Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 1167. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

{Пункт 2 частини другої статті 1167 в редакції Закону № 4652-VI від 13.04.2012}

3) в інших випадках, встановлених законом.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Винні дії загиблого не є підставою для відмови матері у відшкодуванні моральної шкоди, завданої смертю сина від нещасного випадку на виробництві - але такі враховуються при визначенні її розміру (ОП ВС КЦС №235/3191/19 від 14.06.2021 р.)

У ВС склалася певна стала практика, що винні дії померлого працівника не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві. Тобто, роботодавець має відшкодовувати моральну шкоду навіть за відсутсності прямого причинно-наслідкового зв’язку між нещасним випадком і діями такого роботодавця. У цій справі ВС КЦС, передаючи справу на розгляд до Об’єднаної палати, мав на меті відійти від цього правового висновку, висловленого у попередніх тотожних справах, оскільки вважав, що заподіяння моральної шкоди матері у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у роботодавця обов`язку її компенсації, оскільки не доведено наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Однак, ОП ВС КЦС вирішила, що не має підстав відступати від попереднього висновку.

Фабула судового акту: Працівник, працюючи на підприємстві торговим агентом, погодив із роботодавцем використання особистого автомобіля марки «ВАЗ-21104», який належить йому на праві власності під час виконання ним трудових обов`язків. У травні 2017 року, під час виконання ним трудових обов`язків (відрядження до іншого міста) з ним стався нещасний випадок на виробництві, а саме дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він помер. В ході досудового розслідування, місцевою прокуратурою встановлено, що водій-працівник, керуючи своїм автомобілем, порушив вимоги пункту 14.6 «г» та вимоги дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України, при виконанні яких він мав технічну можливість запобігти настання ДТП. Дії водія знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням цієї ДТП та її наслідками у вигляді спричинення загибелі кількох осіб (пасажира і водія іншого авто) та наявний склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Кримінальне провадження, закрито у зв`язку зі смертю підозрюваного.

Про факт настання нещасного випадку на виробництві складено акт про проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1.

Мати, що позивалась до роботодавця, зазначала, що у зв`язку з несподіваною смертю сина, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки вона втратила найдорожчу людину, на момент смерті йому було лише 22 роки. З часу смерті сина вона втратила впевненість в завтрашньому дні, оскільки він був її опорою у житті. Крім того, їй доводиться докладати багато зусиль для організації свого життя, що насамперед пов`язано з організацією побуту. Тому, просила відшкодувати моральну шкоду, розмір якої вона визначила в 500 000 грн.

Суд першої інстанції (що було підтримано судом апеляційної інстанції) позов матері задовольнив частково - зменшено моральну шкоду до розміру 80 000 грн.

Роботодавець подав касаційну скаргу, мотивовану тим, що не доведено вину роботодавця у смерті працівника (сина). Тому висновок про відшкодування моральної шкоди на підставі частини першої статті 1167 ЦК Україниє безпідставним. Крім того, роботодавець не є володільцем джерела підвищеної небезпеки (авто), внаслідок дії якого загинув працівник, тому відшкодування моральної шкоди на підставі частини другої статті 1167 ЦК Українитакож є безпідставним, а шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню на підставі статей 1187, 1188 ЦК України.

Справа була передана на розгляд Об’єднаної палати ВС КЦС, оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від попередніх висновків Верховного Суду.Колегія вважала, що заподіяння моральної шкоди матері у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у роботодавця обов`язку її компенсації, оскільки не доведено наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.). ОП ВС КЦС не знайшла підстав для відступу, пояснивши своє рішення наступним:

Згідно з частинами першою - третьою статті 153 КЗпП України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Таким чином використання транспортного засобу з дозволу підприємства покладає на останнього обов'язок щодо контролю за безпечну експлуатацію такого транспортного засобу.

У акті про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 за № 1 зазначено, що причиною настання нещасного випадку (аварії) стало порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів. Такий акт складається, якщо в ході розслідування нещасного випадку комісією (спеціальною комісією) встановлено, що такий нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.Отже доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

Ураховуючи, що вид діяльності працівника, який характеризується достатнім ступенем шкідливості та небезпечними умовами праці, призвів до виробничого ризику у вигляді ушкодження здоров'я, що потягло смерть працівника при виконанні своїх трудових обов`язків, тому незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці призвело до нещасного випадку на виробництві та в подальшому смерті сина позивача.

