1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
{Абзац перший частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 }
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
{Абзац другий частини другої статті 369 із змінами, внесеними згідно із Законом № 417-VIII від 14.05.2015 }
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Стягнути грошову компенсацію за частку у спільному майні, у випадку відчуження такого майна без згоди іншого з подружжя - МОЖЛИВО. При цьому одночасно заявляти позовну вимогу про визнання недійсним такого правочину з відчуження - не потрібно (ВП ВС, справа №125/2157/19 від 31.08.2022 р.)
Колишня дружина звернулася до суду з позовом до свого екс-чоловіка про визнання договорів продажу спільних авто, набутих у шлюбі - недійсними та поділ спільного майна подружжя. Треті особи були покупці спірного майна - трьох автомобілів.Позов мотивований тим, що позивачці стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі. Уточнивши позов вона також попросила стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчужених авто в сумі 558 797,50 грн.
Суд першої інстанції її вимоги задовольнив повністю. Суд апеляційної - відмовив лише в частині визнання договорів недійсним, і порахував компенсацію за майно керуючись цінами встановленими в договорах (вийшло замість ~559 тис, 20 тис грн.). ВП ВС погодилась із апеляційним судом в частині відмови у визнанні недійсними договорів, і не погодився в частині визначення ціни за договорами, попри те що ринкова ціна на авто значно вища. ВП ВС пояснила:
Щодо того, чи є належним склад відповідачів у позові про визнання угоди недійсною
ВС констатував, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Частка в статутному капіталі ТОВ придбана за спільні кошти подружжя МОЖЕ бути спільною сумісною власністю (ВП/ВС у справі № 916/2813/18 від 29.06.2021)
У цій справі позивач звернувся до суду з позовом до відповідачок про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі ПП, укладеного відповідачками.
Позовна заява була мотивована тим, що він не уповноважував свою дружину (відповідачку-1) на розпорядження спільним сумісним майном - статутним капіталом товариства, яке створено під час перебування з ним у шлюбі на основі їх спільного сумісного майна.
Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають право, серед іншого, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
ВП ВС у цій справі зауважила, що в п. «д», який визначає право учасника здійснити відчуження часток в статутному капіталі товариства, законодавець вжив поняття «закон» в широкому розумінні, що включає в себе, зокрема, положення ЦК України та СК України, які встановлюють особливості розпорядження об’єктами спільної сумісної власності. Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Сама по собі відсутність нотаріальної згоди співвласника багатоквартирного будинку на здійснення реконструкції не є підставою для визнання такої реконструкції незаконною (ВП/ВС у справі № 461/9578/15-ц від 25.05.2021)
У цій справі відповідачі вирішили зробити реконструкцію своєї квартири, проте за рахунок спільного майна співвласників багатоквартирного будинку – горища. Згодом інший співвласник будинку (позивачка) подала до суду позов про зобов`язання привести в попередній стан горище будинку та усунення перешкод у користуванні ним.
За вимогами ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, така згода має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників.
В даному випадку позивачка надала свою згоду на здійснення реконструкції, проте така не була засвідчена нотаріально. Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: ВП ВС відновлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу навіть після розлучення (ВС ВП у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018р.)
Велика палата ВС знову звеличує спільне право власності подружжя на майно набуте під час шлюбу та ставить презумпцію спільності на перше місце порівняно з усіма іншими правами, зокрема правами кредиторів. На нашу думку така абсолютизація цієї презумпції тільки ускладнює цивільний оборот та порушує багато інших прав добросовісних третіх осіб. В цій справі ВП ВС відступила від багатьох вже усталених позицій ВС з цього питання і реанімувала правовий висновок викладений у постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12.
Ситуація справді цікава і складна в тому сенсі, що навіть досвідченому юристу важко тепер убезпечитися від атак ймовірного співвласника. Так, у шлюбі подружжям була придбана квартира і оформлена на чоловіка. Відбулося розлучення і після розлучення розпочався довготриваючий спір із приводу поділу спільного майна. Паралельно чоловік із третьою особою уклав договір позики на суму 5,5 млн. грн. та для забезпечення повернення позики – договір іпотеки, предметом якого стала спірна квартира.
