1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність — це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду.
Слід зазначити, що коментована стаття, на відміну від ЦК 1963 р., дає визначення поняття позовної давності, що безумовно є правильним. Аналізуючи визначення, можна зробити висновок, що дія позовної давності прямо пов´язана з порушенням права. Іншими словами, поки порушення права не відбулося, не може бути й мови про початок перебігу позовної давності.
Можливість звернення до суду за захистом порушених прав невід´ємно пов´язана з правом на позов. Право на позов традиційно розглядають в двох аспектах: як право на позов у процесуальному розумінні і право на позов у матеріальному розумінні. Право на позов у процесуальному розумінні — це можливість подання позову до суду. Таке право, як елемент правоздатності, у суб´єкта цивільного права існує завжди. Воно закріплюється і гарантується ст. 8 Конституції України. Воно жодним чином не пов´язане з позовною давністю і тому на його існування не впливає закінчення строку позовної давності. Право на позов у матеріальному сенсі — це можливість отримати захист порушеного права у судовому порядку, тобто право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного права. Оскільки ця можливість є суб´єктивним правом, що виникає за наявності певних юридичних фактів (складу правопорушення тощо), то вона може бути припинена скасувальним юридичним фактом — закінченням строку позовної давності.
Інститут позовної давності полегшує встановлення судами об´єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесенню правильних рішень. Якби можливість захисту порушеного права не обмежувалася певним строком, це надзвичайно ускладнювало б розв´язання цивільних справ у зв´язку з великою імовірністю втрати доказів, можливістю неадекватного відображення обставин справи особами, що беруть у ній участь тощо. Позовна давність сприяє стабілізації цивільного обігу, усуненню невизначеності у відносинах його учасників. Крім того, позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов´язань.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Обізнаність про порушення права презюмується, неможливість довідатись про таке порушення слід довести (ВС/КЦС № 200/19766/16-ц від 15.01.2020)
Одним з важливих інститутів цивільного права є інститут позовної давності.
Виходячи із загальних принципів згаданої галузі права позовна давність насамперед дисциплінує учасників цивільних правовідносин, є запобіжником того, що суди змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу.
Водночас пропуск позовної давності, про який зазначає відповідач у спорі є однозначною підставою для відмови у позові.
У даній справі жінка звернулась до свого колишнього чоловіка із позовом про визнання договорі купівлі-продажу спільної квартири недійсним обґрунтовуючи його тим, що у 1997 році за спільні кошти вони купили квартиру, яку наступного року її на той час чоловік без її згоди продав її матері. Про порушення свого права вона дізналась лише у 2016 році.
Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено, оскільки відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним - інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки. Одночасно вимогу про поновлення строку для захисту свого права цивільного позивач не заявляла. Жодних поважних причин пропуску позовної давності позивач та її представник суду не навели, а тому сплив строк позовної давності для захисту судом права позивача з приводу оскарження спірного правочину.
Апеляційний суд із таким висновком погодився.
Невдоволена таким рішенням позивачка подала касаційну скаргу, яку обґрунтувала тим, що суди не дали оцінки добросовісності сторін оспорюваного правочину та нотаріуса, який посвідчив договір за фіктивною заявою відповідача про те, що квартира придбана поза шлюбом. Покупець була обізнана про те, що квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Водночас відповідачі не зверталися до суду із заявою щодо пропуску строку позовної давності.
Оцінюючи вказані доводи Касаційний цивільний суд не визнав такі доводи обґрунтованими та у своїй постанові в частині застосування позовної давності вказав, що позивач у позовній заяві зазначала, що нею не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася у квітні 2016 року, коли на адресу її проживання надійшла позовна заява про визнання спадкових прав на квартиру.
В свою чергу згідно прцедентної практики Європейського суду з прав людини позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу
Порівняння термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.