Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 1177. Відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

1. Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

2. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

{Стаття 1177 в редакції Закону № 245-VII від 16.05.2013}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Тяганина під час досудового розслідування є підставою для стягнення моральної шкоди на користь потерпілого (ВС/КЦС у справі № 201/7621/17 від 04.11.2020)

Тяганина при проведенні досудового розслідування кримінальних проваджень нажаль є досить розповсюдженим явищем.

Через бездіяльність посадових осіб до обов’язків яких входить проведення такого розслідування потерпілі фактично позбавлені права реалізацію своїх прав, винні особи не несуть встановленої законом відповідальності, а невінні особи – довести свою непричетність до вчинення злочину.

На мою думку найбільш вразливою стороною у даній ситуації є саме потерпілий. Адже саме він зазнав шкоди внаслідок вчиненого стосовно нього злочину і, через недбалість працівників правоохоронних органів не може отримати справедливу сатисфакцію.

Нормами передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

У рішенні, що проаналізовано у цьому дописі, Касаційний цивільний суд висловив свою думку щодо застосування вказаних норма.

У даній справі особою, у квартирі якої під час проведення обшуку було викрадено належні йому речі, до суду було подано позовну заяву до прокуратури області, ГУ НП в області та управління Держказначейства про відшкодування майнової шкоди.

Позовну заяву було вмотивовано тим, що даний обшук проведено без достатніх правових підстав, а приміщення, де проводився обшук, є його власністю, житлом і місцем діяльності адвоката.

Про вчинення злочину під час обшуку ним подано відповідну заяву, на підставі якої проводилося досудове розслідування, яке ніяких результатів не дало, кошти йому не повернуті, численні скарги на слідчого та інших учасників розслідування судами підтримувалися, скасовувалися незаконні постанови слідчого про закриття кримінальних проваджень, але справа за більш ніж шість років так і не була вирішена, досудове розслідування належним чином не проведено, ухвали суду про це не виконані. Протягом тривалого часу він намагався повернути належне йому майно (кошти), однак відповідачі від цього ухилялися.

Суд першої інстанції вказаний позов задовольнив.

Приймаючи таке рішення місцевий суд послався на те, що майнові права позивача унаслідок протиправних дій посадових осіб органів досудового розслідування (відповідачів) були порушені за наслідками кримінального провадження, проведенням обшуку, викраденням майна позивача; позивач неодноразово звертався до відповідачів з приводу повернення викраденого майна, але останніми так нічого і не встановлено, майно не повернуто. Бездіяльність органів слідства, що полягала у несвоєчасному розслідуванні кримінального провадження і неповернені майна, свідчить про спричинення позивачу шкоди у зв`язку з неможливістю отримати викрадене під час обшуку майно. Майно це вибуло із володіння поза волею позивача під час виконання процесуальної дії - обшуку, що проводився в квартирі позивача в порядку кримінального процесуального закону.

Згідно п. 1 ч. 1 та ч. 2 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду.

З таким рішення не погодився апеляційний суд і у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що до теперішнього часу кримінальне провадження не закінчене, винні особи не встановлені, повідомлення про підозру у вчиненні злочину не пред`явлено. Таким чином, особи, винні у вчиненні крадіжки, яка, на переконання позивача, була скоєна під час проведення обшуку у його квартирі, не встановлені, кримінальне провадження не закінчено, а отже, не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними невстановленими особами, на підставі статті 1177 ЦК України, у даному випадку.

За скаргою позивача справу було переглянуто у касаційному порядку.

Касаційний цивільний суд задовольнив позовні вимоги потерпілого та своє рішення вмотивував наступним.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).

Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Отже отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. При цьому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним.

і змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду, мотивуючи позовні вимоги, зокрема й тим, що він має право на відшкодування шкоди від держави за те, що досудове розслідування проводиться тривалий час (шість років) і є неефективним, що підтверджено чисельними постановам слідчих суддів. Таким чином, позивач вказує, що його право порушено, в тому числі внаслідок неефективного розслідування кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

У касаційній скарзі заявник, зокрема, зазначав, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де заявник є потерпілим.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов`язанням, невиконання Україною якого позивач не оскаржив, держава має позитивні зобов`язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов`язань є самостійною підставою відповідальності держави.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.

Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, дев`ять разів ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження наданої суду органом досудового розслідування зазначено, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження скасована слідчим суддею у цьому кримінальному провадженні на теперішній час ведеться слідство.

Отже встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося в квартирі). Розслідування тривало з 19 липня 2013 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило більше 4 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо ,а тому позовні вимоги є обґрунтованими.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0