дружині, зокрема укладання договору дарування цієї нерухомості. Коли справа дійшла до ВСУ, ВСУ визнав такий договір дарування фіктивним та недійсним, скасував три відмовні для стягувача рішення та направив справу на новий розгляд. ВСУ підкреслив, що якщо в судовому засіданні встановлено, що боржник знає про рішення суду про стягнення з нього боргу і дарує при цьому нерухомість своїй дружині, то такий договір дарування не направлений на настання реальних правових наслідків і є фіктивним. Адже боржник міг передбачити для себе негативні наслідки у випадку звернення стягнення на цю нерухомість для виконання рішення суду про стягнення боргу. Тому має бути визнаний судом недійсним за позовом зацікавленої особи – стягувача.

Отже, дарування це не панацея – повертаємо борги вчасно!

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1873цс16: Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п’ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Аналізуйте судовий акт: Договор не может быть фиктивным, если хотя бы одна из сторон имела умысел на наступление юридических последствий указанных в договоре (ухвала від 21 березня 2017р. у спраі № 175/1945/16-ц)

По совету адвоката должник по суду с целью не лишиться бытового движимого имущества составил договор дарения, по условиям которого подарил это имущество своей будущей жене. Взыскатель попытался признать этот договор дарения недействительным как фиктивный, но суд не нашёл для этого оснований. Имеет место очевидная ситуация, когда де-факто должник с помощью бумажек просто уклоняется от возврата денег за счёт взыскания имущества, а де-юре это выглядит как договор дарения и защита прав собственника. Самое интересное, что к сожалению не существует какого либо действенного правового механизма в данном случае как защитить права взыскателя.

Комментарий адвоката Шахторин Артем Сергеевич:

К нашему клиенту Ж. предъявлен иск о признании договора дарения предметов бытового назначения недействительным.

Договор заключен в простой письменной форме между Ж. и Ч. (которая в дальнейшем стала женой), по условиям которого, Ч. приняла от Ж. в дар бытовую технику, указанную в договоре. Договор вступил в силу и сторонами не обжаловался.

Истец З. считая, что договор заключен с целью уклонения от гражданской ответственности моего клиента Ж., обратился в суд с соответствующим иском о признании его фиктивным в порядке, предусмотреном ст. 234 ЦК Украины. Аргументировал свои требования домыслами и догадками и тем, что заключение такого договора лишено логики и здравого смысла.

Подготовив возражения против иска, ссылаясь на то, что для признания договора фиктивным нужно установить умысел всех сторон сделки, было донесено до суда, что такой договор не может быть признан фиктивным так как стороны хотели наступления именно таких последствий. Кроме того ссылаясь на правовую позицию ВСУ, который разъяснил, что истец, который обращается в суд с иском о признании сделки фиктивной, должен доказать суду отсутствие у всех участников сделки намерения создать юридические последствия (дело №6-197цс14).

Решением суда первой инстанции, которое оставлено без изменений апелляционным судом, отказано в удовлетворении исковых требованиях З.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1