00.00.0000
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 1172. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

1. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

2. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Відвідувачка впала на слизькій та вологій підлозі у магазині – суд стягнув окрім матеріальної ще і моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. (ВС/КЦС у справі № 761/1604/13-ц від 08 серпня 2018 р.)

Жінка перебуваючи у торгівельній залі магазину взуття впала на мокрій підлозі і отримала інвалідність довічно: перелом шийки правої стегнової кістки, остеохондроз шийного відділу хребта, хронічна анемія. Торгівельна мережа, до якої належав магазин, навіть думки не мала про те, щоб домовитися із потерпілою, і як кажуть «послала до суду, бо це звичайно ваше право».

З одного боку справа є прогресивною оскільки все ж таки закінчилася стягненням коштів на користь потерпілої, з іншого – яскраво ілюструє низьку ефективність захисту прав людини судами в Україні.

По-перше, нещасний випадок трапився у січні 2010 року, а остаточне рішення суду касаційної інстанції на користь потерпілої ухвалено у серпні 2018 року, тобто захист права тривав 8,5 років.

По-друге, погано те, що ні комерційні організації, ні державні чи комунальні підприємства не вважають за потрібне взагалі без суду пропонувати потерпілим компромісне рішення, бо впевнені в тому, що у найгіршому результаті «вийдуть на нічию» через декілька років.

По-третє, суми відшкодування матеріальної та особливо моральної шкоди як і раніше смішні, проте дуже тяжко доводяться у площині горезвісного причинно-наслідкового зв’язку!

Тепер про юридичний бік справи. Суд першої інстанції відмовив потерпілій у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, проте істотно зменшив суми відшкодування, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Чому позиція потерпілої була недосконала у цій справі?

С самого початку позивачка не повідомила орган державної влади про нещасний випадок, що не відповідає положенням Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру. Це треба робити потерпілим у таких видах справ.

У далекому 2010 році камери були не на усіх телефонах, тому сфотографувати мокру підлогу не вдалося. Таким чином, процес доведення травматичного падіння саме завдяки недбалості прибиральниць магазину доводити складніше. Слід підкреслити, що прибирання у торговельні залі повинно відбуватися при відповідному попередженні відвідувачів закладу.

В цій справі факт щойно вимитої вологої підлоги, що неприпустимо без попереджуючого знаку, доводився показаннями свідків. На противагу свідків позивачки у судових засіданнях були допитані свідки магазину, які були пов’язані трудовими відносинами із відповідачем. На відміну від суду першої інстанції суд апеляційної інстанції КРИТИЧНО оцінив показання таких свідків.

Вдаватися до опису причино-наслідкового зв’язку не цікаво, бо вже давно відомо, що той суд, який хоче, той такий зв'язок бачить, а той суд який не хоче – не бачить.

Насамкінець додамо, що для задоволення позову булли застосовані ст. ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України.

Зокрема відповідно до ст. 1172 ЦК України магазин відповідає за матеріальну та моральну шкоду, яку заподіяла прибиральниця внаслідок невиконання своїх службових обов’язків відвідувачці магазину. Що у підсумку і відбулося.

Аналізуйте судовий акт: Під час використання службового автомобіля не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не особа, що є власником автомобіля (ВГСУ, справа № 914/2117/16, від 27.03.17)

Володіння і розпоряджання транспортним засобом є досить відповідальною діяльністю, яка потребує хоча б базового рівня правосвідомості, інакше не уникнути неприємностей у ситуаціях від яких ніхто не застрахований.

В цій справі між страховою компанією (страховик, позивач) та вищим навчальним закладом (страхувальник, відповідач) укладено договір обовязкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. 17.11.2014 р. за участю застрахованого автомобіля страхувальника ГАЗ та легковика, що належить сторонній особі, сталася дорожньо-транспортна пригода. Відповідно до звіту про оцінку легковика вартість відновлювального ремонту становить 49901,99 грн.

Постановою районного суду водія автомобіля ГАЗ визнано винним за ст.124 КпАП і за ч.1 ст.130 КпАП та накладено штраф. Страховик сплатив водію легковика зазначену суму страхового відшкодування, та звернувся до страхувальника з вимогою про виплату у порядку регресу 49901,99 грн.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду в позові відмовлено. Ці рішення ВГСУ залишив без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

З огляду на зазначене суди дійшли правильного висновку про те, що водій автомобілю ГАЗ, що належить відповідачеві, вчинив ДТП під час використання ним службового автомобіля не у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків, поза робочим часом, у нетверезому стані, а тому (з урахуванням правил п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") відповідати за заподіяну шкоду повинен сам водій транспортного засобу, а не відповідач, що є власником автомобіля.

Довідка: подібна правова ситуація була предметом розгляду ВСУ, який виклав аналогічну позиція в постанові від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14.

Аналізуйте судовий акт: Для притягнення до цивільної відповідальності власника ТЗ суд повинен встановити виконання водієм в момент ДТП трудових обов’язків, а не тільки наявність цих обов’язків (трудового договору) (ВСУ у справі № 6-1376ц16 21 вересня 2016р.)

Ще за радянських часів, коли «почиталась защита прав трудящихся» було введене чітке і зрозуміле правило: водій який перебуває за кермом і пов'язаний трудовими відносинами з власником транспортного засобу у випадку ДТП не відповідає перед потерпілим навіть при наявності власної вини. Шкоду заподіяну водієм відшкодовує юридична особа, яка є власником ТЗ. При цьому максимальна відповідальність водія перед юридичною особою (де він працює) середньомісячний заробіток. Тобто, судам було достатньо встановити тільки факт наявності трудових відносин між водієм та власником ТЗ, щоб покласти цивільну відповідальність на власника ТЗ у випадку вини водія при скоєнні ДТП.

Але цією постановою ВСУ черговий раз всіх спантеличив. Тепер для покладання відповідальності за ДТП на власника ТЗ суду необхідно також встановити, що водій в момент ДТП виконував саме трудові обов’язки (передбачені договором або посадовою інструкцією), а не їхав, наприклад, на службовому автомобілі на свою дачу.

Багатьох, ця постанова ВСУ розчарує. Але з боку власника ТЗ вона обгрунтована та справедлива. Адже, чому власник повинен відповідати за шкоду у ДТП, яке трапилось, наприклад, при поїздці на службовому автомобілі на рибалку. Тому, враховуємо, що ВСУ у подібних справах скасовує три попередні рішення і відправляє на новий розгляд.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-933цс16: Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0