Справа, що пропонується увазі читачів, заслуговує на увагу, перш за все, з точки зору теорії права і визначення способу судового захисту. Позивач (міська рада) звернувся до суду про стягнення з відповідача (фізична особа) 77 456,99 грн збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Позов мотивований тим, що відповідач є власником нерухомого майна (комплексу нежитлових будівель), але ухиляється від дій щодо розроблення відповідних проектів землеустрою, від укладання договорів оренди та від сплати за землекористування, чим порушуе права власника земельних ділянок.

Диспозицією ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за відкрите викрадення чужого майна поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Заливши касаційну скаргу без задоволення, а вирок - без змін, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду зауважив, зокрема, що відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про засади державної мовної політики» забезпечення участі перекладача здійснюється в залежності від стадії кримінального провадження слідчим, прокурором або судом за умови використання заінтересованою особою наданого їй права на ініціювання залучення перекладача (в даному випадку – засудженим або його захисником) та наявності для цього передбачених законом підстав.

Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є невід'ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Кожен обвинувачений має право використовувати ефективну юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Рішенням районного суду, залишенним в силі апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і суд касаційної інстанції. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду виходив з того, що Банк відповідно до чинного законодавства уклалав договір доручення з ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому доручив вчиняти від свого імені дії зі стягнення заборгованості з боржника. Цим договором доручення не змінювався обсяг зобов'язань боржника, а лише доручалось повіреному діяти від імені свого довірителя, тому для виконання цього договору банк і передав інформацію (документи) повіреному про боржника, необхідну для виконання такого доручення.

Гарантією дотримання та забезпечення прав та свобод сторін виконавчого провадження насамперед є право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця у межах виконавчого провадження. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців визначено як Законом України «Про виконавче провадження» так і відповідними положеннями процесуальних кодексів які повинні застосовуватися у сукупності заходів оскарження.

Заявниця проживає на території Росії та є опікуном доньки своєї сестри (громадянки Росії) після позбавлення останньої батьківських прав. Через декілька років сестра народила ще одну дитину – хлопчика, з яким проживала на території України. До досягнення дитиною п’ятирічного віку більше 5 разів дитину забирали до дитячого будинку у м. Чернівці, а у липні 2012 року рішенням суду матір була остаточно позбавлена батьківських прав, а хлопчика було включено до списку дітей, які можуть бути усиновлені.

Статтею 5 Кримінального кодексу України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

У справі, що пропонується увазі читачів, рішення за позовом від січня 2016 р. прийнято на користь позивачки, - на день смерті сина людини похилого віку, 86-ти років. Останній зник ще у 2014 р. Після зникнення сина позивачка телефонувала йому та всім його знайомим, просила завітати до його житла, тобто вчиняла дії направлені на пошуки сина, що було підтверджено в судовому засідання свідком. Лише у січні 2016 р., за спливом 6 місяців після смерті сина, позивачка дізналась про цю подію та отримала свідоцтво про його смерть. Поховання сина від неї приховувалось. Після цього вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте їй відмовлено у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Заявники у справі – власники невеликих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, отриманих у спадщину. Обидва заявники здавали свої ділянки в оренду, однак не могли здійснити їх продаж з огляду на діючий мораторій на купівлю-продаж чи будь-яке інше відчуження земельних ділянок (відповідно до п.15 Перехідних положень Земельного кодексу).

Суть спору у даній справі полягала у визнанні недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів одного з ПАТ, оскільки на думку позивача його як акціонера несвоєчасно повідомили про проведення спірних загальних зборів, його представник протиправно не допущений до участі у зборах, а Фонд державного майна України не дотримався установленого порядку про затвердження порядку денного спірних зборів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.Отже неперерахування ЄСВ з вини банку не є наслідком винних дій платника податку у даній справі, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції та пеня за таке порушення.

Заявниця скаржилась, що обшук її квартири становив порушення її права на повагу до свого житла, що органи влади не розглянули її скарги належним чином і не провели ефективного розслідування у зв’язку з цим. Вона посилалась на статті 8 та 13 Конвенції.

Як зазначається в рішенні Верховного Суду, - з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб'єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

Проблема бюджетного відшкодування податку на додану вартість є «притчею во язицах». ПДВ – це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент). ПДВ є не тільки потужною складовою надходжень до державного бюджету, але й виступає інструментом стимулювання експорту. Експорт обліковується за ставкою 0% і експортери за підсумками своєї діяльності мають право на відшкодування ПДВ державою.

У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції за самим фактом існування такого законодавства, яке допускає приховане перехоплення телефонних розмов у мобільних мережах і ризик будь-якої особи зазнати внаслідок цього порушення своїх прав. Жертвою порушення визнано особу, чиї права потенційно, а не в результаті конкретних заходів із перехоплення, застосованих особисто до неї, можуть бути порушені цими заходами.

Прийняття нового законодавства в сфері середньої освіти, реформування її системи, яка серед іншого, тягне за собою і певну оптимізацію закладів освіти породжує за собою масу питань в частині правильності та законності такої оптимізації.

У справі судами встановлено, що батько дитини зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі, працює та отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи, отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, щомісяця сплачує аліменти на утримання малолітнього сина.

В цій справі (розгляд протоколу про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією) інтерес представляє не стільки те, що відвід судді з мотивів перебування з останнім в дружних відносинах, заявила особа, стосовно якої складено цей протокол, скільки той факт, що суд задовольним зазначену заяву незважаючи на те, що норми чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок вирішення клопотання про відвід судді, який розглядає справу.

В цій справі суди відмовили в позові військовій частині про розірвання договору найму житла, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання, виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Судові рішення, зокрема , мотивовані тим, що виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення є незаконним, оскільки відповідач – одинока мати, має двох неповнолітніх дітей, які проживають з нею та перебувають на її утриманні.
Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду з такими висновками судів погодився, виходячи з наступного.

Отже як вбачається із аналізу зазначеної норми підставами для стягнення аліментів після досягнення дитиною повнолітня є:
1. Продовження навчання;
2. Потреба у матеріальній допомозі;
3 Змога батьків у наданні такої допомоги;

Навколо використання вказаного приладу точиться багато дискусій, оскільки технічний засіб Drager «Alcotest 6810» відсутній у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення, які дозволені для застосування на території України. А свідоцтво про державну реєстрацію №7261/2007 щодо електродіагностичного приладу «Alcotest 6810» (згідно наказу МОЗ України від 10.02.2010 року №95) втратило чинність 10.02.2015 року.

Заявників було засуджено до довічного позбавлення волі за участь у нападах, вчинених на території чотирьох областей, а також за участь у діяльності банди (бандитизм) та умисне вбивство.
Заявники звернулися до ЄСПЛ з метою захисту порушених у ході кримінального провадження прав, передбачених різними пунктами статті 6 Конвенції, та у своїх заявах стверджували, зокрема:

Відповідач з такими висновками не погодився і звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, наголошуючи, що оскільки позивач, перебуваючи на посаді проректора ВНЗ, був посадовою особою юридичної особи публічного права, тому в силу вказаного закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Позивача було усунуто від виконання обов'язків у зв'язку з надходженням інформації про наявність необґрунтованих видатків на користь Товариства з обмеженю відповідальністю, в яких керівником та засновником є рідний брат позивача, що свідчить про наявність конфлікту інтересів. У зв'язку з відсутністю письмового повідомлення від позивача про наявність у нього конфлікту інтересів та невжиття заходів до його усунення керівником університету на виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» був виданий оскаржуваний наказ. Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ВНЗ задовольнив, попередні судові рішення скасував, а у задоволенні позову - відмовив.

Нормами ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Позовна заява мотивована тим, що позивач отримав від адміністрації підприємства, на якому він працював, попередження про наступне звільнення з 15 листопада 2016 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Тоді ж, йому було запропоновано перелік наявних вакантних посад, від яких він відмовився. Після цього вакантні посади йому не пропонувалися.

Заявник у червні 1997 року влаштувався до Державного видавничого дому Таврида робітником. Маючи освіту за кваліфікацією «інженер», заявник через кілька років після початку роботи двічі звертався до керівництва щодо призначення його на посаду інженера. Після отримання кількох невмотивованих відмов заявник звернувся до місцевого суду з вимогою зобов’язати роботодавця погодити його кандидатуру на бажану посаду.

Мати дитини звернулась до суду з позовом до батька дитини про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі - 3 000 грн.
Рішенням суду першої інстанції позово задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на дочку у твердій грошовій сумі 3 000,00 грн. щомісяця, до досягнення дочкою повноліття.