Неустойка — це один з традиційних, найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов´язань у цивільному праві. Стаття, що коментується, вміщує в собі легальне визначення терміну «неустойка», а саме, неустойкою визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов´язання.
Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов´язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов´язків. У цьому розумінні неустойці притаманні слідуючі риси:
можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов´язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір (докладніше про співвідношення збитків та неустойки див. коментар до ст.ст. 550 552 ЦК);
можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком так званої законної неустойки (див. ст. 550 ЦК та коментар до неї), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.
Стаття 549 ЦК, а слід за нею й інші статті № 2 глави 49 ЦК, вміщують в собі низку новел цивільного права, які є нетрадиційними для радянського та пострадянського законодавства України.
Перш за все це стосується предмета неустойки. На відміну від ЦК 1963 р. та інших нормативно-правових актів більше раннього періоду ЦК передбачає, що неустойкою може бути не тільки грошова (як це закріплювалось ст. 179 ЦК 1963 р.), але й інше майно. Такий підхід до визначення поняття неустойки існував у дореволюційній російській цивілістиці, але ж ніколи не знаходив свого безпосереднього законодавчого відбитка. До речі в ту добу висловлювались думки про визнання неустойкою не тільки майна, а крім того й дій, що можуть мати певну цінність.
Відповідно до змісту ст. 551 ЦК під майном, яке може бути предметом того виду забезпечення виконання зобов´язань, що аналізується, слід розуміти рухоме та нерухоме майно (тобто майнові права неустойкою не визнаються).
Механізм стягнення з боржника неустойки у вигляді майна на практиці є досить складним, оскільки не зрозуміло до якого виду неустойки воно відноситься, а звідси — як воно повинно обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі.
Частина перша статті, що коментується вводить у доктрину цивільного права новий інститут — альтернативна неустойка. Це випливає з того, що боржник у разі порушення ним зобов´язань, повинен передати кредиторові грошову суму або інше майно. Виконання альтернативної неустойки здійснюється за розсудом боржника відповідно до ст. 539 ЦК (див. коментар до вказаної статті).
ЦК дає визначення традиційним різновидам неустойки — штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 ЦК штраф може, по суті, встановлюватися за будь-яке порушення зобов´язання, в той час як пеня — на випадок прострочення виконання зобов´язань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов´язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період (наприклад, за кожний день) прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов´язання.
Новелою цивільного законодавства є правило обчислення неустойки. Якщо раніше такі правила були відсутні у законодавстві, і відповідно до звичаїв ділового обігу вона обчислювалась або 1) у вигляді відсотків від суми договору або його невиконаної частини, або 2) в кратному відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов´язання, або 3) в твердій, вираженій в грошових одиницях, сумі, то згідно ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов´язання.
Неустойка за своєю юридичною природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобов´язань, а, як правило, також одною з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, знаходяться в главі 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов´язання. Відповідальність за порушення зобов´язання». Відповідно до ст. 611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов´язання. Згідно ст. 614 ЦК стягнення неустойки з боржника проводиться у випадку винності його поведінки.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Встановлення штрафу за односторонню відмову від договору є незаконним (ОП ВС/КЦС у справі № 552/6997/19 від 21.04.2021)
Як тільки забудовники не називають договори, що фактично є договорами інвестування від фізичних осіб, щоб уникати необхідності створення фінансової установи, яка може за законом отримувати від них кошти на фінансування будівництва житла: меморандуми, договір про вступ у кооператив, договір зі сплати внесків (у кого на що вистачить фантазії).
І покупці їх підписують, оскільки за такими договорами працює більшість забудовників. Тобто, забудовник «диктує» правила за яким договором у нього можна придбати майбутню нерухомість та за якими умовами буде здійснюватися таке придбання. Зазвичай умови договорів змінити «простим смертним» неможливо і в частині відповідальності вони є кабальними для інвестора-покупця.
У справі, що розглядалась предметом спору був як раз такий договір – договір купівлі-продажу майнових прав.
Покупець уклала договір із забудовником почала виконувати його та оплачувати платежі, однак пізніше, через скрутне фінансове становище вирішила розірвати договір та направила Забудовнику відповідний лист про це.
Забудовник нічого не відповів і покупець продовжила сплачувати чергові платежі за придбання майнових прав на квартиру (непослідовність дій в подальшому звичайно відіграло свою роль при вирішенні спору).
Коли Покупець оплатила повністю майнові права, вона раптово отримала лист від забудовника про те, що договір купівлі- продажу припинений за її ініціативою. При цьому, через розірвання договору за ініціативою покупця, сплачені платежі повертались не в повному об’ємі, а за вирахуванням 25 %.
Вважаючи такі дії забудовника та умови договору несправедливими, покупець звернулась до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину, однак також відмовив у задоволенні позовних вимог.
ВС не в повній мірі погодився із прийнятими рішеннями.
Зокрема, щодо недійсності умов договору про накладення штрафу у разі розірвання договору за ініціативою покупця.
ВС зазначив, що неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.
У даному випадку забудовник у договорі фактично передбачив штраф за односторонню відмову від договору покупцем, що суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тому, такий пункт договору, в частині встановлення штрафу, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦКУ.
Інші позовні вимоги ВС визнав необґрунтованими, оскільки договір було припинено за ініціативою покупця і надалі він не може породжувати юридичні наслідки.
Аналізуйте судовий акт: Стягнення штрафу та пені одночасно не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України (ВС/КГС у справі № 917/194/18 від 02 квітня 2019 р.)
Відповідно до статті 61 Конституції України «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.» Дискусія про те, як ця стаття реалізується не у кримінальному судочинстві, а в інших – цивільному, господарському, адміністративному триває давно. У судових рішеннях існують різні підходи до вирішення цього питання, і ця справа приклад нового підходу, нового ВС.
Господарський договір передбачає у розділі «Відповідальність сторін» стягнення зі сторони договору за порушення виконання грошового зобов’язання пеню і штраф. Тобто два окремих пункти. Суди трьох інстанцій були солідарні – це НЕ подвійна відповідальність за одне і те ж саме господарське правопорушення.
Так, згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є видами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України – видами штрафних санкцій. Тому, на переконання ВС у цій справі пеня та штраф не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
ВС також наводить інші постанови суду касаційної інстанції і підкреслює: у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Аналізуйте судовий акт: Банк НЕ має право стягувати одночасно пеню і штраф за порушення позичальником грошових зобов’язань, оскільки подвійна цивільна відповідальність заборонена ст. 61 Конституції України (ВССУ від 31 травня 2017р. у справі № 756/2999/15-ц)
Стаття 61 Конституції України передбачає однозначний принцип «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення», і це стосується не тільки кримінальної чи адміністративної відповідальності, а і цивільної. Поступово цей конституційний принцип, як норма прямої дії, став застосуватись судами на вищому рівні у спорах між позичальниками та кредиторами. Зокрема, 21 жовтня 2015р. у справі №6-2003цс15 Верховний Суд України підкреслив неможливість притягнення позичальника за порушення грошового зобов’язання до подвійної цивільної відповідальність у виді стягнення пені і штрафу одночасно.
Логіка суду проста та зрозуміла. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності – неустойкою, а також одним засобом забезпечення виконання зобов’язань (в даному випадку грошових). Отже, кредитору при притягненні позичальника до цивільної відповідальності через суд за порушення грошового зобов’язання слід обирати що стягувати: пеню чи штраф.