Сусідка «продала» не свій дім: як правильно повернути аванс, якщо договір купівлі-продажу укладено не було (ВС/КЦС по справі № 211/5994/17 від 09 грудня 2020 року).

Фабула судового акту: Купівля власної оселі, зазвичай важливий крок у житті кожної людини. Однак, інколи покупці забувають, що до здійснення такого важливого кроку слід відноситись дуже відповідально.

Наразі в Україні склалась така ситуація у світі нерухомості, коли перевіряти необхідно і первинне постачання житла, і продаж вторинної нерухомості.

Перш за все слід впевнитись у тому, що перед Вами дійсний продавець і саме він є власником житла.

Але що робити, якщо аванс покупець передав до того, як дізнався про наявність іншого власника майна та його обтяження у вигляді іпотеки?

Цей судовий спір виник чи то через необачність покупця, чи то через недобросовісність продавця, в будь-якому разі, цьому сприяли довірчі відносини між сторонами договору, що приспали пильність.

Дізнавшись про намір позивача придбати дім, сусідка запропонувала до продажу «свій».

Позивач погодився і передав сусідці аванс у розмірі 10 000 грн. за розпискою.

Час йшов, процедуру продажу будинку сусідка затримувала, а в той час покупець дізнається, що будинок сусідці і зовсім не належить.

Більш того, покупець дізнався, що нерухомість знаходиться під іпотекою у банка в забезпечення повернення кредиту. Звичайно про будь-яке придбання будинку вже мова йти не може.

Однак, аванс сусідка повертати не поспішала.

Введений в оману і ошуканий покупець звертається до суду із позовом до сусідки про повернення коштів, які він їй передав в якості авансу, спираючись на положення ст. 570 ЦКУ, оскільки договір купівлі-продажу укладено не було.

Суди перших двох інстанцій дійшли до висновку, що «отримані за розпискою грошові кошти за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, тому що відповідач не є власником будинку і правовідносини, що виникли між сторонами не можуть регулюватися положеннями статті 570 ЦК України, оскільки між позивачем і відповідачем склалися правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються нормами статті 1212 ЦК України» і з цих підстав відмовили у задоволенні позову. Адже, позивач, при подачі позову, не керувався положеннями ст.1212 ЦКУ.

Однак, касаційний суд винесені рішення скасував та постановив нове, яким задовольнив позов.

ВС у своєму рішення зазначив, що суди попередніх інстанцій невірно визначили правову природу спірних правовідносин і надав обґрунтування, чому кошти передані позивачем є авансом, а не безпідставно отриманими коштами.

За висновками касаційного суду, для застосування ст. 1212 ЦКУ важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження майна, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Якщо говорити в контексті цієї справи, суд наголосив на тому, що все ж таки між сторонами були певні договірні домовленості.

Із змісту розписки чітко вбачається, що відповідач отримала від позивача кошти як завдаток у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, та зобов’язалась повернути його у випадку, якщо продаж не відбудеться.

При цьому, суд не надає оцінку правомірності вчинення такого правочину, а лише зазначає, що сама його наявність вже виключає можливість застосування ст.1212 ЦКУ.

Важливо також зазначити, що ВС у цій справі надав оцінку правовому статусу переданих коштів та встановив, що останні є авансом, а не завдатком.

Адже, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем грошова сума, є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Дане рішення ВС є яскравим прикладом того, що оцінка спірних правовідносин судом повинна враховувати принцип превалювання суті над формою. Саме такий підхід дозволив захистити права позивача та повернути кошти від недобросовісного «продавця».

Аналізуйте судовий акт: «Гонорар адвоката» чи «безпідставно отримані кошти»: ВС повернув гроші введеному в оману клієнту з процентами (ВС/КЦС у справі №756/6373/18 від 12.01.2021 р.).

Положення статті 1212 ЦК України до правовідносин договорного характеру НЕ застосовуються (№ 922/438/17 від 04.10.2017)

Верховний Суд відмовив у стягненні 431 250 доларів США з підстав іншої правової природи розписки (ВС/КЦС № 367/7135/16-ц від 05.09.2018р)

«АВАНС» чи «БЕЗПІДСТАВНО НАБУТІ КОШТИ» (ВС/КГС, у справі № 910/21154/17 від 15 лютого 2019 р.)

Повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні в порядку, передбаченому статтею 1212 ЦК України (Господарський суд м. Києва, суддя Пригунов А. Б.)

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 211/5994/17

провадження № 61-15037св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року у складі судді Ткаченко С. В.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня

2019 року у складі колегії суддів:Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення авансу за договором купівлі-продажу будинку.

Позовна заява обґрунтована тим, що навесні 2014 року ОСОБА_2 , дізнавшись про його намір купити житло для сім`ї свого сина, запропонувала йому купити в неї житловий будинок АДРЕСА_1 на що він погодився, оскільки будинок знаходився поблизу його помешкання.

