Право зворотної вимоги (регресу) — це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоди) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому.
За загальним правилом, на боржника за зворотною вимогою покладається обов´язок відшкодувати кредитору сплачений ним третій особі платіж у повному обсязі. Проте є винятки із даного правила. Наприклад, працівники за шкоду, завдану під час виконання ними своїх трудових (службових) обов´язків, несуть відповідальність за нормами трудового законодавства, де передбачається можливість за певних обставин зменшити розмір відшкодування. Якщо ж шкоди завдано працівником не під час виконання ним своїх трудових (службових) обов´язків, то відповідальність перед юридичною особою або фізичною особою на нього покладається за нормами цивільного законодавства, тобто в повному обсязі.
Право зворотної вимоги до боржника виникає з моменту відшкодування потерпілому шкоди, і з цього часу починається перебіг строку позовної давності. Суд не має права задовольнити регресний позов, якщо на момент винесення рішення позивач не відшкодував завдану шкоду.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 1191 ЦК, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину проти здоров´я громадян. Правила даної норми застосовуються за наявності наступних обставин: а) наявність особистої шкоди — ушкодження здоров´я; б) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоди, містить ознаки злочину; в) відшкодування шкоди мало місце за рахунок держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади чи юридичних осіб. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину.
Якщо особа, яка завдала шкоди, відповідає за свої дії перед особою, яка відшкодувала шкоду за наявності вини, то діє презумпція її вини, згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК. Проте ч. З ст. 1191 ЦК передбачає виняток, згідно якого застосовується презумпція невинуватості. Вона поширюється на зворотні вимоги держави у разі реалізації ними права на зворотну вимогу до посадової, службової особи органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Тобто дії посадової, службової особи зазначених органів повинні бути кваліфіковані як злочинні, а регулювання в цій галузі права ґрунтується на презумпції невинуватості.
Оскільки відповідальність за дії інших осіб за ст.ст. 1178-1184 ЦК можлива лише за наявності власної вини особи, яка притягується до відповідальності, то остання, відшкодувавши шкоду, не має права зворотної вимоги до особи, яка безпосередньо завдала шкоди. Наприклад, малолітні особи віком до 14 років і недієздатні фізичні особи є неделіктоздатними внаслідок відсутності вини, в правовому розумінні, в їх неправомірних діях. У випадках з неповнолітніми віком від 14 до 18 років субсидіарна відповідальність пов´язана з економічними причинами. Тобто неможливість самостійно задовольнити вимоги із відшкодування шкоди потерпілому логічно породжує неможливість задовольнити регресні вимоги.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у порядку статті 993 ЦК України є суброгацією (ВС/КГС від 25.03.2019 р. у справі № 916/686/18)
Історія справи : Позивач – ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» звернувся з позовом до ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» про стягнення коштів.
Позивач як страховик на підставі Генерального договору 1 страхування вантажів виплатив власнику пошкодженого відповідачем вантажу - ПАТ "Філіп Морріс Україна» 289 572, 95 грн. страхового відшкодування, і самому страхувальнику – Дочірньому підприємству «Квенбергер Логістік УКР» 78 716, 92 грн. понесених ним витрат, пов'язаних із рятуванням вантажу.
Крім того, між «Квенбергер Логістік УКР» (страхувальник) та ПАТ «СК «Універсальна» (страховик) укладено договір 2, пов'язаний із захистом майнових інтересів страхувальника стосовно заявлених на страхування вантажів, що перевозяться протягом строку дії договору.
Судами повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Серед інших, підставами для відмови у позові стали наступні обставини :
- На підтвердження розміру збитків, завданих ПАТ «Філіп Моріс Україна» у сумі 289 572, 95 грн., позивач надав експертний висновок Торгово-промислової палати України та розрахунок-доповнення до претензії. Проте у такому висновку не встановлено суми збитків, а визначено лише кількість пошкодженого вантажу, а розрахунок суми страхового відшкодування позивачем здійснено не на підставі документів, визначених Договором №2.
- У порушення того ж Договору № 2 не був складений комерційний акт із зазначенням відомостей про зафіксований та ймовірний збиток, не було оформлено страховий поліс…
Верховний Суд знайшов законними мотиви відхилення позовних вимог, додатково зважив на доводи відповідача – «Іллічівський морський рибний порт» та провів нормативну межу між регрес ними вимогами та відносинами суброгації.
Ось що саме тезово підвів Касаційний суд у даній постанові.
Спірні страхові правовідносини за своєю правовою природою є суброгацією, а не регресом, тому позивач безпідставно посилається на вимоги статті 1191 ЦК Українина підтвердження своїх вимог.
Стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно – від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
На відміну від суброгації, де деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регрес не) зобов'язання, в межах якого у кредитора виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Аналізуйте судовий акт: Стягнення з працівника страхового відшкодування проводиться в порядку визначеним трудовим, а не цивільним законодавством (Краснолиманський міський суд Донецької області від 23.03.2017 № 236/2525/16-ц)
У справі,що розглядалась ставилося питання щодо стягнення в порядку регресу страхового відшкодування з водія, який перебував у трудових відносинах із позивачем, та внаслідок вини якого сталося ДТП.
У подальшому внаслідок порушення вимог ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині належного повідомленння про страховий випадок, що стався, у 3-денний строк, з позивача страховою компанією було стягнуто суму вказаного страхового відшкодування в порядку господарського судочинства.
У зв'язку із цим позивач з посиланням на норми ст. 1191 ЦК України, просив стягнути в порядку регресу з працівника на свою користь грошові кошти в порядку регресу.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд зазначив, таке стягнення має проводитись не в порядку ст. 1191 ЦК України , а в порядку п. 1 ст. 134 , ст.135-1 КЗпП України, тобто фактично, застосовавши норми трудового права до правовідносин, що виникли.
Окрім цього, суд взявши до уваги той факт, що посада водія не входить у Перелік посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 стягнув з відповідача шкоду в розмірі середньомісячного заробітку.