Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Витребування у такого набувача майна - неможливе. (ВС КЦС № 947/10174/21 від 22.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Міська рада подала позов до набувача спірної квартири про витребування майна, скасування державної реєстрації права власності. Так, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради 2006 року житловий будинок визнаний комунальною власністю територіальної громади. Проте, заочним рішенням районного суду від 2018 року право власності на спірну квартиру в цьому будинку визнано за набувальною давністю за трьома громадянами (становили сім’ю). Через місяць після рішення, приватний нотаріус здійснила державну реєстрацію вказаної квартири за набувачами, а трошки згодом, через пару днів - інший приватний нотаріус на підставі договору купівлі-продажу провела державну реєстрацію спірної квартири за відповідачем (покупцем). Однак, в 2019 році, постановою апеляційного суду, заочне рішення на підставі якого сім’я отримала у власність квартиру - було скасовано, а у задоволенні їх позову відмовлено.

Рішенням суду першої інстанції у цій справі було витребувано квартиру попри добросовісність покупця-відповідача, та й ще стягнуто з неї судовий збір. На щастя, апеляційний суд, скасував це несправедливе рішення, та відмовив міськраді у позові, залишивши квартиру добросовісному набувачу. Суд вказав, що набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Так, на момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус перевірила документи продавців та підстави належності їм спірної квартири, зареєстрованої за ними в реєстрі на підставі рішення суду, яке на момент укладення договору було чинним, в іпотеці квартира не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї квартири в реєстрі не було. Таким чином, у відповідача не було жодних сумнівів щодо правомочності продавців на володіння спірною квартирою та на її відчуження.

І ВС КЦС погодився із доводами апеляційного суду, залишивши відмову в позові в силі, і лише в деякій частині відкоригував мотиви прийнятого рішення. ВС зазначив:

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Щодо релевантної практики ВС:

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова ВП ВС від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див. пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21))

Практика ЄСПЛ: Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набутеу власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, у цій справі: Покупець набула право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу, укладеним між нею та продавцями, до скасування заочного рішення районного суду, на підставі якого вказані особи набули право власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Суди не встановили обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, навпаки вважали, що вона є добросовісним набувачем. Відповідач не могла передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з тим, що рішення районного суду про визнання за продавцями права власності на спірну квартиру, виявиться незаконним і буде скасоване.

Тому, витребування у такого добросовісного набувача спірної квартири призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин ВС погодився із судом апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки витребування спірної квартири у відповідачки, яка є добросовісним набувачем та набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Але висновок суду апеляційної інстанції, що спірне нерухоме майно вибуло з власності продавців за їх волею і за відплатним договором - є помилковим, оскільки факт вибуття майна поза волею власника повинен встановлюватись стосовно саме первинного власника майна (міськради), а не осіб, які набули право власності на спірне майно після його первинного відчуження та які надалі знову відчужили його.

Аналізуйте судовий акт: Вибуття майна з володіння на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, є таким, що вибуло поза волею власника, отже може бути ним витребувано, навіть у добросовісного набувача (ВС КЦС, справа № 199/4884/17 від 27.04.2023 р.);

Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність (ВС КЦС №513/879/19 від 01.06.2022 р.);

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості, а може діяти, покладаючись на відомості ДРРПНМ, за відсутності обставин, що можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. (ВП ВС № 925/1351/19 від 02.11.2021 р.);

«Пропорційність» втручання у право власності набувача, за вимогами про витребування майна, може встановлюватись лише після оцінки його добросовісності (ВС/КГС у справі № 14/5026/1020/2011 від 18.02.2021).

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 202/8669/19

провадження № 61-20544св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Златова Наталя Анатоліївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В.,

Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Дніпровська міська рада подала до суду позов до

ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Л. Г., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Златова Н. А., про витребування майна, скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позовних вимог міська рада зазначала, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року

№ 3933 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від

15 травня 2018 року у справі № 202/3426/17 задоволено позовні вимоги

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2 .

23 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л. Г. здійснила державну реєстрацію вказаної квартири за набувачами.

