Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Індивідуально визначені речі — це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками: 1) виділені із загальної маси речей такого роду; 2) єдині у своєму роді; 3) відрізняються від інших за кількома ознаками.
Індивідуально визначені речі, виступаючи об´єктом правовідношення, не можуть бути замінені — сторони мають на увазі конкретну річ, визначену індивідуальними ознаками (фасон, колір, номер), за допомогою яких виникає можливість виділити її з ряду інших таких же речей. Речі, не виділені до визначеного моменту з ряду аналогічних речей, можуть бути індивідуалізовані шляхом відбору або в процесі їх використання. Серед індивідуально визначених речей слід відрізняти речі унікальні, які існують в одному екземплярі.
Речі, які визначаються родовими ознаками (числом, вагою, мірою) є замінимими. Вступаючи у правовідносини з приводу таких речей, сторони мають на увазі родові ознаки речей (мішок картоплі, тонна пшениці, тисяча гривень), а не визначену річ. Відповідні речі можуть бути предметом договору позики і не можуть бути предметом договору оренди.
Правове значення поділу речей, визначених цією статтею, полягає в тому, що у випадку загибелі індивідуально визначеної речі боржник звільняється від обов´язку передати її кредитору, але зобов´язанний виплатити грошову компенсацію. Якщо предметом зобов´язання виступає індивідуально визначена річ, яка є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 760 ЦК) і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. У випадку загибелі речей, які мають єдині родові ознаки, за загальним правилом боржник не звільняється від виконання зобов´язання у натурі, оскільки у нього є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 678 ЦК).
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Вимога про витребування не виділеної в натурі частки майна не підлягає задоволенню? ( ВС/КЦС у справі #694/1726/18 від 18.11.2020)
ВС прийняв дуже цікаве рішення для судової практики у віндикаційних спорах. Фактично, суд обмежив власника у можливості витребувати майно, якщо воно піддавалось поділу.
ТОВ звернулось із позовом до двох фізичних осіб про витребування у кожного з них часток майна, що вважає своєю власністю.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ, як власник, має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, відповідачі подали касаційну скаргу. В якості підстав для скасування рішень зазначали, що судами не прийнято доводи відповідачів про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 об’єкту нерухомості і виділити в натурі ці частини неможливо.
ВС визнав касаційну скаргу обґрунтованою та скасував попередні судові рішення з наступних підстав.
Як зазначив ВС, тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння лише майно яке є індивідуально визначеним.
Згідно з абз. 1 ч.1 статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
При цьому, ВС наголосив на правовій позиції касаційного суду, що вже висловлювалось іншими колегіями у справах із віндикаційними вимогами.
Зокрема, вирішуючи спір про витребування майна як від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, так і від недобросовісного набувача на підставі ст. 387 ЦКУ, суд повинен виходити із того, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, тобто майно виділене в натурі.
ВС виходив із того, що в даній справі позов заявлено про витребування майна, яке не було виділено в натурі, а тому суди при винесенні рішень зробили помилковий висновок щодо витребування у відповідачів часток об’єкту нерухомості.
Однак, чи втрачає нерухоме майно після поділу свої індивідуальні властивості?
З одного боку, рішення має свою логіку, оскільки виконати рішення про витребування не виділеної частки майна, з практичної точки зору, нібито неможливо.
З іншого боку така позиція може провокувати злочинні схеми. Виходить, що набувач, навіть недобросовісний, може просто відчужити частку майна іншій особі і тим самим «захистити» себе від правомірних вимог власника.
Чи не є така позиція суду порушенням права власності?