Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов´язань. Із визначення завдатку, закріпленого в статті, що коментується, можна вивести його характерні риси:
по-перше, завдатком можуть забезпечуватися тільки зобов´язання, що виникають із договорів. Відповідно він не може використовуватися для забезпечення деліктних зобов´язань, зобов´язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;
по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов´язання. Цей висновок випливає із положення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов´язанні в рахунок належних з неї платежів.
Новелою цивілістичної доктрини України є визнання завдатком не тільки грошової суми, але й рухомого майна. Статтею 195 ЦК 1963 року передбачалось, що завдатком могла бути тільки грошова сума, адже таке положення було традиційним ще з доби дореволюційного права.
В залежності від предмета (форми) завдатку нині можна виділити два види завдатку: грошовий та майновий.
Згідно змісту частини першої ст. 570 ЦК нерухоме майно виступати в якості завдатку не може.
ЦК прямо закріплює три основні функції завдатку, а саме:
платіжна, оскільки видається в рахунок належних платежів. Наприклад, якщо покупець при придбанні телевізора вартістю 500 гривень передав продавцю 100 гривень завдатку, то йому належить доплатити в майбутньому ще 400 гривень;
доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов´язання). Це позначає, що, якщо сторонами не заперечується факт видачі (отримання) завдатку, а також якщо це і заперечується, але даний факт підтверджується доказами, договір вважається укладеним. З іншого боку, якщо договором передбачена сплата однією з сторін завдатку, то він вважається укладеним лише після виконання відповідним контрагентом свого обов´язку;
забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов´язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушенні зобов´язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов´язана повернути його іншій стороні в подвійному розмірі (докладніше щодо цієї функції див. ст. 571 ЦК та коментар до неї.)
Угода про завдаток згідно норм ст. 547 ЦК повинна вчинятися у письмовій формі під страхом визнання її нікчемною (докладніше див. коментар до вказаної статті ЦК.)
Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора. Можливість надання завдатку третьою особою, яка не приймає участі в основному зобов´язанні, законодавче не передбачена. Такі дії третьої особи слід кваліфікувати як заклад, а саму цю особу — вважати майновим поручителем (ст. 583 ЦК).
Новим положенням цивільного законодавства (порівняно із ЦК 1963 р.) є доповнення правового регулювання завдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, яка передана боржником кредитору, коли є сумніви відносно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема, внаслідок недотримання правил про просту письмову форму угоди про завдаток). У цьому випадку внесена грошова сума визнається авансом.
Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів (ч.2 ст. 570 ЦК). Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов´язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов´язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов´язана до його повернення у більшому розмірі.
Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору (ВС/КЦС справа №711/5065/15-ц від 17.06.2021 р.)
Втім, у обумовлений час, договір купівлі-продажу укладено не було, оскільки виявилося, що на будинок накладено 9 арештів. У зв’язку із цим, позивачка вимагала стягнути з відповідача завдаток в подвійному розмірі, інфляційни втрати, три відсотки річних, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. В свою чергу, відповідач подав зустрічний позов, в якому намагався довести, що позивачка із сім'єю проживала в будинку, а – відповідно, між ними укладено договір найму, і лише деякі оплати за розписками були завдатком, а більша частина – оплатою за користування будинком. Суд першої інстанції, рішення якого було підтримано судом апеляційної інстанції, позов жінки, що передавала кошти, задовольнив частково (визнано кошти, які вона передавала авансом, стягнуто їх з відповідача, а в частині відшкодування моральної шкоди – відмовлено). У задоволені зустрічного позову було відмовлено повністю, оскільки не було надано належних доказів, які б свідчили про укладення сторонами договору оренди. Читати повністюМіж сторонами було укладено договір завдатку відповідно до якого позивачка сплатила відповідачу завдаток (так, в договорі вказано саме слово “завдаток”), а відповідач повинен був продати позивачці належний йому на праві власності житловий будинок. Кошти сплачувались частинами. Не дивлячись на обумовлену в договорі завдатку суму, до укладення договору купівлі-продажу будинку, позивачка сплатила, майже в 5 разів більшу суму. Всі передачі коштів підтверджувалися розписками.