31 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Н. А. на підставі договору купівлі-продажу провела державну реєстрацію спірної квартири за відповідачем ОСОБА_1 , реєстровий номер 5814, номер запису про право власності 27274598.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Дніпровська міська рада також вказувала, що спірна квартира до вибуття

із комунальної власності на підставі заочного рішення суду приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не була, волевиявлення Дніпровської міської ради на вибуття цієї квартири із комунальної власності територіальної громади не було.

Як на нормативну підставу для задоволення позовних вимог, міська рада посилалась на статті 387 388 ЦК України.

Дніпровська міська рада просила:

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 ;

скасувати державну реєстрацію права власності, проведену приватними нотаріусами Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г.

і ОСОБА_6 , від 23 липня 2018 року і 31 липня 2018 року відповідно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 жовтня 2020 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 10 280,80 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула із комунальної власності територіальної громади в особі Дніпровської міської ради поза її волею, оскільки не була приватизована відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Тому суд вважав, що є правові підстави для витребування цієї квартири у відповідача ОСОБА_1 , навіть попри те, що вона є добросовісним набувачем.

Разом з цим суд першої інстанції зробив висновок, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації права власності, проведеної приватними нотаріусами Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г.

і ОСОБА_6 , від 23 липня 2018 року і 31 липня 2018 року задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції зазначив, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає

у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майном, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі вже є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на це нерухоме майно, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 жовтня 2020 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено.

Стягнено з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 22 560,00 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Суд апеляційної інстанції вказав, що 31 липня 2018 року відповідач ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу у ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 . Цей договір укладений з дотриманням норм законодавства, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А., а відомості щодо права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Н. А. відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України перевірила документи продавців

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та підстави належності їм спірної квартири, зокрема те, що право власності на квартиру у рівних частках належить продавцям ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та зареєстровано за ними

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Індустріального суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року у справі

№ 202/3426/17, яке на момент укладення договору було чинним, в іпотеці квартира не перебувала, будь-яких заборон на відчуження цієї квартири в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, який здійснювався в нотаріальній конторі, зазначено у пункті 2.1 договору купівлі-продажу. Таким чином, у відповідача ОСОБА_1 не було жодних сумнівів щодо правомочності продавців ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на володіння спірною квартирою та на її відчуження.

Обставини, які свідчать про неправомірні дії ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та незаконне судове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року, на підставі якого вказані особи набули право власності на спірну квартиру і яке скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (31 липня 2018 року) не були і не могли бути відомі ОСОБА_1 .

На переконання апеляційного суду, міська рада не довела існування підстав для витребування майна від добросовісного набувача, які визначені частиною першою статті 388 ЦК України. Майно не було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, воно не було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, а також майно не вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

ОСОБА_1 на законних підставах згідно з договором купівлі-продажу від

31 липня 2018 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А., придбала квартиру у ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Майно вибуло з власності ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за їх волею за відплатним договором.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не могла і не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинено

у зв`язку з тим, що рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року про визнання за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 права власності на квартиру виявиться незаконним та буде скасоване апеляційним судом.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року № 3933. Заочним рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року у справі № 202/3426/17 позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задоволено та визнано за позивачами право власності на квартиру

АДРЕСА_2 за набувальною давністю. 23 липня 2018 року спірна квартира була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі вказаного заочного рішення суду. 31 липня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який укладено між ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А. та зареєстровано в реєстрі за № 5814, запис про право власності № 27274598. Прокурор прокуратури Дніпропетровської області, який діяв в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року

у справі № 202/3426/17. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Дніпропетровської області задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

спірна квартира могла вибути з комунальної власності лише в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», - шляхом її приватизації. Волевиявлення Дніпровської міської ради як представника власника комунального майна на вибуття спірної квартири з комунальної власності територіальної громади не було. Суд апеляційної інстанції вказану обставину проігнорував;

випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Водночас покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними. Оскільки спірна квартира була відчужена на користь ОСОБА_1 , Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України;

порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста полягає у тому, що незаконне позбавлення права власності на нерухоме майно, яке є комунальною власністю територіальної громади, підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає значної шкоди інтересам територіальної громади.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційної інстанції оскаржується у частині позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння.

