Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

2. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Якщо нереалізоване на торгах майно вже оформлене на стягувача, то боржнику слід подавати позов в порядку, передбаченому ст. 293 ЦК України, а не скаргу про скасування акту та постанови д/в (ВСУ у справі № 6-1804цс16 від 14 червня 2017р.)

УВАГА, спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Хоча в даному випадку не можна докорити ВСУ у відсутності послідовності, проте підхід все одно дивний. ВСУ підтверджує встановленні судами у справі факти порушення закону і як наслідок порушення прав особи, проте скасовує судові рішення, якими ці порушення усуваються, а права особи захищаються. Обґрунтовується це неправильним вибором позивачем/заявником способу захисту свого порушеного права або неможливістю захистити порушені права заявника у даному виді провадження.

У цій справі іпотечне нерухоме майно було виставлено на електронні торги із реалізації арештованого майна, проте звіт про оцінку цього майна втратив чинність, і це порушення було встановлено судами. Торги двічі не відбулись і державний виконавець передав іпотечне майно стягувачу за ціною оцінки (початковою ціною). Боржник справедливо вказуючи на порушення порядку проведення торгів подав скаргу, в якій просив скасувати акт та постанову державного виконавця про передачу спірного майна.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій враховуючи беззаперечне порушення прав боржника щодо втрати чинності оцінки його майна, проте проведення торгів, задовільнили скаргу. Проте ВСУ скасував всі рішення у справі, а скаргу боржника залишив без розгляду.

ВСУ прийшов до висновку, що хоча порушення прав боржника і мало місце, проте вибір ним способу захисту порушеного права був здійснений неправильно. Оскільки майно вже було передано стягувачу, то має місце спір про право. І в такому випадку не подається скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця/органу державної виконавчої служби. А подається позов в порядку передбаченому статтею 293 ЦК України. - "визнання незаконним правового акта, що порушує право власності". При цьому боржник повинен визначити д/в та стягувача як відповідачів у позові.

Слід додати, що боржнику для захисту свого права власності також не слід подавати позов на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки передача державним виконавцем спірного майна стягувачу після того як торги не відбулися НЕ є договором купівлі-продажу, а є актом органу/посадової особи державної влади.

Аналізуйте судовий акт: Акт та постанова д/в про передачу стягувачу нереалізованого на торгах майна оскаржуються шляхом подання позову на підставі ст. 293 ЦК України, а не позову про недійсність правочину із підстав ст.203, 215 ЦК України (ВСУ, № 6-1655цс16, 16.11. 2016р.)

Насправді це добре, що ВСУ у своїх позиціях роз’яснює, яким чином процесуально захищати свої права, як і відбулось і цій справі при цьому без скасування рішення на користь позивача.

Так, прилюдні торги із реалізації арештованої нерухомості не відбулись двічі, і стягувач виявив бажання залишити цю нерухомість собі в рахунок погашення боргу. У зв’язку з цим державний виконавець склав відповідні акт та постанову, на підставі яких нотаріус видав свідоцтво на право власності на нерухоме майно.

У нерухомості були прописані діти, і ці документи були видані д/в без погодження з органом опіки та піклування, тому позивач звернувся до суду, в якому просив визнати недійсними та скасувати ці документи. Такий спосіб, захисту прав слід назвати визнання правочину недійсним про передачу нерухомості у власність за ст. 203, 216 ЦК України. Адже за думкою позивача передача д/в нерухомості у власність стягувачу є правочином.

Проте, ВСУ був іншої думки і підкреслив, що після того як торги не відбулись, документи д/в про передачу нерухомості стягувачу в рахунок боргу НЕ є договором купівлі-продажу (як на торгах), а є документами, які спрямовані на примусове виконання рішення суду і фіксують виконавчі дії. Тому, спосіб захисту прав боржника для визнання недійсними цих документів буде інший.

ВСУ підкреслив, що оскільки майно вже передано стягувачу боржнику для захисту своїх прав слід подавати позов в порядку, передбаченому ст. 393 ЦК України - "Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності". Боржнику також не слід також подавати скаргу на рішення, дії або бездіяльність д/в з приводу складання акту та винесення постанови, тому що має місце спір про право, і в цьому випадку таке провадження не застосовується для захисту порушених прав боржника.

У підсумку, ВСУ НЕ скасував попередні у справі рішення судів на користь боржника, що є позитивним. Мотивацією ВСУ для цього була цілком справедлива думка, про те що оскільки нерухомість вже передана стягувачу подання скарги не відновить порушені права боржника, тому слід залишити рішення на його користь в силу.