Аналізуйте судовий акт: Сусідка «продала» не свій дім: як правильно повернути аванс, якщо договір купівлі-продажу укладено не було (ВС/КЦС по справі № 211/5994/17 від 09 грудня 2020 року)
Купівля власної оселі, зазвичай важливий крок у житті кожної людини. Однак, інколи покупці забувають, що до здійснення такого важливого кроку слід відноситись дуже відповідально.
Наразі в Україні склалась така ситуація у світі нерухомості, коли перевіряти необхідно і первинне постачання житла, і продаж вторинної нерухомості.
Перш за все слід впевнитись у тому, що перед Вами дійсний продавець і саме він є власником житла.
Але що робити, якщо аванс покупець передав до того, як дізнався про наявність іншого власника майна та його обтяження у вигляді іпотеки?
Цей судовий спір виник чи то через необачність покупця, чи то через недобросовісність продавця, в будь-якому разі, цьому сприяли довірчі відносини між сторонами договору, що приспали пильність.
Дізнавшись про намір позивача придбати дім, сусідка запропонувала до продажу «свій».
Позивач погодився і передав сусідці аванс у розмірі 10 000 грн. за розпискою.
Час йшов, процедуру продажу будинку сусідка затримувала, а в той час покупець дізнається, що будинок сусідці і зовсім не належить.
Більш того, покупець дізнався, що нерухомість знаходиться під іпотекою у банка в забезпечення повернення кредиту. Звичайно про будь-яке придбання будинку вже мова йти не може.
Однак, аванс сусідка повертати не поспішала.
Введений в оману і ошуканий покупець звертається до суду із позовом до сусідки про повернення коштів, які він їй передав в якості авансу, спираючись на положення ст. 570 ЦКУ, оскільки договір купівлі-продажу укладено не було.
Суди перших двох інстанцій дійшли до висновку, що «отримані за розпискою грошові кошти за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, тому що відповідач не є власником будинку і правовідносини, що виникли між сторонами не можуть регулюватися положеннями статті 570 ЦК України, оскільки між позивачем і відповідачем склалися правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються нормами статті 1212 ЦК України» і з цих підстав відмовили у задоволенні позову. Адже, позивач, при подачі позову, не керувався положеннями ст.1212 ЦКУ.
Однак, касаційний суд винесені рішення скасував та постановив нове, яким задовольнив позов.
ВС у своєму рішення зазначив, що суди попередніх інстанцій невірно визначили правову природу спірних правовідносин і надав обґрунтування, чому кошти передані позивачем є авансом, а не безпідставно отриманими коштами.
За висновками касаційного суду, для застосування ст. 1212 ЦКУ важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження майна, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Якщо говорити в контексті цієї справи, суд наголосив на тому, що все ж таки між сторонами були певні договірні домовленості.
Із змісту розписки чітко вбачається, що відповідач отримала від позивача кошти як завдаток у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, та зобов’язалась повернути його у випадку, якщо продаж не відбудеться.
При цьому, суд не надає оцінку правомірності вчинення такого правочину, а лише зазначає, що сама його наявність вже виключає можливість застосування ст.1212 ЦКУ.
Важливо також зазначити, що ВС у цій справі надав оцінку правовому статусу переданих коштів та встановив, що останні є авансом, а не завдатком.
Адже, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.
Оскільки договір купівлі-продажу будинку між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем грошова сума, є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
Дане рішення ВС є яскравим прикладом того, що оцінка спірних правовідносин судом повинна враховувати принцип превалювання суті над формою. Саме таких підхід дозволив захистити права позивача та повернути кошти від недобросовісного «продавця».