У листопаді 2022 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради, в якому вона просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:

відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна;

спірне майно є об`єктом нерухомості, тому для визначення добросовісності його набувача, крім норм статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майнота їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував у схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, зокрема те, що органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено

у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати

у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням;

ОСОБА_1 не могла і не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з тим, що рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року про визнання за Малиніними права власності на спірну квартиру виявиться незаконними та буде скасоване. Існувало як мінімум три рівні гарантій у справі перед тим, як спірна квартира перейшла за рішенням суду у власність до ОСОБА_7 : це перевірка судом законності їх реєстрації в спірній квартирі через орган державної влади, який здійснює відповідну реєстрацію; перевірка законності свідоцтва про право власності на житло, яке начебто було видане Дніпропетровським міськвиконкомом 19 червня 2001 року, через відповідний запит суду до архіву Дніпропетровської міської ради; урахування довідки з КП ДМБТІ від 04 грудня 2017 року № 16917, в якій зазначено, що право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване. Таким чином,

ОСОБА_1 не може відповідати за бездіяльність суду, яка призвела до ухвалення незаконного рішення, та бездіяльність органів влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном;

відповідач є добросовісним набувачем і квартира, яка є її єдиним житлом та єдиним житлом її неповнолітніх дітей, в неї не може бути витребувана.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 рокукасаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня

2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження

і витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від

23 червня 2021 року у справі № 676/62/17, від 20 березня 2018 року у справі

№ 904/9641/16, від 21 березня 2018 року у справі № 904/9652/16 та постановах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, від 30 вересня 2014 року у справі № 43/440-6/231,

від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-3089ц15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, від 24 квітня 2013 року

у справі № 6-14цс13.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року № 3933 житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від

15 травня 2018 року у справі № 202/3426/17 задоволено позовні вимоги

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2 .

23 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л. Г. здійснила державну реєстрацію спірної квартири за вказаними особами (набувачами).

31 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Н. А. на підставі договору купівлі-продажу провела державну реєстрацію спірної квартири за відповідачем ОСОБА_1 , реєстровий номер 5814, номер запису про право власності 27274598.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не

є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі

№ 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, на яку посилається особа, що подала касаційну скаргу, зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте

у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.

пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року

у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21))

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від

15 травня 2018 року у справі № 202/3426/17 задоволено позовні вимоги

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю на спірну квартиру. 23 липня 2018 року здійснено державну реєстрації права власності на вказану квартиру за цими особами (набувачами);

31 липня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Н. А. на підставі договору купівлі-продажу провела державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_1 ;

постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня

2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено;

ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 31 липня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до скасування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року

у справі № 202/3426/17, на підставі якого вказані особи набули право власності на спірну квартиру за набувальною давністю;

суди не встановили обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, навпаки вважали, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Відповідач ОСОБА_1 не могла передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з тим, що рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2018 року про визнання за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, виявиться незаконним і буде скасоване;

витребування у ОСОБА_1 спірної квартири призведе до порушення статті

1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради щодо витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки витребування спірної квартири у ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем та набула право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Разом з цим апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 на законних підставах згідно з договором купівлі-продажу від 31 липня 2018 року придбала квартиру у

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло з власності вказаних осіб за їх волею і за відплатним договором.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки факт вибуття майна поза волею власника повинен встановлюватись стосовно саме первинного власника майна, а не осіб, які набули право власності на спірне майно після його первинного відчуження та які надалі знову відчужили його.

У спірних правовідносинах первинним власником квартири була Дніпровська міська рада, а майно вибуло з власності міської ради поза її волею. Водночас витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_1 не можливе, адже це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про вибуття спірного нерухомого майна за волею його власників: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково прийнята без додержання норм процесуального і матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про вибуття спірного нерухомого майна за волею його власників, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про вибуття спірного нерухомого майна за волею його власників.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук