Коментована стаття встановлює головні засади здійснення цивільних прав, під якими мається на увазі можлива поведінка уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов´язаної особи.
Суб´єктивне цивільне право слід відрізняти від правоздатності. Основні відмінності між цими категоріями полягають у тому, що правоздатність є загальною, абстрактною можливістю мати права і обов´язки. Суб´єктивне право конкретне й означає наявність конкретних правомочностей стосовно цілком певних благ; правоздатність невідчужувана, а суб´єктивне право може бути передане іншій особі; правоздатність є органічною властивістю суб´єкта цивільних правовідносин, а суб´єктивне право виникає, змінюється або припиняється за наявності певних обставин (юридичних фактів).
Традиційно суб´єктивне цивільне право характеризується через так звану «тріаду» можливостей. Згідно з цією характеристикою наявність цивільного права означає для управоможеної особи:
1) можливість поводитися певним чином;
2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;
3) можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних органів тощо.
Наприклад, власник має змогу здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб інші особи не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпорядження його майном. Нарешті, у випадку порушення його права власності (наприклад, позбавлення можливості користуватися річчю, спроба привласнення його майна тощо) він може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.
Принциповим положенням ст. 12 є те, що особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд. Це означає, що особа може на власний розсуд як здійснювати суб´єктивне право, так і використовувати його частково або не використовувати взагалі.
Під здійсненням цивільного права потрібно розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб´єктивного цивільного права. Здійснення суб´єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія).
Гарантією права особи на вільне здійснення нею цивільного права є положення ч. 2 ст. 12, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, установлених законом. Отже, хоча особа може ставитися до цивільного права так, ніби воно їй не потрібне, це не означає, що котрийсь із державних органів може вирішувати питання про недоцільність володіння особи цим правом. Винятки складають випадки, прямо передбачені законом. Наприклад, ст. 352 ЦК передбачає викуп пам´ятки історії та культури, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам´ятки історії та культури загрожує пошкодження або знищення.
Слід звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 12 уживається термін «закон», а не «акти законодавства». Це дає підстави зробити висновок про те, що підстави припинення суб´єктивного цивільного права можуть бути встановлені лише в законах, але не у підзаконних нормативних актах.
Спеціальні правила передбачені щодо використання майнових прав. Особа може не лише пасивно ставитися до свого майнового права, не використовуючи його, але й активно довести «непотрібність» для неї такого права, виражено відмовившись від нього. Втім, тут існують обмеження, пов´язані з необхідністю документального оформленні права на окремі види об´єктів. Внаслідок цього відмова від права власності на транспортні засоби, тварини, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Якщо ж такого порядку не буде дотримано, то особа продовжує вважатися суб´єктом права власності. Вона зберігає суб´єктивні права так само, як і пов´язані з цими правами обов´язки (наприклад, обов´язок сплати податку на транспортні засоби).
Відмова від права може бути «безадресною», якщо особа має за мету саме позбавитися свого права. Разом з тим, допускається не лише відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (окрім випадків, встановлених законом). Зовнішньо така передача теж може нагадувати відмову від права (наприклад, при даруванні). Однак різниця полягає в тому, що при відмові від права немає наступництва, і право як таке припиняє своє існування. При передачі майнового права воно зберігається як таке, і лише змінюється суб´єкт, що має це право. Відбувається перехід прав (і обов´язків) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Важливою гарантією здійснення права на свій розсуд є презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Тобто, щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити сутність права, доцільність та характер його здійснення. При цьому «добросовісність» має трактуватися як категорія моральна, що відображає врахування особою інтересів інших учасників цивільних відносин, публічного інтересу тощо, а «розумність»— як категорія інтелектуальна, що припускає адекватність оцінки особою цінності певного цивільного права, доцільності своїх дій, наслідки здійснення або нездійснення цивільного права (див. коментар до ст. З ЦК.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Витребування у такого набувача майна - неможливе. (ВС КЦС № 947/10174/21 від 22.02.2023 р.)
Рішенням суду першої інстанції у цій справі було витребувано квартиру попри добросовісність покупця-відповідача, та й ще стягнуто з неї судовий збір. На щастя, апеляційний суд, скасував це несправедливе рішення, та відмовив міськраді у позові, залишивши квартиру добросовісному набувачу. Суд вказав, що набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Так, на момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус перевірила документи продавців та підстави належності їм спірної квартири, зареєстрованої за ними в реєстрі на підставі рішення суду, яке на момент укладення договору було чинним, в іпотеці квартира не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї квартири в реєстрі не було. Таким чином, у відповідача не було жодних сумнівів щодо правомочності продавців на володіння спірною квартирою та на її відчуження. І ВС КЦС погодився із доводами апеляційного суду, залишивши відмову в позові в силі, і лише в деякій частині відкоригував мотиви прийнятого рішення. ВС зазначив: Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Читати повністюМіська рада подала позов до набувача спірної квартири про витребування майна, скасування державної реєстрації права власності. Так, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради 2006 року житловий будинок визнаний комунальною власністю територіальної громади. Проте, заочним рішенням районного суду від 2018 року право власності на спірну квартиру в цьому будинку визнано за набувальною давністю за трьома громадянами (становили сім’ю). Через місяць після рішення, приватний нотаріус здійснила державну реєстрацію вказаної квартири за набувачами, а трошки згодом, через пару днів - інший приватний нотаріус на підставі договору купівлі-продажу провела державну реєстрацію спірної квартири за відповідачем (покупцем). Однак, в 2019 році, постановою апеляційного суду, заочне рішення на підставі якого сім’я отримала у власність квартиру - було скасовано, а у задоволенні їх позову відмовлено.