Окупація не гарантує автоматичного поновлення строків: що каже Верховний Суд

Повномасштабна війна суттєво вплинула на можливість громадян реалізовувати право на судовий захист. Мільйони українців певний час перебували або продовжують перебувати на тимчасово окупованих територіях, де доступ до державних органів, нотаріусів, поштового зв’язку та судової системи фактично відсутній або істотно обмежений.

Питання поновлення строків через окупацію найчастіше виникає у спадкових, адміністративних та соціальних спорах. (Джерело : Судово-юридична газета)

Законодавче регулювання

Конституція України гарантує кожному право на судовий захист своїх прав і свобод.

Водночас процесуальне законодавство встановлює строки для звернення до суду та можливість їх поновлення. Так, стаття 127 ЦПК України передбачає, що суд може поновити пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Аналогічні механізми поновлення процесуальних строків передбачені Кодексом адміністративного судочинства України та Господарським процесуальним кодексом України.

При цьому законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин, тому саме судова практика визначає критерії, за якими оцінюються обставини пропуску строку.

Важливе значення також мають положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визнає особливий правовий режим таких територій та об'єктивні обмеження, з якими стикаються їхні мешканці.

Які докази можуть підтвердити поважність причин

Судова практика свідчить, що для поновлення строку недостатньо лише послатися на факт окупації.

Важливе значення можуть мати документи, які підтверджують проживання на окупованій території, неможливість виїзду, відсутність транспортного сполучення, припинення роботи державних органів, втрату документів, відсутність доступу до поштового зв’язку або мережі Інтернет.

Чим детальніше особа підтвердить вплив окупації на можливість реалізувати своє право, тим вищою є ймовірність поновлення пропущеного строку.

Підхід Верховного Суду

У практиці 2024–2026 років Верховний Суд послідовно виходить із того, що воєнний стан чи окупація не призводять до автоматичного поновлення процесуальних строків.

Так, у постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 620/9540/24 ВС дійшов висновку, що воєнний стан, проходження військової служби або попереднє звернення до суду, позов за яким було залишено без розгляду, не є автоматично поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Суд наголосив, що для поновлення строку особа повинна довести наявність об’єктивних і непереборних обставин, які перебували у прямому причинному зв’язку з неможливістю своєчасно подати позов. Загальні посилання на воєнний стан чи військову службу без конкретних доказів того, як саме ці обставини перешкоджали зверненню до суду, не виправдовують пропуск процесуального строку та не є підставою для відступу від принципу юридичної визначеності.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 28 липня 2025 року у справі № 320/1753/23, наголосивши, що воєнний стан, повітряні тривоги, перебої з електропостачанням чи інші наслідки війни самі по собі не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

У справі № 616/905/19 Верховний Суд пояснив умови для визнання поважною причиною пропуску процесуального строку через запровадження воєнного стану.

Верховний Суд також неодноразово розглядав справи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, коли спадкоємці проживали або спадщина відкрилася на тимчасово окупованій території. Суди виходять із того, що окупація, відсутність доступу до нотаріальних органів України та неможливість безпечно перетнути лінію розмежування можуть бути поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, однак ці обставини мають бути доведені у кожній конкретній справі.

Саме у справах, пов'язаних із тимчасово окупованими територіями, суди найчастіше визнають поважними причини пропуску строків, оскільки особи можуть бути позбавлені доступу до нотаріусів, державних органів, документів та засобів зв'язку.

Отже, ключовим критерієм для суду є не сам факт перебування на окупованій території, а наявність доведеного причинного зв’язку між окупацією та неможливістю своєчасного звернення до суду.

Що варто зробити, якщо строк пропущено через окупацію

• Зібрати докази перебування на тимчасово окупованій території у період, коли спливав процесуальний строк.
• Підготувати документи, які підтверджують неможливість виїзду, відсутність доступу до державних органів, нотаріусів, поштового зв’язку або засобів комунікації.
• Детально пояснити суду, як саме окупація вплинула на можливість своєчасно звернутися за захистом своїх прав.
• Підтвердити причинний зв’язок між окупацією та пропуском строку належними доказами.
• Після усунення перешкод не зволікати зі зверненням до суду, оскільки тривала бездіяльність може бути оцінена не на користь заявника.

Проблемні аспекти правозастосування

Суди по-різному оцінюють достатність доказів, які підтверджують вплив окупації на можливість звернення до суду. Крім того, складнощі виникають у випадках, коли особа після виїзду з окупованої території протягом тривалого часу не вчиняла жодних дій для захисту своїх прав.

У таких ситуаціях суди нерідко доходять висновку, що подальша бездіяльність вже не може бути виправдана лише попереднім перебуванням на окупованій території.

Таким чином, окупація не є автоматичною підставою для поновлення строку, проте може визнаватися поважною причиною, якщо особа доведе, що саме вона об’єктивно перешкодила своєчасному зверненню до суду.

Такий підхід дозволяє одночасно забезпечити принцип правової визначеності та гарантувати реальний доступ до правосуддя особам, які постраждали від наслідків війни та тимчасової окупації території України.