Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

{Абзац дванадцятий частини другої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017}

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника є «вживанням права на зло» (ВС/КЦС у справі №723/826/19 від 11.08.2021)

Вже вкотре ВС при розгляді справи керується принципами «добросовісності» і недопущення зловживання своїми правами. Адже в деяких справах очевидним є істинний стан речей, який «приховують» під виглядом інших правовідносин з корисливих мотивів.

До суду звернулась жінка, яка у своїй позовній заяві пояснювала, що під час шлюбу із своїм чоловіком набули право власності на земельну ділянку і побудували торгово-розважальний центр, які згідно до закону, є спільною сумісною власністю подружжя.

Пізніше, в межах виконавчого провадження, через особисті борги, виконавцем було накладено арешт на все майно чоловіка.

Отже, позивачка в судовому порядку доводила своє права власності на половину у спільному майні подружжя та у зв’язку із цим просила скасувати арешт з її 1/2 частки майна.

Чоловік із позовом звісно погодився.

Суди перших двох інстанцій не виявили ознак зловживань правом подружжя та позов задовольнили. Доводи апелянта-кредитора про те, що подружжя використовує такий судовий механізм для зменшення розміру майна на яке може бути звернуто стягнення, суд визнав необґрунтованими.

Кредитор звернувся із касаційною скаргою на винесені судові рішення, зазначав про їх незаконність і мотивував це наступними доводами.

Зокрема, скаржник зазначав, що насправді, подружжя давно розлучилось. Однак, для того, щоб уникнути майнової відповідальності, останні «відновили» відносини, скасувавши заочне рішення суду про розірвання шлюбу.

ВС погодився із скаржником і скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій роз’яснив наступне:

- очевидно, що в даній справі подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року, «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження в справі про розірвання шлюбу, після пред`явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;

- суди не звернули увагу на те, що заява жінки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення - після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з чоловіка;

- суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на зазначене, ВС вказав на порушення подружжям основоположних принципів права, що передбачені ст. 3, 13, 16 ЦКУ та обов’язок судів реагувати на це відповідним чином - не допускати задоволення вимог, що заявлені із зловживанням правом.

Аналізуйте судовий акт: Зловживання правом - підстава для відмови у захисті прав судом - Рішення КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України

28 квітня 2021 року Конституційним Судом України було прийняте рішення № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) за конституційною скаргою ПАТ КБ „ІНДУСТРІАЛБАНК“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України.

За наслідками розгляду справи Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) зазначені положення Цивільного кодексу України.
У цій справі судом досліджувалась конституційність відмови у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій з наміром завдати шкоди іншій особі, а також у разі зловживання правом в інших формах (так званої у науковій літературі «заборони шикани»).

Оцінюючи ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України вважає, що вони не є підставою для відмови у відкритті судового провадження за позовом особи, яка, можливо, порушує межі здійснення цивільних прав. Проте суд може застосувати ці приписи під час розгляду справи по суті та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд констатував, що оспорювані приписи Кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог ч. 2-5 ст. 13 Кодексу. Тобто ці приписи Кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності, проте такі дії не можуть бути захищені через їх недобросовісність.

Отже, Конституційний Суд України при розгляді справи № 3-95/2020 (193/20) дійшов висновку, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Кодексу направлені на стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, оскільки у разі вчинення зловживання правом суд може відмовити у захисті.

Відповідно до ст. 152-1 Конституції України: "Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені".

Таким чином, з урахуванням ст. 152-1 Конституції України, висновки, зроблені Конституційним Судом України у рішенні № 2-р(II)/2021 від 28 квітня 2021 року, є обов’язковими для застосування усіма судами України.

Аналізуйте судовий акт: Сторони договору купівлі-продажу частки на квартиру вживали «ПРАВО НА ЗЛО» для унеможливлення звернення стягнення на майно відповідача (ВС/КЦС у справі № 754/5841/17 від 10.02.2021)

Цікаве судове рішення щодо трактування ВС зловживання правом стороною у справі.

Так, з відповідача в судовому порядку стягнуто на користь позивача борг та відкрито виконавче провадження про стягнення коштів.

По класиці жанру, для уникнення стягнення на майно відповідач уклав договір дарування частки квартири, на користь своєї матері, а тому позивач звернувся з позовом про визнання цього договору дарування недійсним.

Судами було встановлено, на момент, коли відбувалось судове засідання в якому розглянуто заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить відповідачу, та в якому було оголошено перерву в зв’язку з хворобою відповідача, він знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування частки квартири.

Зважаючи на відкрите виконавче провадження позивач (стягувач) вказував, що договір дарування частки квартири містить ознаки фіктивності, не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою перешкодити виконанню судового рішення, а отже такий договір повинен бути визнаний недійсним.

Позивач подав також заяву про збільшення позовних вимог, адже пізніше стало відомо, що обдаровувана відчужила частку у квартирі за договором купівлі-продажу.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування частки квартири. Оскільки позивач не є стороною договору купівлі-продажу квартири, цей правочин не був предметом оспорення, є чинним, апеляційним судом зазначено, що повернення відповідачу квартири неможливо, а у цій справі не може бути застосовано реституцію (повернення квартири відповідачу).

Позиція ВС: ВС зазначено, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договорів дарування, укладений між відповідачем та його матір’ю, спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з відповідача, зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

У справі, що переглядається очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку позивачем і зумовив для позивача настання негативних наслідків.