27 серпня 2014 року він передав відповідачу 10 000,00 дол. США в рахунок часткової оплати вартості будинку в присутності її сестри ОСОБА_3 , про що було складено розписку, яка власноруч підписана відповідачем та свідком ОСОБА_3 , про те, що відповідач отримала від нього як завдаток за будинок 10 000,00 дол. США із зобов`язанням підготувати до квітня 2015 року всі необхідні для продажу документи, а в разі виникнення форс-мажорних обставин повернути йому отримані грошові кошти.

Проте документи відповідач так і не підготувала, згодом він дізнався, що будинок перебуває під іпотекою банку, про що при передачі коштів відповідач його не повідомила

Йому стало відомо, що з 19 лютого 2007 року власником будинку став колишній зять відповідача ОСОБА_4 .

З 19 лютого 2007 року будинок перебував під іпотекою АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виданого ОСОБА_4 кредиту із забороною відчуження до повернення кредиту.

З 2012 року виконавча служба наклала на будинок арешт.

Тож відповідач на дату отримання завдатку не була власником будинку

АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим не мала права продавати будинок, який через іпотеку взагалі не підлягав продажу, тому відповідач повинна повернути йому отримані як аванс 10 000,00 дол. США.

До цього часу відповідач коштів йому не повернула, переїхала мешкати в інше місце, на телефонні дзвінки не відповідає, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Просив стягнути з ОСОБА_5 аванс у розмірі 10 000,00 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 01 червня 2018 року становить 261 200,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що свідки не підтвердили факту передання позивачем коштів відповідачу, а розписка, яка є підставою позову ОСОБА_1 , не є достатнім доказом підтвердження факту передання коштів, що в ній вказані, є безгрошовою, а отже, позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року змінено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що отримані ОСОБА_2 за розпискою грошові кошти від ОСОБА_1 за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, тому що відповідач не є власником будинку і правовідносини, що виникли між сторонами не можуть регулюватися положеннями статті 570 ЦК України, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються нормами статті 1212 ЦК України. Проте ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог, які надавали б закону правову підставу для стягнення з ОСОБА_2 отриманих коштів, у зв`язку із чим його позов не може бути задоволено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі

№ 343/1048/17, від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 496/2866/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 211/5994/17, витребувано її з Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що ОСОБА_2 27 серпня 2014 року власноруч склала розписку такого змісту: «Я, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживающая АДРЕСА_2 даю настоящую расписку в том, что 27.08.2014 г. Я лично получила от гражданина ОСОБА_7 задаток в счет стоимости дома (десять тысяч долларов) 10 000 $. Договорная цена по которой будет продан дом составляет 30.000 $ (тридцать тысяч долларов). Дом находится по ул. Разенкова 79. Обусловленная дата окончательного расчета и переоформления документов апреля 2015 г. В случае форс мажорных обстоятельств обязуюсь вернуть полученную сумму задатка 10.000 $ (десять тысяч долларов) вернуть в полном объеме. При передаче мне денег присутствовала ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ».

Розписка підписана відповідачем ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_3 .

Власником спірного будинку на АДРЕСА_1 був батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час написання відповідачем розписки про отримання завдатку за будинок, домоволодіння належало її зятю ОСОБА_9 і було на той час предметом іпотеки у зв`язку з отриманням ним банківського кредиту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення зміни до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Вирішуючи спір, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції виходили з того, що між сторонами виникли не договірні правовідносини, а правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюються статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Колегія суддів вважає такий висновок суддів неправильним, оскільки суди не врахували правову природу правовідносин, які виникли між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи із норм статті 1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збережено за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,

що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунено за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.

Суди не правильно встановили правову природу розписки, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_7 , оскільки за її змістом вона отримала як завдаток 10 000,00 дол. США у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 . На випадок неможливості укладення договору купівлі-продажу будинку сторони узгодили, що відповідач поверне отримані грошові кошти у сумі 10 000,00 дол. США. Отже, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами зобов`язальних (договірних правовідносин), що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України.

При цьому в разі неукладення основного договору купівлі-продажу, задля чого укладалася розписка, норми ЦК України спеціально передбачають правові наслідки цього, відмінні від статті 1212 ЦК України.

Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено,

що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_7 грошова сума ОСОБА_2 в еквіваленті 10 000,00 дол. США, є авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, і є незмінним.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивачу було відстрочено сплату судового збору у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

У зв`язку з цим з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню 2 612,00 грн судового збору, який мав би сплатити позивач за подання позовної заяви, 3 915,00 грн - за подання апеляційної скарги та 5 224,00 грн - за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_1 аванс у розмірі 10 000,00 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_10 в дохід держави 11 751,00 грн

на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун