Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналызуйте судовий акт: Якщо власник з/д не підписував договір оренди землі, то для того щоб повернути собі земельну ділянку від агрохолдингу слід подавати негаторний позив, на який строки позовної давності не розповсюджуються (ВС/КЦС, № 358/815/17 від 19 серпня 2020 р.)

Заголовок здається дещо дивним. Ну як будучи власником можна не підписувати договір оренди землі і втратити контроль над земельною ділянкою. Хоча відповідно до ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» нотаріальне посвідчення необов’язкове, проте право оренди орендар ще повинен зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно…

На практиці це непоодинокі випадки, щодо земельних ділянок – колишніх паїв, які знаходяться у полях і перебувають під оперативним контролем агрохолдінгів. Люди похилого віку не розуміють юридичної складової усією цієї процедури «оренди паїв», а повернути пай назад навіть виділений в натурі у повноцінну земельну ділянку надзвичайно складно. Водночас трапляються випадки, коли працівники агрохолдингів фальшують документи на підставі яких земельні ділянки начебто потрапляють в оренду, а державні реєстратори закривають на це очі і реєструють права оренди за агрохолдингами. Ця справа – саме про фальшування…

Колишня працівниця колгоспу мала у власності земельну ділянку га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка при її житті декілька раз передавалася в оренду агрохолдингу. На жаль вона померла, і з/д була успадкована позивачем у 2016 році. При оформленні спадщини вже у 2016 році позивач дізнався, що з/д начебто продовжує перебувати в оренді на підставі договору оренди від 2012 року. Хоча державний реєстратор і зареєстрував право оренди на з/д за агрохолдингом, достеменно було відомо, що померла жінка цей договір НЕ підписувала. Пізніше це було також підтверджено Висновком судової почеркознавчої експертизи. Добровільно повернути власнику з/д агрохолдинг звичайно не захотів.

Було заявлено позов про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено і обґрунтовано, що сплив строк позовної давності для визнання договору оренди з/д недійсним. Судом апеляційної інстанції це рішення скасовано, і позов задоволено. Судом касаційної інстанції у задоволенні позову відмовлено, і обґрунтування рішень судів першої та апеляційної інстанцій змінено.

Як не очевидне порушення прав власника з/д, присутня фатальна помилка юриста при формулюванні позовних вимог.

Якщо будь-який письмовий договір не підписаний стороною, то він є нікчемним або неукладеним. Немає взагалі договору. Правовідносини на підставі договору НЕ виникли. А якщо договору немає, то що визнавати недійсним?

Така логіка передбачена статтями 202, 203, 207 ЦК України. Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами. А також статтею 215 ЦК України відповідно до якою, «недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.»

Суд касаційної інстанції роз’яснив, що "зайняття з/д фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку."

Таким чином, позивачем було обрано неправильний спосіб захисту порушеного права. А правильним та ефективним – буде в даному випадку подання негаторного позову в порядку, передбаченому статтею 391 ЦК України. Попри те, що вимога «про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою та її повернення» прямо не передбачена законодавством, такий спосіб захисту є найефективнішим.

ВС послався на Постанову ВП від 16 червня 2020 р. у справі № 145/2047/16-ц, в якій серед іншого підкреслюється, що суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Крім того ВС підкреслив, що позовна давність не застосовується при поданні негаторного позову, право на такий позов діє протягом усього часу тривання порушення прав власника на з/д.

Водночас ВС також підтвердив правильність вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди ( запису про проведену державну реєстрацію).

Аналізуйте судовий акт: Приховування батьками прав дитини на нерухомість в момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною (ВСУ від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16)

Боржники бувають різні і часто дуже недобросовісні. Так, боржник може завинити банку чималу суму кредиту, відсотків, штрафних, проте все одно не платити без жодних поважних причин. При цьому такий боржник може їздити на BMW, мати яхту, відпочивати по чотири рази на рік у Європі та кожні півроку змінювати айфон. І чому банк в нього не забирає іпотеку – будинок чи квартиру? А тому, що такий боржник «умеет умело прикрыться ребёнком». Наприклад у цій справі, таким боржникам – батькам вдається обманути банк та не повідомити в момент укладання іпотечного договору наявність в нерухомості (предмет іпотеки) зареєстрованих дітей, для яких ця нерухомість є єдиним місцем постійного проживання. А далі, такі боржники ставлять у суді питання про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони на відчуження цієї нерухомості.

ВСУ скасувавши у справі всі попередні рішення на користь боржника і направивши справу на новий розгляд ввів чітке правило: батьки, які під час укладання договору іпотеки не повідомили банк про наявність прав дитини на іпотечне майно, не мають права посилатись на ці права, як на підставу для визнання такого іпотечного договору недійсним.

Таке право залишається у органу опіки та піклування, проте суд повинен встановити, яким САМЕ чином порушуються права дитини укладеним іпотечним договором і чи залишаються інші варіанти для забезпечення.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1024цс16: Вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналізуйте судовий акт: Доказами вчинення нікчемного правочину можуть бути обвинувальний вирок суду, або відповідне рішення суду про визнання правочину недійсним (ВАСУ, К/800/36781/13, 09.11.16)

Податковими повідомленнями-рішенням Товариству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. І зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243 грн.

Приймаючи вказані податкові повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що за висновками акту податкової перевірки Товариство на порушення ряду підпунктів п. 138.6 ст.138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Господарського кодексу України відобразило господарські операцій з контрагентами за двома господарськими договорами, які є нікчемними.

При цьому доводи податкового органу зводились до того, що Товариством не підтверджена реальність поставок з огляду на «врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності».

Суд першої інстанції, з доводами якого погодилися суд апеляційної, скасував прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення, з чим також погодився і ВАСУ.

З огляду на те, що податкові органи зазвичай дуже легковажно оперують поняттям «нікчемний правочин», висновок суду касаційної інстанції заслуговує на особливу увагу.

ВАСУ зазначив, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Однак наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення Товариством нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0