Із загального правила, відповідно до статті 1213 ЦК, безпідставно набуте майно підлягає поверненню потерпілому. Законодавець передбачає винятки. У відповідності з ч.І статті, що коментується, не підлягають поверненню в якості безпідставно набутого майна: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування,
якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутністю рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Такий виняток із загального правила встановлено для відносин, в зв´язку з якими утворюється джерело постійного існування даної особи. Така заборона діє при умові добросовісності громадянина-набувача. Якщо буде доведено недобросовісність громадянина-набувача або наявність рахункової помилки, вказані грошові суми підлягають поверненню. Обов´язок доведення недобросовісності громадянина-набувача, який отримав вказані суми, або наявність рахункової помилки, покладений на потерпілого, який вимагає повернення сплачених грошових сум.
Зазначений перелік випадків не є вичерпним, тому що до нього може бути віднесене будь-яке майно. Згідно цього вимога про повернення майна, яке було передане в рахунок до того зобов´язання, як настав строк його виконання.
У даному випадку взагалі немає безпідставно набутого майна: майно набувається на законній підставі, враховуючи існуюче між сторонами зобов´язання, за загальним правилом, боржник має право виконати свій обов´язок достроково (див. ст.531 ЦК та коментар до неї).
Майно, яке передане у виконання зобов´язання після спливу строку позовної давності, не підлягає поверненню в якості безпідставно набутого. Дана норма врегульована ст. 267 ЦК. Особа, яка виконала зобов´язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Майно, яке передано в рахунок виконання зобов´язання після спливу строку позовної давності, підлягає поверненню в якості безпідставно набутого, якщо правочин, на підставі якого виникло виконання зобов´язання, буде визнаний нікчемним після передачі майна, так як строк позовної давності про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину — 10 років (див. ст. 258 ЦК та ком. до неї), а строк позовної давності у відповідності із загальними правилами виконання зобов´язання — три роки.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: При поновленні працівника на роботі, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю (ВСУ у справі № 6-2711цс16 від 1 лютого 2017р.)
Фабула судового акту: Доволі вільне трактування законодавства ВСУ питання грошових виплат працівнику при звільненні та їх поверненні працівником при поновленні. Працівник був звільнений на підставі ст. 40 КЗППУ- «скорочення чисельності або штату працівників» і отримав при звільненні одноразову грошову допомогу в чималій сумі 157 тис. грн. на підставі ст. 44 КЗпППУ та відповідного пункту колективного договору.
Через декілька років працівник через суд скасував наказ про звільнення та поновився на роботі. Роботодавець звернувся до суду із позовом про стягнення з працівника отриманої ним допомоги, обґрунтовуючи це тим, що працівник втратив правові підстави для набуття такої допомоги, і на підставі ст. 1212 ЦК України та іншого пункту колективного договору виплачена йому допомога підлягає поверненню.
Трьома інстанціями роботодавцю було відмовлено у задоволенні позову, проте ВСУ скасував всі рішення у справі і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У КЗпПУ немає прямої норми, яка дозволяє забрати у працівника «добровільні» виплати роботодавця, є тільки норми, які дозволяють стягнути шкоду, яка виявлена роботодавцем після його звільнення. ВСУ пішов далі і застосував до трудових відносин між працівником та роботодавцем статтю 1215 ЦК України, яка встановлює випадки неповернення безпідставно набутих коштів, серед переліку яких НЕМАЄ «одноразової грошової допомоги» (на думку ВСУ).
Зважаючи на час, який минув з моменту звільнення та виплати допомоги працівнику до моменту поновлення його на роботі ВСУ також дивним чином застосував або не застосував в цій справі ст. 233 КЗПпПУ – «строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів».
Правова позиція ВСУ від 1 лютого 2017 року у справі № 6-2711цс16: Зобов’язання у зв’язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.
Так, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності: а) рахункової помилки зі сторони платника; б) недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Суди зазначених вимог закону не врахували, належним чином не з’ясували та не дали оцінки діям відповідача, який отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.