Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 1241 щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014}

2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

{Стаття 1241 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2146-IV від 03.11.2004}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Як встановити момент настання непрацездатності особи з інвалідністю з дитинства при вирішенні спору про право на обов`язкову частку у спадщині (ВС/КЦС у справі № 159/4322/14-ц від 26.05.2021)

За вимогами процесуальних кодексів, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та надавати їм оцінку, він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, а останньою інстанцією, яка може безпосередньо дослідити докази та надати їм оцінку, є апеляційний суд. Однак, у даній справі ВС явно вийшов за межі касаційного розгляду.

До суду звернулась позивач із вимогами про визнання за нею права власності на 1/2 квартири померлого батька в порядку спадкування, визнання недійсним заповіту, видачу свідоцтва про право власності та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що на думку позивача заповіт її батько написав проти своєї волі, натомість позивач з підстав ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/2 частини спадкового майна, оскільки є інвалідом дитинства другої групи.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За результатами першого касаційного розгляду, ВС відправив на новий розгляд справу щодо вимоги про визнання права власності, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Повертаючи справу на новий розгляд, ВС зазначив, що судам слід дослідити чи була позивач особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині. При цьому, ВС зауважував на оцінці окремого доказу - висновку МСЕК. На думку ВС встановлення відповідної групи інвалідності вже після смерті батька, не свідчить про належне встановлення необхідних обставин справи, а саме факту непрацездатності останньої станом на момент смерті спадкодавця.

Під час нового розгляду справи суди перших двох інстанцій у задоволенні позову відмовили.

На переконання судів, встановлення позивачу другої групи інвалідності з причиною «інвалід дитинства» з необхідністю повторного проведення огляду, вже після смерті спадкодавця, не є підставою для визнання її непрацездатною на момент смерті батька.

Позивач звернулась до суду касаційної інстанції вдруге та просила суд ще раз направити справу на новий розгляд.

ВС розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в ч.1 ст. 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, зазначив про необхідність врахування позиції КС України, а саме: «права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані особами з інвалідністю в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності».

Отже, визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.

Здавалось би, що після таких висновків, касаційний суд має задовольнити скаргу та направити справу на новий розгляд.

Однак, ВС вирішив справу інакше.

Незважаючи на те, що касаційний суд не наділений повноваженнями з оцінки доказів по справі (ст. 400 ЦПК України), ВС самостійно надав оцінку висновку МСЕК, який був проігнорований судами попередніх інстанцій.

Зокрема, ВС наголосив, що позивач станом на день відкриття спадщини була непрацездатною в силу стану свого здоров`я, такий її стан відповідним висновком підтверджено ретроспективно, тобто встановлено на минулий період, оскільки визначено, що особа отримала інвалідність у період дитинства, відповідно, перебувала у такому стані до досягнення повноліття, що й обумовило її непрацездатність після досягнення повноліття та нагальну потребу у наданні їй певної соціальної гарантії захисту як особі з інвалідністю з дитинства, а тому задовольнив позовну вимогу про визнання права на обов`язкову частку у спадковому майні визнавши за нею право власності на 1/2 частину квартири.

Аналізуйте судовий акт: Хто зі спадкоємців першої черги підлягає врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки? (ВС/КЦС справа № 292/389/17 від 25.11.2020 р.)

У справі, що розглядається, виник спір стосовно розміру обов’язкової частки у спадщині, на яку мав право непрацездатний повнолітній син спадкодавця – тобто батько позивачки. Обов’язкова частка на спадщину завжди викликала багато питань. Цивільний кодекс України (ЦКУ), на жаль, не достатньо повно характеризує, порядок визначення її розміру.

Нагадаю – особи, які мають право на обов’язкову частку (серед яких і повнолітні непрацездатні діти), спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка) (стаття 1241 ЦКУ).

Хронологія подій

Після смерті спадкодавця – бабусі, заяву на прийняття спадщини і на отримання свідоцтва на право на спадщину подали спадкоємець за заповітом (онук) і спадкоємець за правом на обов’язкову частку (повнолітній непрацездатний син). Однак, повнолітній непрацездатний син – батько позивачки, не встиг отримати свідоцтво, оскільки помер.

Спадщину (три земельні ділянки) повністю прийняв онук за заповітом, у зв’язку із цим, позивачка звернулась до місцевого загального суду про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку її батька. Суд задовольнив її вимоги, однак нотаріус їй видав свідоцтва на ¼ спадкового майна, а не на ½ як вона розраховувала.

Тож у квітні 2017 року вона знову подала позов до суду першої інстанції із вимогами визнати недійсними свідоцтва на ¼ спадщини та зобов’язати видати їй свідоцтво на ½ спадщини. Разом із нею, у січні 2018 року свої зустрічні вимоги заявив і онук (спадкоємець за заповітом) і просив зобов’язати нотаріуса видати йому свідоцтва на 5/6 частину спадкової маси.

