Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Невиконання обов'язків за договором, може відбуватися при відмові від договору в односторонньому порядку (ВС КЦС справа №727/898/19 від 08.09.2021 р.)

Досить часто при достроковому розірванні та/або односторонній відмові від договору виникають спори сторін. Виявляється, що в момент підписання договору сторони тлумачили його зміст однаково, однак виникає конфліктна ситуація - і все інакше, а аргументами стають, навіть, місце розташування «спірного» положення. У цьому рішенні ВС КЦС адекватно розтлумачив умови, що дозволяють одній із сторін відмовитись від договору в односторонньому порядку.

Фабула судового акту: Позивач - що був орендарем, звернувся за захистом до суду і вимагав усунення перешкод у користуванні приміщеннями, які - як він вважав - він продовжував орендувати у відповідача.

Виявилось, втім, що відповідач, керуючись пунктом 1.4 договору оренди, ще за декілька місяців до позову повідомив позивача-орендаря про відмову від договору.

Цей пункт передбачав наступні формулювання:

«договір укладається строком на 1080 календарних днів з дати підписання. Кожна із сторін договору оренди може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць. Якщо орендар продовжує користуватись майном після закінчення строку договору оренди, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (пункт 4.1 договору)». Разом із тим договір передбачав неможливість одностороннього розірвання, крім випадків передбачених законом, або у ситуації систематичного порушення.

Позивач вважав та доводив, що одностороння відмова допустима лише при закінченні строку дії договору, бо саме в розділі присвяченому строку дії і зафіксовано цей пункт. Відповідач же вважав, що пункт передбачає його право на відмову від договору.

Суд першої та апеляційної інстанції підтримали доводи позивача (орендаря). Відповідач (орендодавець і власник, який вчинив відмову від договору) подав касаційну скаргу.

ВС КЦС, задовольнив касаційну скаргу відповідача (скасував рішення судів попередніх інстанцій, відмовив у позові позивачі), з огляду на наступне:

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже у цій справі:

  • тлумачення змісту договору оренди, шляхом порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, свідчить, що пункт 4.1 встановлює право на відмову від договору будь-якої із його сторін в будь-який час, а не тільки при продовженні строку договору;
  • односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. Тому відповідач направив орендарю-позивачу повідомлення про розірвання договору - а значить - відмовився від договору;
  • невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

Тому, оскільки відповідач відмовився від договору, то в позивача відсутнє суб'єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку.

Аналізуйте судовий акт: Розмір орендної плати є зміненим з моменту набрання законної сили судовим рішенням, а не зміни розміру нормативної грошової оцінки (ВП/ВС у справі № 921/530/18 від 16.02.2021)

У цій справі між сторонами було укладено договір оренди землі, відповідно до відповідно до умов якого передано у користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення.

Зважаючи на зміну розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився і розмір орендної плати, а тому позивачем (орендодавцем) було направлено на адресу відповідача лист з пропозицією підписати додаткову угоду до договору оренди землі.

Оскільки відповідач не підписав указану додаткову угоду, зміни до договору оренди землі за згодою сторін внесені не були, тому позивач звернувся із позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Цікаво, що позиція ВС з приводу того, з якого моменту розмір орендної плати вважається збільшеним змінювалася.

Так, раніше, ВС вважав, що таким моментом є момент введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі.

Позиція ВП ВС: Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У цьому рішенні ВП ВС зазначила, що якщо права та обов’язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов’язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили.

Досить суперечливий висновок ВП ВС щодо зміни розміру орендної плати, зважаючи на той факт, що судові баталії можуть тривати роками, а орендодавець весь цей час фактично отримує «старий» (тобто, зменшений) розмір орендної плати.

Аналізуйте судовий акт: Умови укладеного договору можуть бути змінені на практиці за рішенням суду у разі істотного порушення договору недобросовісною стороною (Господарський суд Сумської області, справа № 920/1718/15)

Досить складним може стати можливість впливу на недобросовісного контрагента у випадку порушення останнім договірних умов у випадку обмеження такого впливу умовами договору.

Зокрема досить нестандартний випадок стався з учасниками господарських правовідносин, у яких покупець товару попри здійснену попередню оплату товару так і не зміг отримати товар з огляду на недобросовісну поведінку постачальника, який не виконав свого обов’язку з поставки товару не зважаючи навіть на існування судового рішення зобов’язального характеру.

Незвичним та цікавим є вихід з ситуації, що знайшов своє підтвердження у судовій практиці у справі № 920/1718/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57460590), де судом було змінено мови договору щодо моменту переходу права власності та визнано право власності на майно:

Згідно ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач за зустрічним позовом наголошує на тому, що з огляду на неможливість своєчасного отримання обладнання, необхідного для виробничої діяльності підприємства, він був змушений відмовитись від частини замовлень, що унеможливило отримання доходу від своєї господарської діяльності, на який він розраховував з моменту оплати товару по Договору.

Так, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Проте судом встановлено не лише наявність істотного порушення договору з боку відповідача за зустрічним договором, але й прийнято до уваги істотну різницю між тим, на що з моменту укладення договору поставки від 25.09.2013 р. позивач за зустрічним позовом розраховував та тим, що в дійсності він зміг отримати станом на день слухання справи.

