Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: При визнанні заповіту недійсним слід виходити із презумпції психічного здоров’я особи (КЦС/ВС у справі № 727/9908/17-ц від 18 лютого 2021 року)

Після смерті батька позивачці стало відомо, що він склав заповіт, де заповів третій особі належні йому банківські вклади з нарахованими відсотками.

Позивачка вважала нелогічними такі дії, зазначивши, що на час складання заповіту її батько був людиною похилого віку, у нього розвивався віковий склероз, внаслідок чого, як вона вважала, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним заповіту свого батька.

Ч. 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отож, на підставі зазначеної статті позивачка вважала можливим визнати заповіт батька недійсним.

Відповідно до висновку експерта (комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи) по факту стану здоров’я батька комісія експертів прийшла до висновку, що в момент складення заповіту слід піддати сумніву збереження його спроможності до здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку.

Суд першої інстанції знайшов переконливими докази позивачки та задовольнив позов, постановою апеляційного суду це рішення було скасовано.

Позиція ВС: Проведеною у справі експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність особи в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що слід піддати сумніву збереження спроможності на його здатність повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, саме по собі це не є підставою для визнання складеного у такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

ВС зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із презумпції психічного здоров’я особи, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених іншими законами України.

Аналізуйте судовий акт: Правочин, що вчинила дієздатна особа може бути визнаний недійсним, якщо буде доведено, що у момент його вчинення ця особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (Справа № 2609/21051/13, 12.07.17)

Позивачка є донькою померлої та спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері. Між тим як з’ясувалось, померла за життя уклала договір дарування 1/2 частки своєї квартири, за яким передала у власність третій особі безоплатно 1/2 частку цієї квартири. Договір дарування був належним чином посвідчений приватним нотаріусом . Позивач просив визнати зазначений договір недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, згідно якої правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як вважала позивач, через свій психічний стан та тяжкі хвороби мати не усвідомлювала значення своїх та не могла керувати ними, вона була не спроможна приймати рішення про вчинення будь-яких правочинів.

Позивач також стверджувала, що мати тяжко захворіла, і після цього її поведінка стосовно своєї доньки різко змінилася на негативну. Після чергового огляду дільничний лікар-психіатр діагностував у неї наростання ознак деменції й рекомендував пройти відповідний медогляд у Психоневрологічному диспансері.

З огляду на зазначене, а також показання ряду свідків судом призначалась посмертна комісійна судово-психіатричної експертизи, відповідно до висновку якої померла за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Виходячи з цих обставин суд першої інстанції позов задовольнив і визнав договір дарування 1/2 часткиквартири недійсним. Наступні судові інстанції залишили судове рішення без змін. При цьому колегія суддів ВССУ у своїй ухвали, зокрема, зазначила.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила ст. 225 ЦК України поширюються і на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

У зв’язку з цією справою доречно нагадати про наявність Правового висновку ВСУ у справі за № 6-1531цс16, який зазначив , що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

Аналізуйте судовий акт: У справі був висновок експертизи про параноїдальну шизофренію дарувальника квартири, проте договір дарування суд недійним НЕ визнав (ВССУ від 26 липня 2017р.)

Ще одна невдала спроба визнати договір дарування недійсним на підставі ст. 225 ЦК України та /або шляхом доведення обмеженої дієздатності в момент укладання такого договору. Предметом договору дарування була половина квартири, яку батько подарив своїй дочці в обхід згоди жінки. При цьому жінка наполягала на тому, що хоча нерухомість і була «записана» на чоловіка, проте належала до спільної сумісної власності подружжя. Окрім цього в розпорядженні позивача (жінки) був висновок комплексної амбулаторної психолого-психіатричної експертизи, про те що станом на дату укладання договору її чоловік – дарувальник страждав хронічним хворобливим розладом психічної діяльності у формі параноїдальної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не міг усвідомлювати значення своїх дій. І головне, в першій інстанції це спрацювало.

Проте, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції з цим погодився.

Так, відмовляючи у позові, суд зазначив, що недієздатність особи або обмежена недієздатність встановлюються тільки на підставі рішення суду, якого у справі немає. І тільки при наявності такого рішення правочини укладені такою особою, зокрема договір дарування, можуть бути визнані недійсними з підстав недостатнього обсягу цивільної дієздатності, що передбачено ст. 203, 39, 40 ЦК України.

Що стосується підстави, яка передбачена ст. 225 ЦК України, та суд прийшов до висновку, що подібний позов може подавати лише сама особа – дарувальник ( у випадку якщо згодом після укладання договору її не визнано судом недієздатною), і лише після її смерті – інші особи, які вважають що їх права порушені таким правочином. Тому, у задоволенні позову жінки дарувальника слід відмовити.

Аналізуйте судовий акт: Підставою для визнання заповіту недійсним може бути не просто хвороба, навіть, важка, а абсолютна неспроможність заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ВССУ, № 343/1571/14-ц, від 26.10.16)

Позивачка звернулася до суду, зокрема, із позовом про визнання заповіту від 23 червня 2009 року недійсним, посилаючись на те, що їхня з відповідачем тітка в останні роки життя тяжко хворіла, у зв'язку з чим потребувала постійного лікування та догляду. Вона, позивачка, здійснювала догляд за тіткою та надавала кошти на її лікування. 23 липня 2007 року тітка склала заповіт на її ім'я. Їй відомо, що з травня 2009 року перед смертю тітки до неї почала навідуватись відповідачка, хоча раніше ніколи не навідувалась до тітки, не надавала їй жодної допомоги і не утримувала її матеріально. У тітки не було жодних підстав, причин і мотивів складати новий заповіт на користь відповідачки, у момент вчинення заповіту вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову в частині визнання заповіту недійсним відмовлено.

ВССУ рішення судів залишив без змін, виходячи з наступного. Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи заповідач дійсно страждала психічним розладом - органічним розладом особистості та поведінки (органічного психосиндрому), внаслідок дисфункції головного мозку у формі глибокої астенії, зумовленої соматичним захворюванням (термінальна стадія ракової інтоксикації). Зазначене захворювання значно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Разом з цим проведеним експертним дослідженням не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджується про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними.

Між тим, підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України№ 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року.

Аналізуйте судовий акт: При визнанні угоди недійсною з підстав недієздатності однієї із сторін призначення та проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковим (ВСУ від 13.03.2017 у справі № 6-2833цс16)

Досить поширеними є спори про визнання заповітів недійсними з підстав недієзданості померлої особи. Так і в цьому випадку особа звернулася до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, мотивуючи це тим, що при відкритті спадщини після своєї померлої матері від нотаріуса вона дізналася про існування заповіту складеного на користь інших осіб. Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка вказала, що заповіт від імені матері підписаний не нею, а іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій, що є підставами для визнання останнього недійсним.

Судом першої інстанції, з рішенням якого погодився суд першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено. ВССУ ж в свою чергу було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог міськрайонний суд послався на те, що факт належності підпису померлій особи доведено висновком судово-почеркознавчої експертизи. Водночас надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, яке б позбавляло її дієздатності.

Проте, ВСУ переглядаючи справу та скасовуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, посилаючись на порушення судами ч. 1 ст. 145 ЦПК України та ч. 1 ст. 255 ЦК України зазначив, що для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0