1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У коментованій статті міститься визначення права власності, як суб´єктивного права особи на річ (майно). Слід зазначити, що термін «власність» нерідко вживається для позначення приналежності комусь речей. Тобто, власність трактується як присвоєння засобів і продуктів виробництва за допомогою певної суспільної форми яка відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ — своя, для невласників, відповідно — чужа.
З такого розуміння власності випливає, що власність — це ставлення людини до речі. Проте, оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього відношення — власник, що ставиться до речі як до своєї, на іншому — невласники, тобто, усі інші особи, що зобов´язані ставитися до неї як до чужої. Це означає, що усі інші особи зобов´язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність — це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність це завжди майнове відношення. Наявність другої ознаки зумовлює необхідність врахування значення такої категорії, як «воля власника», встановлення меж волевиявлення власника.
Відносини власності регулюються різними галузями права. Зокрема, важливе значення
мають конституційні норми, які встановлюють форми власності (ст.ст. 13 41 142 143 Конституції України), закріплюють рівність всіх суб´єктів права власності (ст. 13 Конституції України), гарантії права власності і обов´язки власників (ст.ст. 13 і 41 Конституції України). Але чільне місце займають все ж таки норми цивільного права, котрі визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обігу, регламентують порядок захисту права власності тощо.
Розрізняють право власності в об´єктивному і суб´єктивному значенні.
Право власності в об´єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини власності і є юридичною підставою існування і реалізації права власності, що належить певному суб´єкту, тобто, право власності в суб´єктивному значенні.
Право власності в суб´єктивному значенні — це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю своєю владою і у власному інтересі. Цьому праву власника відповідає обов´язок усіх інших осіб утримуватися від порушення його правомочностей.
Саме право власності в суб´єктивному значенні відображає сутність власності як вищої влади особи над річчю, яка визнана іншими особами.
Характерні ознаки права власності, як суб´єктивного права:
1) його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном;
2) суб´єктом права власності може бути будь-який суб´єкт права. Причому, слід зазначити, що стаття 13 Конституції України передбачає рівність усіх суб´єктів права власності перед законом;
3) об´єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально-визначена річ. Родові речі можуть бути об´єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації (упаковування, маркування, написи і т.п.);
4) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. На відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних повноважень, доручення і т.п.
Аналізуйте судовий акт: Право власності на прибудований балкон: чи є необхідність в отриманні правовстановлюючих документів? (ВС/КЦС у справі № 466/990/17 від 28.04.2021)
Я - дуже рідко. Але серед тих, які я все ж таки прочитала була значна кількість із пропонуванням послуги «узаконення прибудови, балконів». Ніколи не займалась таким на практиці, однак ознайомившись із даним судовим рішення у мене з’явилось стійке переконання, що побутове розуміння пересічного громадянина у необхідності «узаконення» будь-яких прибудов, зовсім немає правового підґрунтя. До суду завернувся власник квартири, який облаштував консольний балкон. Перед тим, як здійснювати такі дії, чоловік узгодив проект із райадміністрацією. Однак, коли справа дійшла до оформлення права власності, відповідач-райадміністрація відмовила у видачі висновку з підстав відхилення від узгодженого проекту. Позивач звернувся із декларацією до ДАБК, проте контролюючий орган повернув її, через недоліки. З огляду на зазначене, позивач просив визнати за ним право власності в судовому порядку. Читати повністюЗвертаєте увагу на оголошення?