На підставі викладеного суд дійшов до висновку про необхідність захисту прав позивача за зустрічним позовом та зміни умови договору поставки № 30 від 25 вересня 2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКМА-Станкоімпорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРІЗ НТЦ», виклавши п. 3.1. договору в наступній редакції: « 3.1. Поставка ТОВАРУ ПОКУПЦЮ здійснюється транспортом ПОСТАЧАЛЬНИКА на умовах DDP доставлено, мито сплачено, передбачених міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «ІНКОТЕРМС 2000», з урахуванням умов та особливостей поставки, передбачених даним Договором. Розвантаження ТОВАРУ з транспортного засобу ПОСТАЧАЛЬНИКА провадиться на території ПОКУПЦЯ за рахунок і силами ПОКУПЦЯ. Моментом поставки ТОВАРУ, очищеного по імпорту, в розпорядження ПОКУПЦЯ на борту автомобіля в місце поставки є дата підписання Товаро-транспортної накладної. Право власності на ТОВАР переходить від ПОСТАЧАЛЬНИКА до ПОКУПЦЯ з моменту здійснення ПОКУПЦЕМ оплати вартості ТОВАРУ, зазначеної у п.2.1 даного Договору.»

Одним із способів захисту, в силу вимог ч.2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

За загальною нормою, закріпленою у ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом було наведено достатні та належні докази наявності правових підстав для визнання за ним права власності на товар, оплачений ним в повному обсязі на виконання умов договору поставки №30 від 25.09.2013 р., а отже вважає за необхідне задовольнити зустрічні позовні вимоги та визнати за ТОВ «ТРІЗ НТЦ» право власності на Токарно-револьверний оброблювальний центр моделі L600LA з системою ЧПК FANUC 32і-А стандартної комплектації, який знаходиться під митним контролем на митному складі Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Термінал» у митному режимі «митний склад» за митною декларацією типу ІМ 74 ДЕ №110100000/2014/218411.

Отже, норми частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України щодо можливості зміни договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною може стати дійсним вирішенням проблеми недобросовісного виконання своїх зобов’язань учасниками господарських правовідносин у випадку доведення факту істотної різниці між тим, на що учасник правовідносин розраховував при укладенні договору та тим, що в дійсності він зміг отримати.

Аналізуйте судовий акт: Порушення орендарем строків завершення забудови земельної ділянки є підставою для одностороннього розірвання договору земельної ділянки (№ 3-926гс17 від 06.09.2017)

В даній справі ВСУ досить чітко висловив свою позицію щодо підстав для одностороного розірвання договору оренди земельної ділянки, яку рішенням органу місцевого самоврядування було виділено під забудову.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

В даному конкретному випадку між органом місцевого самоврядування та суб'єктом господарювання укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до положень якого орендар зобов’язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, і після підписання цього договору і акта приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та своєчасно вносити оренду плату.

Окрім цього, договором передбачено, що останній може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених договором.

Враховуючи те, що строки забудови орендарем було порушено - зазначений договір було розірвано в односторонньому порядку.

Вважаючи в цьому порушення своїх прав забудовник звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Хвалюючи рішення на користь орендаря суд першої інстанції зазначив, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а розірвання договорів з підстав незавершення будівництва не передбачено чинним законодавством України.

Проте, апеляційний суд, суд касаційної інстанції та ВСУ визнали такі висновки необгрунтованими та незаконними із наступних підстав.

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором; разом з тим, за частиною 3 наведеної статті у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Крім того, як вбачається з умов договору, сторони погодили його розірвання в односторонньому порядку.

Обрання правового способу врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а право на односторонню відмову від договору є позасудовою процедурою, яка не потребує погодження іншою стороною договору.

Таким чином, наведене вище правове регулювання не містить заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку.

Так діюче законодавство не містить заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку.

Водночас у даних правовідносинах застосування Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009 є необгрунтованим оскільки рішенням міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки не було скасовано попереднього рішення про передачу забудовнику земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку.

Аналізуйте судовий акт: Невиконання умови щодо страхування об’єкту оренди комунального майна Не є підставою для розірвання договору оренди відповідно до ст. 651 ЦК України (ВГСУ від 6 лютого 2017р. у справі № 909/932/15)

Смішна спірна ситуація між органом місцевого самоврядування, який передав нежитлові приміщення в оренду суб’єкту господарювання, а через деякий час намагався розірвати договір оренди через суд посилаючись на його істотне порушення. Істотними порушеннями на думку позивача в даному випадку були невиконання відповідачем двох договірних умов: страхування нежитлових приміщень та укладання договору оренди землі під цими нежитловими приміщеннями. Смішність цієї ситуації полягає в тому, що самі нежитлові приміщення були призначені органом місцевого самоврядування під знесення, а укладанню договору оренди орган місцевого самоврядування всіляко перешкоджав.

При розірванні договору за позовом сторони на підставі ст. 651 ЦК України суд повинен встановити істотне порушення цього договору іншою стороною, при цьому позивач повинен довести, що таке істотне порушення завдало йому шкоди, внаслідок чого він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору.

При визначенні розміру шкоди слід керуватись ст. 22 ЦК України, і такою шкодою можуть бути реальні збитки або неотриманий дохід. Окрім цього треба враховувати чи дійсно сторона могла отримати те, що передбачено договором, чи здійснені були зобов’язання покладені на іншу сторону. Наприклад, яким чином, відповідач міг укласти договір оренди землі під нежитловими приміщеннями, коли сам позивач міг просто відмовити йому у його укладанні. Або, яким чином відповідач міг застрахувати нежитлові приміщення, коли вони були призначенні під знесення самим позивачем.

Отже, невиконання відповідачем умови договору, яка: по-перше, не є істотною умовою для даного виду договору; по-друге, внаслідок виконання якої у позивача не виникало б будь-яких прав в аспекті спірних правовідносин сторін, саме по собі не засвідчує істотного порушення зобов'язання відповідачем за спірним договором, внаслідок якого позивачу було завдано будь-якої шкоди, а тому не може бути підставою для розірвання спірного договору.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0