00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

{Частина перша статті 546 із змінами, внесеними згідно із Законом № 132-IX від 20.09.2019}

2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Договором можуть бути встановлені і інші засоби забезпечення виконання зобов'язань окрім передбачених ст. 546 ЦК України, тому нарахування штрафу у межах 12 місяців перед зверненням до суду є правомірним (ВСУ від 8 лютого 2017р., № 3-1217гс16)

УВАГА СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ПАЛАТ!: Всі юристи знають, що неустойка (пеня, штраф) це один із засобів забезпечення виконання зобов’язань, передбачений ст. 546 ЦК України, який має скорочений строк позовної давності – нарахування та стягнення, який передбачений ст. 258 ЦК України. Проте, у випадку певної домовленості сторін у договорі неустойка може набувати ознак іншого засобу забезпечення виконання зобов’язання з договірним строком позовної давності та способу нарахування. Це підтвердив ВСУ на спільному засіданні цивільної та господарської палат у цій постанові.

У листопаді 2015 року ПАТ «Норд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Про-Сток» про стягнення 3 007 800,00 грн штрафу у зв’язку з простроченням виконання відповідачем зобов’язань щодо поставки товару та здійснення монтажних робіт за договором поставки від 29 листопада 2013 року № 13/28.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Згідно договору строком виконання відповідачем зобов’язань визначено 26 січня 2014 року. Оскільки ПАТ «Норд» звернулося до суду з відповідними вимогами до ТОВ «Про-Сток» 19 листопада 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 256, 258, 261, 267, 611 ЦК, дійшов висновку, що позивач не пропустив строку позовної давності оскільки стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. З огляду на те, що порушення відповідачем основного зобов’язання, зокрема прострочення поставки товару та його монтажу, відбулося 27 січня 2014 року, а позов подано 19 листопада 2015 року, тобто у межах загального трирічного строку позовної давності, то суд першої інстанції неправильно застосував спеціальний строк позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення штрафу за порушення основного зобов’язання. Отже, позивачем правомірно нараховано штрафи, передбачені пунктами 12.5 і 12.9 договору поставки, у межах 12 місяців перед зверненням до суду за захистом порушеного права у межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

В свою чергу Верховний Суд України в своїй постанові вказав, що у справі, яка розглядається, умовами договору поставки від 29 листопада 2013 року № 13/28 визначено строк виконання зобов’язань – 26 січня 2014 року, судами попередніх інстанцій установлено факт виконання відповідачем своїх зобов’язань – 10 лютого 2014 року, тобто має місце прострочення виконання зобов’язання відповідачем з 27 січня 2014 року по 09 лютого 2014 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року, тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).

Натомість суди апеляційної і касаційної інстанцій зазначених вимог чинного законодавства, а також фактичних обставин справи не врахували та дійшли помилкового висновку щодо правомірності звернення позивача до суду за захистом порушеного права у межах трирічного строку позовної давності за основною вимогою.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0