2. Особи, які вчинили дво - або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть
Оскільки правочин є однією з головних підстав виникнення цивільних прав і обов´язків, положення ст. 214 слід розглядати у комплексі з правилами, які містяться у главах, присвячених зобов´язанням взагалі і договірним зобов´язанням, зокрема (ст. 615, 651, 653,1149, 1153 та ін. ЦК).
Наслідки відмови від правочину залежать від того, чи є він одностороннім правочином, чи договором. Відмовитися від одностороннього правочину достатньо просто. Це пояснюється тим, що за особою, яка вчинила правочин, зберігається свобода волі, у тому числі, право відмовитися від одностороннього правочину, але за умови, що ця відмова не порушує права інших осіб (див. коментар до ст. 13 ЦК). Порушені відмовою від одностороннього правочину цивільні права іншої особи підлягають захисту згідно з правилами глави третьої ЦК (див. коментар до ст.ст. 16—23 ЦК). Відмова від договору допускається, як указує ч. 2 ст. 214 ЦК, за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом. Але слід враховувати, що згідно ст. 651 ЦК відмова від договору (розірвання договору) можлива й на інших підставах. Зокрема, у самому договорі можуть бути передбачені підстави, за яких договір може бути припинений і односторонньому порядку за ініціативою однієї зі сторін. Наприклад, у договорі може бути застережене право особи відмовитися від договору, якщо він не виконується відповідно до встановлених строків, боржник не виконує окремих умов договору тощо. У випадку розбіжностей оцінки достатності підстав для односторонньої відмови від договору спір вирішується судом (див. коментар до ст. 651 ЦК). Варто звернути увагу на те, що свобода відмови від договору, зберігається навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
Коментована стаття також передбачає процедурні (процесуальні) та матеріальні гарантії для всіх учасників відносин, пов´язаних з відмовою від правочину. Процедурною гарантією є вимога вчинення відмови від правочину у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. На матеріальні гарантії цивільних прав учасників відносин, пов´язаних з відмовою від правочину, вказує ч. 4 ст. 214 ЦК, котра передбачає, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін. Отже сторони можуть самі визначити наслідки відмови від договору (це має місце, за звичай, у випадках припинення договору за взаємною згодою). У деяких випадках наслідки відмови
визначаються безпосередньо у законі. Це, передусім, має місце при відмові від одностороннього правочину, а також у випадках, якщо у договорі, що припиняється (розривається), нема вказівки на наслідки його припинення (див. коментар до ст. 653 ЦК).