Стаття 597-7. Обов’язкове звернення стягнення на об’єкт довірчої власності

1. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.

Стаття, що коментується, містить відсилання. Кредитор вправі задовольняти свої вимоги шляхом звернення стягнення на притриману річ в порядку, передбаченому для заставних відносин (ст. 591 ЦК). Кредитор вправі задовольнити свої вимоги до боржника у повному обсязі із вартості речі, яку він притримує у себе.

Тобто кредитор по аналогії із заставою не набуває автоматично прав на предмет притримання у разі невиконання забезпеченого зобов´язання. Він зобов´язаний ініціювати реалізацію притриманої речі шляхом її продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором.

Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет притримання може бути за згодою боржника та кредитора переданий (залишений) у власність кредитора за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором. Якщо сума, одержана від реалізації предмета притримання, не покриває вимоги кредитора, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проведення публічних торгів повинно здійснюватися відповідно до Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. Слід звернути увагу, що сама процедура звернення стягнення на предмет притримання є простішою, аніж при заставі майна, і не потребує передбачених для останньої рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса. Це випливає з того, що ст. 597 ЦК не відсилає нас до вказаної процедури, яка окремо закріплена ст. 590 ЦК та Законом України «Про заставу» 2 жовтня 1992 р. Навіть при здійсненні стягнення на притриману річ, притримання не замінюється заставою, яка є окремим способом забезпечення виконання зобов´язань. Відмінність цих двох інститутів цивільного права можна простежити в наступному:

по-перше, підставою виникнення права застави є, як правило, договір і, як виключення, пряма вказівка закону. Підставою ж виникнення притримання є якраз останнє. Це за своєю природою — позадоговірне зобов´язання, хоча воно може бути додатково закріплено в договорі (докладніше див. ст. 594 ЦК та коментар до неї).

По-друге, притримання не має такої невід´ємної ознаки застави, як право слідування. Навпаки, вибуття з фактичного володіння кредитора припиняє право притримання. На відміну від заставоутримувача при закладі кредитор не наділений правом витребування предмета притримання у третьої особи.