Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Згода навіть КОЛИШНЬОГО подружжя на відчуження спільного сумісного майна є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ (ВС/КЦС у справі № 726/1606/17 від 23.12.2020)

Нормами Сімейного кодексу України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ст. 65 СК України).

Отже, якщо бажаєш безпроблемно продати майно – обов’язково «діли» його під час або після розлучення.

Іншого, як кажуть, не дано.

З вказаної норми сімейного закону випливає те, що згода буде потрібна і через п’ять и через тридцять років.

Не хочу надавати оцінку логічності цієї норми, адже вона, на мою думку, не захищає право власності одного з подружжя, а навпаки створює штучні перепони у реалізації права власності.

Гіпотетичний випадок – з часу розлучення пройшло 20 років, майно не поділено, таким майном постійно користується один із колишнього подружжя. Володілець майна вирішує його продати, але не може бо інше подружжя згоди не дає з метою отруїти життя «колишньому/колишній», а строк позовної давності у спорі про поділ вже пройшов. Глухий кут.

У даній справі подружжя під час шлюбу купило автомобіль, який став їх спільною сумісною власністю.

Після припинення фактичних шлюбних відносин чоловік продав цей автомобіль своїй матері вочевидь для того, щоб вказане майно не можливо було поділити у майбутньому.

У зв’язку із цим дружина звернулась до суду із позовом про визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним оскільки своєї згоди на продаж авта вона не давала.

При цьому покупець також діяла недобросовісно, оскільки достовірно знала про автомобіль був придбаний нею і її сином в період шлюбу за спільні кошти, що вона не давала згоди на його відчуження.

Суд першої інстанції позов задовольнив – договорі купівлі-продажу автомобіля визнав недійсним, а автомобіль визнано спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

Апеляційний суд із таким рішенням суду першої інстанції погодився.

Відповідач вирішив оскаржити вказані рішення у касаційному порядку, але також отримав відмову.

Приймаючи рішення про залишення рішень судів попередніх інстанцій без зміни КЦС послався на те, що згідно ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Водночас у відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За положеннями ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Таким чином, оскільки спірний автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0