1. Здійснення та захист цивільних прав нерозривно пов´язані з фактором часу. З визначеними моментами або періодами часу чинне цивільне законодавство пов´язує виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов´язків, необхідність вчинення передбачених законом чи договором дій, можливість примусового здійснення порушеного права тощо. Таким чином можна зробити висновок, що строки та
терміни є юридичними фактами або одним з елементів юридичної сукупності.
Ст. 251 ЦК вперше на законодавчому рівні закріпила поняття строків та термінів у цивільному праві, визначивши їх принципову різницю. Так строком визнається визначений період часу, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, в результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.
Поняття терміну взагалі можна визнати новим для цивільного права, тому що традиційно воно не виділялося окремо, а розглядалося як складова частина строку. Однак безумовно справедливим є виділення самостійного поняття терміну, що визначається як момент у часі, з настанням якого пов´язана певна дія або подія. Аналізуючи вказані визначення, можна зробити висновок, що термін може визначатися окремо, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, його початковий і кінцевий моменти).
Частина 3 ст. 251 ЦК, що коментується, закріплює основну класифікацію строків в залежності від того, де і ким вони визначаються. Згідно такої класифікації строки поділяються на законні, договірні та судові.
Законні строки визначаються в актах цивільного законодавства. Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), позовної давності (ст.ст. 256 257 ЦК) та інші.
Договірні строки визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням. Вони можуть бути будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.
Судові строки встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи.
2. Ст. 252 ЦК закріплює загальні положення щодо обчислення строків та термінів. Згідно частини 1 цієї статті строк може обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Так, наприклад, договір позики за бажанням сторін може бути укладеним на три роки, або на три місяці, або на два тижні, або на десять днів, або на сім годин тощо. Крім вказаних видів, строки можуть визначатися також кварталами або декадами (див. коментар до ст. 254 ЦК).
Відповідно термін визначається вказівкою на конкретну дату (наприклад, 27 березня 2003 року — термін досягнення повноліття, а відтак — термін настання цивільної дієздатності фізичної особи). Термін може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати, тобто має об´єктивний характер. Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати настання терміну. Наприклад, припинення договору довічного утримання закон пов´язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли.
Аналізуйте судовий акт: Якщо у договорі строк виконання визначається «ДО» настання терміну, то останнім днем виконання буде день, що передує цьому терміну; коли у тексті договору визначено «ПО», то останнім днем виконання є саме цей день (Справа № 910/21225/15, 13.12.16)
Позовні вимоги в цій справі обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором зобов'язань по поставці товару, у зв'язку із чим до стягнення з відповідача на користь позивача звялено: пеню за прострочення постачання товару у розмірі 8601,60 грн та 21504,00 грн штрафу за відмову від постачання товару. Сама по собі ця судова справа хоча і є, так би мовити, звичайною, але представляє певний інтерес з точки зору питання неоднакового застосування прийменників «до» і «по» в контексті позначення кінцевої календарної дати.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, а також і Вищого господарського суду України, позов був задоволений частково, - стягнуто з відповідача на користь військової частини 8 601,60 грн пені за прострочення поставки товару, в іншій частині позову відмовлено.
Постановляючи рішення у справі, суд нагадав, - якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, до 1 грудня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (30 листопада 2014). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 грудня 2014" або "включно до 1 грудня 2014", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 грудня 2014.
Аналогічна правова позиція викладена в п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14.
Разом з цим, доречно сказати, що вживання та практичне застосування прийменників «до» і «по» у нормативно-правових актах, що регулюють, наприклад, податкові відносини, або підприємницьку діяльність, може тлумачитись в інший спосіб. Але це є темою окремого дослідження.