Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 521/8368/15-ц

провадження № 61-17779св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, державний нотаріус Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчев Костянтин Леонтійович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року у складі судді Лічмана Л. Г. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, державного нотаріуса Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчева К. Л. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна, визнання квартири відумерлою спадщиною, визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 04 квітня 2013 року задоволено позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради та встановлено факт її постійного проживання з ОСОБА_7 Визнано ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги, визначено додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_7

На підставі вказаного заочного рішення та заяви представника ОСОБА_3, 11 вересня 2013 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

12 вересня 2013 року ОСОБА_8, діючи від імені ОСОБА_3, уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 4-2404.

Разом з тим, в подальшому заочне рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_3 однією сім'єю із ОСОБА_7, визнання її спадкоємцем четвертої черги, на підставі якого ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру, скасовано ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2014 року, позовну заяву ОСОБА_3 до Одеської міської ради залишено без розгляду.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_3 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_7

Станом на дату звернення до суду прокурором Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом, спірна квартира належала на праві власності відповідачу ОСОБА_4, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, прокурор просив: - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 вересня 2013 року, видане державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7; - скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, прийняте державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л., на підставі якого ним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 2446021 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1; - скасувати рішення про державу реєстрацію права власності, прийняте державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л., на підставі якого ним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 2473234 про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру; - витребувати у власність територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради із незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спірної квартири; - визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною; - визнати за територіальною громадою м. Одеса в особі Одеської міської ради право власності на спірну квартиру.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року закрито провадження в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року, позов прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особи Одеської міської ради задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 вересня 2013 року № 4-2362, видане державним нотаріусом Шостої Одеської нотаріальної контори Пенчевим К. Л. на ім'я ОСОБА_3, на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Витребувано у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, скасовано, а відтак є підстави для визнання вказаного свідоцтва недійсним відповідно до ст. 1301 ЦК України.

З урахуванням відсутності спадкоємців померлого ОСОБА_7 та подання заяви про визнання спадщини відумерлою після одного року з часу відкриття спадщини, наявні підстави для визнання спірної квартири відумерлою спадщиною та визнання за територіальною громадою м. Одеси права власності на неї.

Задовольняючи вимоги про витребування вказаної квартири у власність територіальної громади м. Одеса з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суди виходили з того, що захист прав територіальної громади м. Одеси, яка на час укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ще не була її власником, може здійснюватися шляхом пред'явлення віндикаційного позову із застосуванням аналогії закону.

Суд вважав, що спірна квартира вибула з володіння (охорони) єдиного можливого власника - територіальної громади м. Одеси, поза її волею, тому вимоги про витребування квартири у власність територіальної громади м. Одеси з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно до статті 388 ЦК України підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що він є добросовісним набувачем. Можливість витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України належить лише власнику такого майна. На час звернення позивача до суду з даним позовом, територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради не була власником спірної квартири, тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Прокуратура Малиновського району м. Одеси не має повноважень на представництво інтересів Одеської міської ради щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання квартири відумерлою спадщиною та визнання права власності на неї, оскільки стаття 121 Конституції України не передбачає право прокуратури представляти в суді інтереси територіальних громад.

Одеська місцева прокуратура № 2 направила заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 521/8368/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 04 квітня 2013 року задоволено позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради та встановлено факт її постійного проживання із ОСОБА_7, визнано ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_7 та визначено їй додатковий строк терміном два місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7

На підставі вказаного заочного рішення та заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8, ОСОБА_9 11 вересня 2013 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

12 вересня 2013 року ОСОБА_8, діючи від імені ОСОБА_3, уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. та зареєстрований в реєстрі за № 4-2404.

За фактом шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_2 13 листопада 2013 року внесено до ЄРДР кримінальне провадження за № 12013170470007406. Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні було спростовано факт постійного проживання відповідача ОСОБА_3 з спадкодавцем ОСОБА_7 та встановлено, що не встановлені особи разом із ОСОБА_3 заволоділи рядом житлових об'єктів, в тому числі і спірною квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2014 року заяву заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволено, заочне рішення скасовано, призначено справу до судового розгляду.

Того ж дня, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент постановлення вказаної ухвали).

Отже, зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.

Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_3, недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статті 278 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Встановивши відсутність спадкоємців ОСОБА_7 за заповітом і за законом та дотримання прокурором Малиновського району м. Одеси, який діє в інтересах Одеської міської ради, вимоги щодо подання заяви про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про визнання спірної квартири відумерлою спадщиною та визнання права власності на неї за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Станом на дату звернення до суду прокурором Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколуКонвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Колегія суддів враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту.Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до Яр. як спадкоємця Р., відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов'язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру Яр. стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви Яр. про визнання його спадкоємцем Р.

По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені Яр. для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Яр. Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Яр. В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій Яр. було порушено. З огляду на, що Яр. був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття Р. квартири Яр. практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Р. і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії Яр. і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду.

Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв'язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку ізбездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

За таких обставин, враховуючи положення пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_4, скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року в частині позовних вимог прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасувати.

У задоволенні позову прокуратури Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, державного нотаріуса Шостої одеської нотаріальної контори Пенчева Костянтина Леонідовича про витребування у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2015 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 2013 року № 4-2362, виданого ОСОБА_3 на спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7, визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та визнання за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило