Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Зазвичай, перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак в житті можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення, переривання або поновлення строку давності.
1. Ст. 263 ЦК дає вичерпний перелік обставин за наявності яких позовна давність зупиняється. До них належать:
1) непереборна сила — надзвичайна і така, що не можна відвернути в даних умовах, подія. Такою подією може бути стихійне лихо (землетрус і т.п.) або соціальні явища (страйки тощо);
2) мораторій — відстрочка виконання зобов´язання, що встановлена законодавством. Мораторій може бути оголошений відносно якогось окремого виду зобов´язань або за всіма зобов´язаннями в цілому. Так, наприклад, в листі президії Вищого арбітражного суду «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» з цього приводу зазначається, що господарські суди повинні враховувати, що за позовами про звернення стягнення на майно підприємств, зазначених у статті 1 Закону, зупинено перебіг строку позовної давності на весь час дії мораторію.
На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;
3) зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює відповідні відносини. Ця підстава для зупинення строку позовної давності є новою в цивільному законодавстві. Тут мається на увазі, що строк позовної давності зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого законодавчого акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;
4) перебування позивача або відповідача у складі Збройних сил, переведених на воєнний стан (наприклад, перебування у складі миротворчих сил 00Н). Вказана обставина буде підставою зупинення строку позовної давності тільки у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Слід зазначити, що звичайне проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебіг строку позовної давності.
Що стосується відносин між юридичними особами, то для них зупиняючими підставами можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону та іншого нормативного акта. Інші обставини не зупиняють перебігу строку позовної давності.
Всі вказані обставини мають об´єктивний характер і їх дія проявляється незалежно від бажання сторін. Під час дії цих обставин перебіг позовної давності зупиняється. З дня припинення обставин, що стали підставою для зупинення давності, її перебіг продовжується на той період часу, що залишився (тобто строк позовної давності мінус строк, що пройшов до виникнення означених вище обставин).
Зупинення позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені у ст. 263 ЦК, не зараховується в термін позовної давності. Тобто, враховується тільки час, що минув до і після зупинення позовної давності. При цьому на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що зупиняючі обставини повинні настати чи продовжувати існувати в останні шість місяців строку ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто, вказані в цій статті обставини можуть виникнути і продовжувати існувати в будь-який момент строку позовної давності. При цьому строк позовної давності зупиняється від дня виникнення означених обставин і до дня припинення існування таких обставин. Від дня припинення вказаних обставин перебіг строку позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Тобто іншими словами, строк існування обставин зазначених у коментованій статті, не зараховується у строк позовної давності.
2. Переривання перебігу строку позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов´язує перерву, не зараховується в строк позовної давності, і строк позовної давності, після перерви, починає перебіг спочатку на весь строк, передбачений в законі для означених вимог. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.
Перебіг строку позовної давності переривається:
1) здійсненням зобов´язаною особою дій, що підтверджують визнання боргу або іншого обов´язку. Такими діями можуть бути, наприклад, часткова виплата боргу, прохання про відстрочку виконання зобов´язання тощо.
2) пред´явлення позову, хоча б до одного із кількох боржників (а також якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач) у встановленому порядку. Якщо позов поданий з порушенням встановлених вимог, то він не приймається судом до провадження, або залишається судом без розгляду і не перериває позовну давність. Так, наприклад, у випадках непідсудності справи господарському суду або зміни підсудності справи у процесі її розгляду, господарський суд повинен надіслати позовні матеріали за встановленою підсудністю (стаття 17 ГПК). За цих обставин перебіг строку позовної давності переривається поданням позову до господарського суду, який надсилає позовні матеріали за встановленою підсудністю;
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Позовна давність: Поновити не можна, відмовити. Або три кола пекла через прикрі наслідки юридичної помилки (ВС/КГС у справі № 909/1165/19 від 29.12.2020 р.).
Коли розмова заходить про професійні помилки, найстрашнішою здається «лікарська помилка», оскільки наслідки виправляти важко, а інколи неможливо.
Однак, помилка юриста при визначенні стратегії захисту, так само може мати негативні наслідки та призвести до багаторічної судової боротьби із вітряними млинами.
Так, підприємство-підрядник здійснило аварійні ремонті роботи газового двигуна для свого клієнта та передало йому на зберігання деякі запасні частини, необхідні для ремонтних робіт.
Однак, клієнт роботи не оплатив і передані деталі не повернув, договір в письмовій формі укласти відмовився.
Позивач здійснив дві спроби захистити своє порушене право та отримати кошти за виконану роботу в судовому порядку і обидві, нажаль, закінчились невдало.
Вперше, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вартості робіт та запасних частин, як безпідставно набутих відповідачем, посилаючись на ст. 1212 ЦКУ.