Колишня дружина подала позов про визнання договору іпотеки недійсним, обґрунтовуючи його відсутністю згоди на іпотеку спільного майна. Слід підкреслити, що чоловік – титульний власник квартири надав нотаріусу заяву про те, що він не перебуває у шлюбі на момент укладання договору іпотеки, тобто діяв добросовісно і кредитора в оману не вводив. Зі свого боку і нотаріус посвідчуючи договір іпотеки діяв законно і за інструкцією, шо окремо підкреслила ВП ВС. Проте сам договір іпотеки все ж таки був визнаний ВП ВС недійсним, а відмовні рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовані.
Так, Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Відповідно до ст 578 ЦК України та ч.2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Відтак будь-який договір іпотеки може бути визнаний судом недійсним у випадку відсутності нотаріальної згоди на такий договір подружжя навіть після розлучення.
Найголовніше у цій постанові те, що діє абсолютна презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналізуйте судовий акт: Схоже презумпція недійсності договору, предметом якого є спільна сумісна власність подружжя, і який укладений від імені одного подружжя без письмової згоди іншого з подружжя – руйнується судовою практикою. ВСУ у правовій позиції до цієї справи прямо підкреслює, що така презумпція не передбачена діючим законодавством. Хоча існує безліч рішень судів всіх рівнів, які констатують протилежне: немає письмової згоди, і не можеш довести іншими засобами доказування, що згода була – правочин визнається недійсним. А інша сторона, яка мала набути майно за таким недійсним правочином, має право звертатись із позовом до того з подружжя, хто отримав за майно кошти, і намагатись їх стягнути. Звичайно, у переважній кількості випадків реально виконати рішення про стягнення коштів з такого з подружжя не вдавалось.
ВСУ змінює практику та тлумачення ст. 65 СК України - "право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя". Тепер той з подружжя, без згоди якого відчужили майно, має право стягнути з іншого з подружжя вартість своєї частки цього майна як компенсацію. Визнати ж сам правочин, щодо відчуження спільної сумісної власності без письмової згоди одного з подружжя можливо лише у випадках: 1) відчужувач та набувач діяли недобросовісно, зокрема набувач знав, що згоди немає; 2) майна відчужено не в інтересах сім’ї;
Правова позиція ВСУ у справі № 6-3058цс16: Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналізуйте судовий акт: Відсутність формальної письмової згоди одного з подружжя на отримання позики з метою погашення спільних зобов'язань не надає правових підстав для визнання договору позики недійсним (ВССУ, справа № 220/702/15-ц, 14.09.16)
Предметом судового розгляду в цій справі була досить поширена в житті ситуація, коли один з подружжя уклав договір позики, використавши в подальшому позичені кошти на потреби сім’ї.
В результаті позикодавець звернувся до суду з позовом до подружжя про стягнення боргу за договором позики з обох відповідачів, а саме, - грошових коштів в розмірі 2000 гривень та 600 доларів США, що надавались на придбання кухонної меблі.
Один з подружжя, не погодившись з позовними вимогами, подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, мотивуючи його тим, що про укладення вказаного договору позики йому не було відомо і письмової згоди на її укладення він не надавав, до того ж вказаних коштів він не бачив і, тим більше, не мав змоги розпоряджатися ними в інтересах сім'ї. В своїй заяві він просив визнати договір позики недійсним.
Суд першої інстанції первісний позов задовольнив, стягнувши з подружжя солідарно заборгованість за договором позики, а у задоволенні зустрічного позову відмовив. З цим рішення також погодився і ВССУ.
Касаційний суд при цьому виходив з того, що як і в загальних положеннях ст. 369 ЦК, щодо розпорядження майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, СК України закріплює принцип взаємної згоди дружини та чоловіка у відносинах розпорядження спільним майном, а також презумпцію згоди другого з подружжя при вчиненні іншим з подружжя правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном.
Враховуючи приписи законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, щовідсутність формальної письмової (простої) згоди одного з подружжя на отримання позики, з метою погашення спільних зобов'язань по придбанню у спільну власність майна, не надає правових підстав для визнання договору позики недійсним.
ВССУ також зазначив, що рішення суду про визнання недійсним правочину має ґрунтуватись на незгоді учасників спільної сумісної власності (в тому числі щодо спільно набутих коштів) з укладеним правочином, оскільки саме він повинен суперечити їхнім інтересам, а не на відсутності саме формальної згоди на укладення правочину.