Вимоги до державних органів чи органів місцевого самоврядування, тобто позови до публічної влади, зазвичай, виділяють у окрему групу засобів захисту права власності. Це зв´язано з наділенням органів державної влади і керування особливими владними повноваженнями, внаслідок чого характер порушень прав власників з боку державних органів, а також зміст наданого захисту мають визначену специфіку. Відповідачем за даними позовами виступає не держава як рівноправний учасник цивільних правовідносин, а держава як посідач владних прерогатив, наділений законодавчою ініціативою, що дає йому можливість впливати на розвиток цивільних правовідносин власності.
Наділена владними повноваженнями, держава має право втручатися в майнову сферу власника аж до вилучення майна. Тому необхідність захисту інтересів осіб, що здійснюють право власності, від перевищення повноважень державних органів, наділених правом представляти інтереси держави і виступати від його імені, має важливе значення. Цим цілям служать позови до органів державної влади і керування про визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування, що порушує право власності. Причому, оскаржені можуть бути як акти індивідуального, так і нормативного характеру (колегіальні і одноособові), у результаті яких або порушені права власника, або створені перешкоди для здійснення власником його прав (див. ст. 21 та коментар до неї).
Правовий акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, не відповідний закону чи іншим правовим актам і що порушують цивільні права і охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, може бути визнані судом незаконними та скасовуються, у результаті чого порушене право підлягає відновленню. Підставами визнання недійсними зазначених актів є протиріччя їх закону та іншим правовим актам. Порушення права власності в результаті прийняття цього акта служить лише причиною, що спонукала власника звернутися до суду. Подібні позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника.
Разом з вимогою визнати незаконним акт, який порушує право власності, особа, право якої порушено, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на повне відшкодування заподіяних йому збитків та відшкодування моральної шкоди. Збитки, заподіяні громадянину чи юридичній особі в результаті видання акта державного органа чи органа місцевого самоврядування, що не відповідає закону чи іншому правовому акту, підлягають відшкодуванню державою та муніципальним утворенням у повному обсязі, включаючи прямі доходи, реальний збиток і упущену вигоду (див. ст.ст. 22, 23 та коментар до них).
Стаття 394. Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв´язку із зниженням їх цінності
1. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв´язку із зниженням цінності цих об´єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.
Основною характерною ознакою права власності є можливість власника здійснювати правомочності володіння, користування, та розпорядження своїм майном за своїм розсудом. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. В свою чергу власник має право на те, щоб діяльності інших осіб не погіршувала властивостей його майна. Це положення стосується будь-яких об´єктів права власності. Такі об´єкти права власності як земельні ділянки, житлові будинки та інші будівлі мають певні особливості, а саме дорогоцінність та залежність їх вартості від збереження навколишнього середовища у нормальному стані, що зумовлює появу окремої норми, яка направлена на захист права власності саме на вказані об´єкти. Дана норма передбачає право власника на компенсацію у зв´язку із зниженням цінності цих об´єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі. Під впливом вказаних факторів земельна ділянка чи житловий будинок можуть не тільки погіршитися, але й втратити свої основні властивості (наприклад, будівництво біля санаторного підприємства екологічно небезпечного об´єкта зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може утратити повністю чи частково можливість користування майном та можливість розпорядження ним.
У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку, земельної ділянки та іншої будівлі. Відповідачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація чи громадянин, чия діяльність призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, що в свою чергу вплинуло на зниження цінності вказаних об´єктів права власності.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Якщо нереалізоване на торгах майно вже оформлене на стягувача, то боржнику слід подавати позов в порядку, передбаченому ст. 293 ЦК України, а не скаргу про скасування акту та постанови д/в (ВСУ у справі № 6-1804цс16 від 14 червня 2017р.)
УВАГА, спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Хоча в даному випадку не можна докорити ВСУ у відсутності послідовності, проте підхід все одно дивний. ВСУ підтверджує встановленні судами у справі факти порушення закону і як наслідок порушення прав особи, проте скасовує судові рішення, якими ці порушення усуваються, а права особи захищаються. Обґрунтовується це неправильним вибором позивачем/заявником способу захисту свого порушеного права або неможливістю захистити порушені права заявника у даному виді провадження.
