Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 321. Непорушність права власності

1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Обмеження права власності, шляхом встановлення обмежувального припису кривднику, з метою забезпечення безпеки постраждалої особи - є легітимним заходом (ВС КЦС справа № 766/13927/20-ц від 17.02.2021 р.)

Справа цікава тим, що ВС КЦС, застосувавши принципи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні приписи та практику - обґрунтував правомірність обмежувального припису у вигляді тимчасової заборони кривднику перебувати, та навіть - наближуватись до квартири, співвласником якої він є, внаслідок постійного домашнього насильства проти проживаючої там матері.

Фабула судового акту: Мати кривдника подала заяву до суду про встановлення обмежувального припису для свого сина, що постійно здійснює над нею домашнє насильство. Як пояснила заявниця, кривдник активно вживає алкогольні напої та наркотичні засоби, протягом останніх років він постійно застосовує до неї словесні образи, погрози, приниження, залякування, погрожує її вбити, демонструючи при цьому силу, агресію, хапаючись за небезпечні предмети, силоміць вривається до кімнати (де вона ховається від нього), вимагає кошти та краде її речі (за що його вже було притягнуто до кримінальної відповідальності за заявою матері). Кримінальна відповідальність за крадіжку, постійні звернення матері до Наполіції, не зупиняють його і він продовжує вчиняти ті самі дії.

Заявниця вказує, що є реальні підстави вважати, що погрозу вбивства він може реалізувати.

Натомість, при прийнятті рішення, суд першої інстанції (із чим погодився суд апеляційної інстанції) частково задовольнив її заяву про встановлення обмежувального припису. Так, суд заборонив кривднику наближатися на відстань не менше 5 метрів до матері; особисто і через третіх осіб розшукувати її; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею. Але в частині заборони перебувати у місці проживання (перебування) з матір’ю (за адресою їх квартири) та заборони наближатися на відстань, ближче 100 (ста) метрів, до такої квартири - відмовив - мотивуючи це тим, що син є співвласником квартири.

У касаційній скарзі, позивач, доводячи легітимність такого заходу обмеження права власності посилається на статтю 3 Конституції України та на практику ЄСПЛ (зокрема, рішення Мудрик проти Республіки Молдова, скарга № 74839/10) - і знаходить підтримку ВС КЦС, який задовольняє скаргу.

ВС КЦС, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій та скасовуючи їх - навів наступні доводи:

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те:

1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало нормативну основу, чи є таке законодавство, доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними?

Так, у цій справі, основоположним актом є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків - зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою.

2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право?

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень постраждалої особи, виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) визначаються за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства, чи настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

3) чи існує розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення?

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.

Незадоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Отже у цій справі, ВС КЦС зробив наступний висновок:

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.

Аналізуйте судовий акт: Виселити колишнє подружжя із особистого житла – реально. Правовий механізм (ВС/КЦС № 702/101/18 від 14.08.2019)

Як правило колишнє подружжя після розлучення з рідних один одному людей стають найзлішими ворогами. І кожен із них намагається у будь-який спосіб отруїти життя іншому вдаючись і до принципового небажання перейти жити у інше житло навіть у разі, якщо таке житло не є їх спільною сумісною власністю.

У даній справі Верховний Суд як раз проаналізував таку ситуацію та визначив правовий механізм за допомогою якого можна отримати судове рішення про виселення колишнього подружжя із житла. Але ж хочу наголосити, що такий механізм можна застосовувати виключно у тому разі якщо спірне житло є особистою власністю того з подружжя, який є позивачем.

Як вбачається із запропонованого судового рішення колишній чоловік звернувся до суду з позовом до своєї колишньої дружини про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку. Шлюб між сторонами розірвано. Натомість колишня дружина до цього часу продовжує проживати у спірному будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача. У зв’язку із наведеним позивач вважав за можливе просити суд позбавити свою колишню дружину права користування будинком та примусово її виселити із вказаного житлового будинку.

Судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Такі рішення суди вмотивували тим, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Відповідач як дружина позивача, була вселена власником житла, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила права користування жилим будинком.

Проте, Касаційний цивільний суд, переглядаючи справу за ініціативи позивача, із такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився.

Таке рішення КЦС вмотивував тим, що нормами статті 321 Цивільного кодексу України гарантовано непорушність права власності.

Одночасно як засіб відновлення свого права власнику майна надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

У даній справі відповідач вселилась у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Після розірвання шлюбу відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1