00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Приховування батьками прав дитини на нерухомість в момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною (ВСУ від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16)

Боржники бувають різні і часто дуже недобросовісні. Так, боржник може завинити банку чималу суму кредиту, відсотків, штрафних, проте все одно не платити без жодних поважних причин. При цьому такий боржник може їздити на BMW, мати яхту, відпочивати по чотири рази на рік у Європі та кожні півроку змінювати айфон. І чому банк в нього не забирає іпотеку – будинок чи квартиру? А тому, що такий боржник «умеет умело прикрыться ребёнком». Наприклад у цій справі, таким боржникам – батькам вдається обманути банк та не повідомити в момент укладання іпотечного договору наявність в нерухомості (предмет іпотеки) зареєстрованих дітей, для яких ця нерухомість є єдиним місцем постійного проживання. А далі, такі боржники ставлять у суді питання про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони на відчуження цієї нерухомості.

ВСУ скасувавши у справі всі попередні рішення на користь боржника і направивши справу на новий розгляд ввів чітке правило: батьки, які під час укладання договору іпотеки не повідомили банк про наявність прав дитини на іпотечне майно, не мають права посилатись на ці права, як на підставу для визнання такого іпотечного договору недійсним.

Таке право залишається у органу опіки та піклування, проте суд повинен встановити, яким САМЕ чином порушуються права дитини укладеним іпотечним договором і чи залишаються інші варіанти для забезпечення.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1024цс16: Вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналізуйте судовий акт: Доказами вчинення нікчемного правочину можуть бути обвинувальний вирок суду, або відповідне рішення суду про визнання правочину недійсним (ВАСУ, К/800/36781/13, 09.11.16)

Податковими повідомленнями-рішенням Товариству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. І зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243 грн.

Приймаючи вказані податкові повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що за висновками акту податкової перевірки Товариство на порушення ряду підпунктів п. 138.6 ст.138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Господарського кодексу України відобразило господарські операцій з контрагентами за двома господарськими договорами, які є нікчемними.

При цьому доводи податкового органу зводились до того, що Товариством не підтверджена реальність поставок з огляду на «врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності».

Суд першої інстанції, з доводами якого погодилися суд апеляційної, скасував прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення, з чим також погодився і ВАСУ.

З огляду на те, що податкові органи зазвичай дуже легковажно оперують поняттям «нікчемний правочин», висновок суду касаційної інстанції заслуговує на особливу увагу.

ВАСУ зазначив, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Однак наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення Товариством нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: