00.00.0000
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

{Абзац дванадцятий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 }

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Спосіб захисту права «заборонити органу управління вчиняти ПЕВНІ дії в майбутньому» не передбачений законом, тому така вимога НЕ задовольняється судом (ВСУ у справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017р.)

Резюме цієї постанови ВСУ – суд НЕ має право забороняти щось на майбутнє з двох причин.

По-перше: для захисту права суду необхідний факт його порушення, а чи відбудеться це у майбутньому – невідомо;

По-друге: способи захисту порушеного права не абстрактні і формулюються позивачем як завгодно, а визначені виключно законом. Тому, якщо законом не передбачено такого способу захисту права «як заборонити органу управління вчиняти ПЕВНІ дії в майбутньому», то у задоволенні такої позовної вимоги суду слід відмовити. При цьому виходити за межі позовних вимог і застосувати інший спосіб захисту порушеного права не заявлений позивачем суд не має права. Навіть якщо порушення права позивача очевидне.

У цій справі суд серед іншого заборонив загальним зборам органу управління кооперативу у визначеному складі приймати рішення від імені кооперативу, які відповідно до ст. 15 ЗУ «Про кооперацію» віднесені до компетенції загальних зборів.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій підтримали таке рішення, проте ВСУ його скасував і направив справу в цій частині на новий розгляд. Зокрема, ВСУ підкреслив, що судом при ухваленні такого рішення не визначено за захистом якого порушеного права позивач в даному випадку звернувся до суду. ВСУ зазначив, що саме із встановлення порушеного права обирається спосіб захисту цього права. Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в ст. 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, якщо позивач просить суд захисти право таким способ, який не встановлений законом, то суду слід відмовляти в такому проханні.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-951цс16: Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте суд не зазначив, за захистом якого порушеного права позивач звернувся до суду.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який, задовольнячи позовні вимоги в частині заборони органу управління діяти від імені юридичної особи, не звернув уваги, що такий спосіб захисту не передбачений законом. Вимога заборонити органу управління вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, хоч у цьому випадку і таке не мало місце.

Аналізуйте судовий акт: Припинення строку дії договору підряду не припиняє зобов’язання підрядника. Суд задовільнив вимогу «виконати підрядні роботи щодо проведення капітального ремонту приміщення» (ВГСУ від 24.01.17р. у справі № 910/11087/15)

Більшість зобов’язань виникають на підставі договору і є двосторонніми. У кожному зобов’язанні є боржник та кредитор. І це стосується не тільки розрахунків між сторонами, а і при виконанні дій, передбачених договором.

В судах безліч позовів саме про стягнення коштів, коли кредитор поставив товар, виконав роботу, надав послуги, тощо, а боржник не розраховується вчасно. Проте практично немає позовів, коли кредитор сплатив кошти, а боржник не виконує дій, передбачених договором, і кредитор просить суд зобов’язати боржника виконати ці дії, а не повернути кошти.

Цікавим є вибір способу захисту прав у цій справі. Замовник звернувся із позовом «про виконання договірних зобов’язань», а суд ухвалив на на підставі п. 5, ст. 16 ЦК україни «зобов’язати підрядника виконати зобов’язання за договором підряду шляхом проведення капітального ремонту приміщення»

Заперечуючи проти позову та оскаржуючи рішення суду першої інстанції підрядник намагався довести, що оскільки строк дії договору підряду закінчився, то і виконувати прийняті на себе зобов’язання за договором не потрібно. Можна ставити лише питання про повернення коштів, яке замовник у суді не ставив, і тому, йому слід відмовити у задоволенні позову.

ВГСУ підкреслив, що відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Відповідно до ч. 4, ст. 631 ЦК України Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Тому, припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, Кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі (аналогічна позиція викладена в листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України").

Аналізуйте судовий акт: "Визнання електронних торгів такими, що відбулись" та "визнання переможцем торгів" - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами захисту прав (Справа № 910/3785/16)

Резюме цього рішення гранично коротке: «у господарських справах суди не задовольняють вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення». І вимоги, щодо такого ноу-хау як електронні торги арештованим майном не є виключенням з цього правила.

При цьому суд приймає позов до розгляду та з’ясовує фактичні обставини справи, а після цього робить висновок про відповідність позовної вимоги матеріально – правовим способам захисту права та/або порушеного інтересу позивача. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та не веде до захисту чи відновлення його порушеного права, суд відмовляє у заявленій вимозі, як безпідставній.

Аналізуйте судовий акт: Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

УВАГА: Спільне засідання цивільної та господарської палат! Важлива правова позиція ВСУ спрямована на наведення порядку у тому безладі, який існує у судовій практиці щодо спорів про захист права власності та інших речових прав.

Теоретичне оперування юристами такими популярними словами як «реституція» та витребування майна від не менш популярного - «добросовісний набувач» часто на практиці зустрічалось з не аби якими складнощами у судах, які відмовляли у задоволенні віндикаційного, негаторного чи кондикційного позову особливо не пояснюючи чому… Як правило в таких випадках суд зазначає, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.

ВСУ зазначає, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція передбачена ст. 216 ЦК України застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

Окрім цього не тільки немає необхідності, а і не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі ст. 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору, а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з іншою особою), яка оспорюється власником.

Якщо ж майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі ст. 1212 ЦК України.

ВСУ підкреслив, що застосовувати одночасно ст. ст. 216, 387 та 1212 ЦК України при ухваленні рішень неправильно.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: