Стаття 565. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора

2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Стаття, що коментується, уособлює в собі один з елементів принципу незалежності зобов´язань гаранта перед бенефіціаром від основного зобов´язання (див. коментар до ст. 561 ЦК). Він проявляється в тому, що підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора можуть бути виключно підстави, пов´язані із недодержанням умов самої гарантії, що не мають ніякого відношення до основного зобов´язання, а саме: невідповідність вимоги або доданих до неї документів умовам гарантії, подання вимоги поза строком дії гаранти.

При відмові сплатити гарантійної суми кредиторові гарант зобов´язаний негайно сповістити його про це, з метою надання можливості усунення недоліків вимоги та пред´явлення нової вимоги в межах строку дії гарантії.

Інші обставини, які мають відношення до основного зобов´язання та, зокрема, свідчать про його виконання боржником, або припинення з інших підстав (глава 50 ЦК), або про визнання його недійсним, не можуть бути підставою для звільнення гаранта від виконання зобов´язання, що виникло з банківської гарантії. В таких випадках гаранту надається право лише негайно сповістити про ці обставини бенефіціару чи принципалу, аби перший повторною своє вимогою підтвердив непомилковість висунутих вимог, а другий міг прийняти заходи, щоб запобігти безпідставному збагаченню кредитора (глава 83 ЦК). Однак при отриманні, не дивлячись на таке повідомлення, повторної вимоги бенефіціара гарант, виходячи з незалежності гарантії від основного зобов´язання (див. коментар до ст. 562 ЦК), зобов´язаний її задовольнити.

Практичний смисл цього положення полягає в тому, що гарант, який повідомив про відомі йому обставини, що стосуються припинення або недійсності основного зобов´язання, не може бути визнаним таким, що прострочив за своїм зобов´язанням перед бенефіціаром до отримання від останнього повторної письмової вимоги та спливу розумного строку на її розгляд.