Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

{Частина третя статті 1191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}

4. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

{Статтю 1191 доповнено новою частиною згідно із Законом № 2457-VI від 08.07.2010}

5. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у порядку статті 993 ЦК України є суброгацією (ВС/КГС від 25.03.2019 р. у справі № 916/686/18)

Історія справи : Позивач – ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» звернувся з позовом до ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» про стягнення коштів.

Позивач як страховик на підставі Генерального договору 1 страхування вантажів виплатив власнику пошкодженого відповідачем вантажу - ПАТ "Філіп Морріс Україна» 289 572, 95 грн. страхового відшкодування, і самому страхувальнику – Дочірньому підприємству «Квенбергер Логістік УКР» 78 716, 92 грн. понесених ним витрат, пов'язаних із рятуванням вантажу.

Крім того, між «Квенбергер Логістік УКР» (страхувальник) та ПАТ «СК «Універсальна» (страховик) укладено договір 2, пов'язаний із захистом майнових інтересів страхувальника стосовно заявлених на страхування вантажів, що перевозяться протягом строку дії договору.

Судами повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Серед інших, підставами для відмови у позові стали наступні обставини :

- На підтвердження розміру збитків, завданих ПАТ «Філіп Моріс Україна» у сумі 289 572, 95 грн., позивач надав експертний висновок Торгово-промислової палати України та розрахунок-доповнення до претензії. Проте у такому висновку не встановлено суми збитків, а визначено лише кількість пошкодженого вантажу, а розрахунок суми страхового відшкодування позивачем здійснено не на підставі документів, визначених Договором №2.

- У порушення того ж Договору № 2 не був складений комерційний акт із зазначенням відомостей про зафіксований та ймовірний збиток, не було оформлено страховий поліс…

Верховний Суд знайшов законними мотиви відхилення позовних вимог, додатково зважив на доводи відповідача – «Іллічівський морський рибний порт» та провів нормативну межу між регрес ними вимогами та відносинами суброгації.

Ось що саме тезово підвів Касаційний суд у даній постанові.

Спірні страхові правовідносини за своєю правовою природою є суброгацією, а не регресом, тому позивач безпідставно посилається на вимоги статті 1191 ЦК Українина підтвердження своїх вимог.

Стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно – від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

На відміну від суброгації, де деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регрес не) зобов'язання, в межах якого у кредитора виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Аналізуйте судовий акт: Стягнення з працівника страхового відшкодування проводиться в порядку визначеним трудовим, а не цивільним законодавством (Краснолиманський міський суд Донецької області від 23.03.2017 № 236/2525/16-ц)

У справі,що розглядалась ставилося питання щодо стягнення в порядку регресу страхового відшкодування з водія, який перебував у трудових відносинах із позивачем, та внаслідок вини якого сталося ДТП.

У подальшому внаслідок порушення вимог ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині належного повідомленння про страховий випадок, що стався, у 3-денний строк, з позивача страховою компанією було стягнуто суму вказаного страхового відшкодування в порядку господарського судочинства.

У зв'язку із цим позивач з посиланням на норми ст. 1191 ЦК України, просив стягнути в порядку регресу з працівника на свою користь грошові кошти в порядку регресу.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд зазначив, таке стягнення має проводитись не в порядку ст. 1191 ЦК України , а в порядку п. 1 ст. 134 , ст.135-1 КЗпП України, тобто фактично, застосовавши норми трудового права до правовідносин, що виникли.

Окрім цього, суд взявши до уваги той факт, що посада водія не входить у Перелік посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 стягнув з відповідача шкоду в розмірі середньомісячного заробітку.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1