Також колегія суддів, зробила висновок, що обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності відповідача) передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Аналізуйте судовий акт: Спосіб захисту права «заборонити органу управління вчиняти ПЕВНІ дії в майбутньому» не передбачений законом, тому така вимога НЕ задовольняється судом (ВСУ у справі № 6-951цс16 від 24 травня 2017р.)

Резюме цієї постанови ВСУ – суд НЕ має право забороняти щось на майбутнє з двох причин.

По-перше: для захисту права суду необхідний факт його порушення, а чи відбудеться це у майбутньому – невідомо;

По-друге: способи захисту порушеного права не абстрактні і формулюються позивачем як завгодно, а визначені виключно законом. Тому, якщо законом не передбачено такого способу захисту права «як заборонити органу управління вчиняти ПЕВНІ дії в майбутньому», то у задоволенні такої позовної вимоги суду слід відмовити. При цьому виходити за межі позовних вимог і застосувати інший спосіб захисту порушеного права не заявлений позивачем суд не має права. Навіть якщо порушення права позивача очевидне.

У цій справі суд серед іншого заборонив загальним зборам органу управління кооперативу у визначеному складі приймати рішення від імені кооперативу, які відповідно до ст. 15 ЗУ «Про кооперацію» віднесені до компетенції загальних зборів.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій підтримали таке рішення, проте ВСУ його скасував і направив справу в цій частині на новий розгляд. Зокрема, ВСУ підкреслив, що судом при ухваленні такого рішення не визначено за захистом якого порушеного права позивач в даному випадку звернувся до суду. ВСУ зазначив, що саме із встановлення порушеного права обирається спосіб захисту цього права. Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в ст. 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, якщо позивач просить суд захисти право таким способ, який не встановлений законом, то суду слід відмовляти в такому проханні.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-951цс16: Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте суд не зазначив, за захистом якого порушеного права позивач звернувся до суду.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який, задовольнячи позовні вимоги в частині заборони органу управління діяти від імені юридичної особи, не звернув уваги, що такий спосіб захисту не передбачений законом. Вимога заборонити органу управління вчиняти певні дії в майбутньому не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, хоч у цьому випадку і таке не мало місце.

Аналізуйте судовий акт: Припинення строку дії договору підряду не припиняє зобов’язання підрядника. Суд задовільнив вимогу «виконати підрядні роботи щодо проведення капітального ремонту приміщення» (ВГСУ від 24.01.17р. у справі № 910/11087/15)

Більшість зобов’язань виникають на підставі договору і є двосторонніми. У кожному зобов’язанні є боржник та кредитор. І це стосується не тільки розрахунків між сторонами, а і при виконанні дій, передбачених договором.

В судах безліч позовів саме про стягнення коштів, коли кредитор поставив товар, виконав роботу, надав послуги, тощо, а боржник не розраховується вчасно. Проте практично немає позовів, коли кредитор сплатив кошти, а боржник не виконує дій, передбачених договором, і кредитор просить суд зобов’язати боржника виконати ці дії, а не повернути кошти.

Цікавим є вибір способу захисту прав у цій справі. Замовник звернувся із позовом «про виконання договірних зобов’язань», а суд ухвалив на на підставі п. 5, ст. 16 ЦК україни «зобов’язати підрядника виконати зобов’язання за договором підряду шляхом проведення капітального ремонту приміщення»

Заперечуючи проти позову та оскаржуючи рішення суду першої інстанції підрядник намагався довести, що оскільки строк дії договору підряду закінчився, то і виконувати прийняті на себе зобов’язання за договором не потрібно. Можна ставити лише питання про повернення коштів, яке замовник у суді не ставив, і тому, йому слід відмовити у задоволенні позову.

ВГСУ підкреслив, що відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Відповідно до ч. 4, ст. 631 ЦК України Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Тому, припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, Кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі (аналогічна позиція викладена в листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України").

Аналізуйте судовий акт: "Визнання електронних торгів такими, що відбулись" та "визнання переможцем торгів" - такі вимоги НЕ задовольняються судом оскільки НЕ є передбаченими законом способами захисту прав (Справа № 910/3785/16)

Резюме цього рішення гранично коротке: «у господарських справах суди не задовольняють вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення». І вимоги, щодо такого ноу-хау як електронні торги арештованим майном не є виключенням з цього правила.

При цьому суд приймає позов до розгляду та з’ясовує фактичні обставини справи, а після цього робить висновок про відповідність позовної вимоги матеріально – правовим способам захисту права та/або порушеного інтересу позивача. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та не веде до захисту чи відновлення його порушеного права, суд відмовляє у заявленій вимозі, як безпідставній.

Аналізуйте судовий акт: Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

УВАГА: Спільне засідання цивільної та господарської палат! Важлива правова позиція ВСУ спрямована на наведення порядку у тому безладі, який існує у судовій практиці щодо спорів про захист права власності та інших речових прав.

Теоретичне оперування юристами такими популярними словами як «реституція» та витребування майна від не менш популярного - «добросовісний набувач» часто на практиці зустрічалось з не аби якими складнощами у судах, які відмовляли у задоволенні віндикаційного, негаторного чи кондикційного позову особливо не пояснюючи чому… Як правило в таких випадках суд зазначає, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.

ВСУ зазначає, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція передбачена ст. 216 ЦК України застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

Окрім цього не тільки немає необхідності, а і не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі ст. 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору, а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з іншою особою), яка оспорюється власником.

Якщо ж майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі ст. 1212 ЦК України.

ВСУ підкреслив, що застосовувати одночасно ст. ст. 216, 387 та 1212 ЦК України при ухваленні рішень неправильно.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0