7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов´язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст власності як суспільного явища розкривається за допомогою тих зв´язків і стосунків, у які власник вступає з іншими людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. У зв´язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї речі усе, що не заборонене законом, або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні (посіданні), користуванні і розпорядженні нею. Володіння означає господарське панування власника над річчю, можливість впливати на неї у будь-який момент. Користування реалізується шляхом видобування з речі її споживчих властивостей. Розпорядження означає вчинення стосовно речі дій, що визначають її юридичну або фактичну долю. Це може бути відчуження речі, знищення речі, відмова від неї тощо.
Згідно ч.2 цієї статті власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою та у своєму (власному) інтересі. На відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних повноважень, доручення і т.п. Проте при цьому слід зазначити, що влада власника щодо приналежної йому речі не є безмежною. При здійсненні своїх прав та виконанні обов´язків власник зобов´язаний додержуватися моральних засад суспільства. Він може вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, але вони не повинні суперечити інтересам інших суб´єктів приватного права. Наприклад, власник зобов´язаний вживати заходів до запобігання виникненню шкоди здоров ю громадян і навколишньому середовищу при здійсненні його права власності. Реалізуючи право власності на жилий будинок, він повинен утримуватися від поведінки, яка може заважати його сусідам. Права власника можуть бути обмежені правами інших осіб (сервітутами тощо). Крім того, власник не може виходити за загальні межі здійснення цивільних прав.
Відповідно до ч. З коментованої статті усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їх прав. Це правило доповнює положення ст. 13 Конституції України та ч. 2 ст. 318, які передбачають, що усі суб´єкти права власності є рівними перед законом. За своєю сутністю вказане правило є однією з юридичних гарантій рівності умов здійснення власниками їхніх прав.
Як передбачено у положеннях ч.4 цієї статті, власність зобов´язує. Хоча це правило виглядає дещо декларативним, однак несе в собі значний позитивний заряд, орієнтуючи власників на те, що кожен з них не лише має суб´єктивні права, але й несе відповідальність перед громадою, суспільством за належне використання цих прав. Таким чином формується правосвідомість не лише самих власників, але й інших учасників правовідносин власності.
Правило ч. 5 статті, що коментується, про те, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, є розвитком, закріпленої у частині другій цієї ж статті вимоги до власника здійснювати її лише за допомогою дій, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов´язків додержуватися моральних засад суспільства тощо.
У ч. 6 коментованої статті встановлено, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Звісно, це не означає, що державі байдуже як формується та розвиваються правовідносини власності у країні і що вона взагалі самоусувається від впливу на учасників цих правовідносин. Однак вплив на учасників правовідносин власності здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосередковано — за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб.
Розвиваючи викладене вище положення, ч.7 ст. 319 передбачає, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов´язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Це, з одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (обмеження, припинення тощо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого, — означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з врахуванням інтересів усієї громади.
Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності можуть бути встановлені спеціальним законодавством, наприклад, про охорону пам´яток історії, культури тощо. У цьому випадку пріоритет надається нормам такого спеціального законодавства, котре, втім, не може суперечити принциповим засадам регулювання права власності в Україні, встановленим Конституцією України та ЦК.
page
youtube