Однак, пройшовши всі три інстанції судового розгляду, у задоволенні позову було відмовлено. Суд постановив рішення про те, що позивач невірно визначив підстави позову, оскільки ст.1212 ЦКУ застосовується до бездоговірних зобов’язань, а між сторонами все ж таки існували договірні відносини, укладені в спрощеній формі.
Відтак позивач, через першу юридичну помилку, вимушений був повторно звернутись до суду вже з іншими підставами позову.
Однак, поки тривав розгляд першої справи час плинув і разом з ним протікав і строк позовної давності.
При розгляді справи «з другої спроби», відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.
Судами першої та апеляційної інстанцій позов було задоволено, суди дійшли висновку, що позов у цій справі заявлено у межах строку позовної давності, оскільки позивач вже звертався до суду з позовом до того самого відповідача, який є боржником, з тим самим предметом (стягнення заборгованості за аварійний ремонт двигуна, однак з посиланням на ст.1212, 1213 ЦКУ.
Оскільки спір у «першій» справі виник з тих самих правовідносин та за участю тих самих сторін, що і у «другій» справі, це перервало перебіг строку позовної давності щодо вимог позивача.
Однак, ВС із такими рішеннями не погодився та констатував неправильне застосування судами положень ст. 264 ЦКУ, щодо переривання строку позовної давності.
Так, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Отже, подання «першого» позову не перервало перебігу строку позовної давності за вимогами позивача у «другій» справі, оскільки вони заявлені з різних підстав.
Тому, суди мали відмовити у задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, ВС зазначив, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, але у цій справі клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності заявлено не було.
Аналізуючи дане рішення, я, звичайно можу підтвердити, що ВС обидва рази при розгляді спорів вирішив справу за законом, однак чи виконували суди функцію відновлення порушеного права?
Все частіше зустрічаються рішення, які формально є вірними та законними, однак є далекими від справедливості. Особисто мене обурює таке ставлення судової системи до вирішення справ. Надмірний формалізм чомусь переважає над необхідністю виконання завдання правосуддя -забезпечувати кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.
Чи звернеться позивач за стягненням заборгованості в-третє? Чи зважиться пройти ще одне коло пекла через всі три інстанції?
А може має значення той факт, що відповідач комунальне підприємство..?
Аналізуйте судовий акт: Звернення із заявою про видачу судового наказу не перериває строк позовної давності за заявленою вимогою; переривання строку відбувається лише при поданні позову з цією вимогою (ВП ВС у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 р.)
У цивільному судочинстві наказне провадження з’явилося вже після прийняття Цивільного кодексу України, який почав діяти з 1 січня 2004 року. Тому питання позовної давності щодо здійснення наказного провадження та видачі судових наказів главою 19 ЦК України прямо не врегульовано.
В даному випадку ми розглядаємо проблему переривання строків позовної давності за цивільною вимогою у випадку звернення стягувача до суду із заявою про видачу судового наказу. Чи переривається строк позовної давності за такою вимогою – чи ні?
Наказне провадження це різновид спрощеного цивільного провадження, яке здійснюється без виклику сторін, розпочинається з моменту подання стягувачем заяви про видачу судового наказу та закінчується видачею або відмовою у видачі судового наказу. При цьому судовий наказ одночасно вже є і рішенням суду, і виконавчим документом. Участь боржника у наказному провадженні можлива лише, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання його копії. Тому боржник позбавлений права до видачі судового наказу заявити про закінчення строку позовної давності, у випадку якщо це має місце.
Стаття 161 ЦПК України передбачає перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. Водночас стягувач має право подавати за такими вимогами як і заяву про видачу судового наказу, так і позовну заяву в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.
Велика Палата ВС узагальнила, що фактично існують два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Водночас пункт 5, ст. 165 ЦПК України визначає підставою для відмови у видачі судового наказу сплив строку позовної давності, який повинен встановити і застосувати суд без заяви боржника.
У справі, що розглядається, стягувач звернувся із заявою в порядку пункту 3, ст. 161 ЦК України про видачу наказу про стягнення боргу із житлово-комунальних послуг. Суд не прийняв цю заяву через наявність спору про право. Пізніше стягувач подав вже позовну заяву із аналогічною вимогою, проте втратив час, і у відношенні частини суми боргу вже сплив строк позовної давності. Боржник під час розгляду позову зробив заяву про застосування строку позовної давності, і суд з цієї підстави відмовив у стягненні.
ВП ВС розглядаючи касаційну скаргу відступила від декількох відомих постанов ВС у цій царині і застосувавши статтю 264 ЦК України прийшла до наступного висновку. Подання заяви про видачу судового наказу не може використовуватися стягувачем, як підстава для переривання строку позовної давності за вимогою вказаною у такій заяві (чи її частиною).