Суд першої інстанції прийняв рішення, яке підтримала і апеляція і ВС/КЦС – а саме, задовольнив зустрічний позов онука (спадкоємця за заповітом) і зобов’язав нотаріуса видати позивачці свідоцтво на 1/6, а спадкоємцю за заповітом – на 5/6 спадкового майна. Перша інстанція мотивувала рішення тим, що на час відкриття спадщини був живий син померлої, та двоє онуків (один із яких спадкував за заповітом). Онуки спадкували б частку спадщини за правом представлення, яка б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері (бабусі). Таким чином враховано 3 спадкоємця на час відкриття спадщини, а отже, обов’язкова частки непрацездатного сина – 1/6 (половина від 1/3, яка б йому належала, якщо б не було заповіту), а отже, і позивачці належить 1/6, а не ½ спадщини.

Доводи доньки спадкоємця за правом на обов’язкову частку (позивачки)

  • один онук прийняв спадщину за заповітом, інший онук не виявив бажання отримати право на спадщину, інші діти спадкодавця (бабусі), померли до відкриття спадщини;
  • суди не врахували положень частини першої статті 1222 ЦК України (спадкоємцем може бути особа, яка є живою на час відкриття спадщини);
  • на день смерті бабусі, її повнолітній непрацездатний син був єдиним живим спадкоємцем першої черги за законом - й розмір його обов`язкової частки у спадщині становить 1/2 частку успадкованого майна.

Позиція ВС/КЦС

ВС/КЦС залишив без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій, з огляду на наступне:

  • за правилами ЦКУ право на обов`язкову частку у спадщині є обмеженням свободи заповіту в інтересах певного кола спадкоємців першої черги;
  • керуючись пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (надалі –“позиція Пленуму”), статтями 1216-1218, 1220, 1223, 1241 ЦКУ - при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини;
  • отже, до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).
  • тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.
  • доводи позивача про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є невірним тлумаченням норм спадкового права, це має значення для визначення права на обов`язкову частку, яке саме по собі має особистий характер (право на обов’язкову частку не спадкується, спадкується майно особи, яка мала право на обов’язкову частку), однак - це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов`язкової частки в спадщині.

Кажучи відверто, якщо логіку врахування всіх без виключення спадкоємців першої черги, для визначення розміру обов’язкової частки ще можна зрозуміти, то чому враховуються усунені від спадщини спадкоємці (усунені позбавляються права на обов’язкову частку), або ж ті хто прямо відмовились - ВС/КЦС не роз’яснює - у цьому рішенні. І хоча усунені, чи ті хто прямо відмовились (подавши заяву про відмову) спадкоємці у цій справі не фігурують, на мій погляд – це ще буде предметом спорів у судах касаційної інстанції.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС висловив позицію, що до спадкоємців за законом першої черги, які підлягають врахуванню для визначення розміру обов’язкової частки відносяться всі спадкоємці першої черги, навіть ті, які відмовилися від прийняття спадщини, які не прийняли спадщину, які усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України) – тобто всі ті які могли б спадкувати в першій черзі, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

Аналізуйте судовий акт: Непрацездатність спадкоємця для отримання обов’язкової частки у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України повинна бути доведена в момент відкриття спадщини (ВССУ від 226 квітня 2016р. у справі № 204/8193/2014-ц)

У матері було два спадкоємці, один з яких інвалід з дитинства. Після смерті матері залишився заповіт, відповідно до умов якого все майно – ½ квартири та дві земельні ділянки були заповідані дорослій працездатній особі. Отримавши щодо спадщини відмову у нотаріуса інвалід за допомогою опікуна звернувся до суду із позовом про визнання права власності на частину майна померлої матері на підставі статті 1241 ЦК України – «право на обов’язкову частку у спадщини».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив відмовне рішення суду першої інстанції у силі.

Начебто зовсім негуманне рішення суду незважаючи на волю спадкодавця висловлену у заповіті та зважаючи на передбачену законом обов’язкову частку у спадщині для непрацездатних спадкоємців.

Проте, як зазначив ВССУ у таких спорах інвалід ще необов’язково є непрацездатною особою, а факт непрацездатності особи повинен бути встановлений, а за необхідності – доведений під час відкриття спадщини. Це обов’язкова умова для правильного вирішення спору.

У даній справі містяться документи, які підтверджують встановлення для позивача другої групи інвалідності, але такої, що дозволяє йому займатись надомними видами роботи. Більш того позивач повинен періодично оглядатись для підтвердження його інвалідності або її зняття. Тому для захисту права на обов’язкову часту у спадщині спадкоємцю необхідні чіткі документи, які підтверджують його повну та безповоротну непрацездатність.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0