Отже у цій справі:установивши, що працівник перебував у трудових відносинах з відповідачем (роботодавцем), що роботодавцем погоджено використання працівником власного автомобіля для потреб підприємства з правом отримання компенсації за таке використання автомобіля на підставі статті 125 КЗпП України, що нещасний випадок, який стався з працівником під час експлуатації власного автомобіля в службових цілях та внаслідок якого працівник помер і що такий пов`язаний з виробництвом - то наявні всі правові підстави для покладення на роботодавця обов'язку по відшкодуванню позивачу як матері загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 1167 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що винні дії загиблого не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову його матері про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди судом правильно враховано факт наявності вини потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості й тяжкість, незворотності втрати, пов`язаних зі смертю її сина, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості. При визначенні розміру відшкодування судами враховано баланс інтересів сторін та з огляду на обставини цієї справи, обмеження позивача у виплаті компенсації моральної шкоди, завданої смертю найдорожчої людини, перед інтересами підприємства було б не пропорційно легітимній меті.

Аналізуйте судовий акт: Дитина має право на відшкодування моральної шкоди від матері, що покинула її у пологовому будинку та відмовилась від утримання (ВС/КЦС у справі № 2-3897/10 від 21.04.2021)

Чи можна оцінити у грошовому еквіваленті материнську любов, догляд за дитиною та її виховання? Які страждання може відчувати дитина покинута матір’ю у пологовому будинку і яка сума коштів може відшкодувати їх?

Вкотре зауважу, що важко залишатись рівнодушною до сімейних справ, особливо коли мова йде про утримання дітей та виконання батьківських обов’язків.

У справі, що розглядалась життєві обставини учасників справи склались наступним чином. У батьків народилась дитина із численними вродженими вадами центральної нервової системи. Мати дитини відмовилась від неї в пологовому будинку. Син – інвалід дитинства залишився на догляді свого батька. Мати в судовому порядку була позбавлена батьківських прав.

До суду звернувся батько дитини із вимогами до біологічної матері про стягнення аліментів на утримання спільної дитини та стягнення моральної шкоди на користь сина.

Справа розглядалась у трьох інстанціях 11 років, звичайно в процесі розгляду розмір аліментів, визначений законодавством неодноразово змінювався.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визначив розмір аліментів на рівні мінімального за різні періоди і відмовив у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди. Відмова у даній вимозі обґрунтована тим, що спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які у даному випадку не допускають стягнення моральної шкоди. Посилання позивача на приписи ст. 1167 ЦК України суд вважав хибними, оскільки між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів, а не завданої шкоди.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального права, оскільки при визначені розміру аліментів не в повній мірі були враховані приписи ст.182 СК України, зокрема факти придбання відповідачем трикімнатної квартири, продажу іншого нерухомого майна, наявності грошей на банківському рахунку, неодноразових поїздок за кордон.

За результатами розгляду суд збільшив розмір аліментів та стягнув моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Не погодившись із винесеними рішенням, відповідачка подала касаційну скаргу.

Під час касаційного перегляду ВС виходив із того, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах не підлягає обмеженню лише вказаними у п. 6 ч. 2 ст.18 СК України, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм.

Отже, вказані у Сімейному кодексі України випадки (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК України) можливо розглядати як перелік діянь, що беззаперечно тягнуть за собою виникнення моральної шкоди. Натомість це не виключає можливості відшкодування такої шкоди, у разі її належного доведення, і в інших випадках порушення прав учасників сімейних відносин.

Щодо доведення обґрунтованості розміру аліментів безпосередньо у цій справі, ВС виходив із того, що в силу свого віку та рівня розуміння, дитина здатна усвідомити протиправний характер діянь матері, які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями.

Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати його залишила та відмовилась від нього, завдає дитині душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у нього захворювань. Тому, в цій частині суд визнав розмір стягнутої суми обґрунтованим.

Однак, щодо іншої частини суми моральної шкоди, суд зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо обізнаності та усвідомлення дитиною відсутності матеріального утримання з боку матері, наявності у зв`язку із цим душевних страждань дитини та причинного зв`язку між такими стражданнями та відсутністю утримання з боку матері, рівня забезпеченості потреб дитини батьком, впливу відсутності утримання з боку матері на можливість розвитку дитини, забезпечення її потреб тощо. З огляду на зазначене, ВС зменшив розмір моральної шкоди до 20 000 грн.

Щодо визначення розміру аліментів, ВС наголосив на своїх попередніх висновках стосовно того, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Тому, перерахував стягнутий розмір аліментів.