У цій справі іпотечне нерухоме майно було виставлено на електронні торги із реалізації арештованого майна, проте звіт про оцінку цього майна втратив чинність, і це порушення було встановлено судами. Торги двічі не відбулись і державний виконавець передав іпотечне майно стягувачу за ціною оцінки (початковою ціною). Боржник справедливо вказуючи на порушення порядку проведення торгів подав скаргу, в якій просив скасувати акт та постанову державного виконавця про передачу спірного майна.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій враховуючи беззаперечне порушення прав боржника щодо втрати чинності оцінки його майна, проте проведення торгів, задовільнили скаргу. Проте ВСУ скасував всі рішення у справі, а скаргу боржника залишив без розгляду.
ВСУ прийшов до висновку, що хоча порушення прав боржника і мало місце, проте вибір ним способу захисту порушеного права був здійснений неправильно. Оскільки майно вже було передано стягувачу, то має місце спір про право. І в такому випадку не подається скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця/органу державної виконавчої служби. А подається позов в порядку передбаченому статтею 293 ЦК України. - "визнання незаконним правового акта, що порушує право власності". При цьому боржник повинен визначити д/в та стягувача як відповідачів у позові.
Слід додати, що боржнику для захисту свого права власності також не слід подавати позов на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки передача державним виконавцем спірного майна стягувачу після того як торги не відбулися НЕ є договором купівлі-продажу, а є актом органу/посадової особи державної влади.
Аналізуйте судовий акт: Акт та постанова д/в про передачу стягувачу нереалізованого на торгах майна оскаржуються шляхом подання позову на підставі ст. 293 ЦК України, а не позову про недійсність правочину із підстав ст.203, 215 ЦК України (ВСУ, № 6-1655цс16, 16.11. 2016р.)
Насправді це добре, що ВСУ у своїх позиціях роз’яснює, яким чином процесуально захищати свої права, як і відбулось і цій справі при цьому без скасування рішення на користь позивача.
Так, прилюдні торги із реалізації арештованої нерухомості не відбулись двічі, і стягувач виявив бажання залишити цю нерухомість собі в рахунок погашення боргу. У зв’язку з цим державний виконавець склав відповідні акт та постанову, на підставі яких нотаріус видав свідоцтво на право власності на нерухоме майно.
У нерухомості були прописані діти, і ці документи були видані д/в без погодження з органом опіки та піклування, тому позивач звернувся до суду, в якому просив визнати недійсними та скасувати ці документи. Такий спосіб, захисту прав слід назвати визнання правочину недійсним про передачу нерухомості у власність за ст. 203, 216 ЦК України. Адже за думкою позивача передача д/в нерухомості у власність стягувачу є правочином.
Проте, ВСУ був іншої думки і підкреслив, що після того як торги не відбулись, документи д/в про передачу нерухомості стягувачу в рахунок боргу НЕ є договором купівлі-продажу (як на торгах), а є документами, які спрямовані на примусове виконання рішення суду і фіксують виконавчі дії. Тому, спосіб захисту прав боржника для визнання недійсними цих документів буде інший.
ВСУ підкреслив, що оскільки майно вже передано стягувачу боржнику для захисту своїх прав слід подавати позов в порядку, передбаченому ст. 393 ЦК України - "Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності". Боржнику також не слід також подавати скаргу на рішення, дії або бездіяльність д/в з приводу складання акту та винесення постанови, тому що має місце спір про право, і в цьому випадку таке провадження не застосовується для захисту порушених прав боржника.
У підсумку, ВСУ НЕ скасував попередні у справі рішення судів на користь боржника, що є позитивним. Мотивацією ВСУ для цього була цілком справедлива думка, про те що оскільки нерухомість вже передана стягувачу подання скарги не відновить порушені права боржника, тому слід залишити рішення на його користь в силу.