Ухвала

07 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 344/16917/16-ц

провадження № 61-1061ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року та постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є власником квартири

АДРЕСА_1.

05 лютого 2016 року з вини ОСОБА_1, ОСОБА_2, які проживають та прописані в квартирі АДРЕСА_2, сталося залиття квартири позивача.

Цього ж дня, одразу після виявлення протікання води на стелі та на стінах квартири, ОСОБА_3 звернулась до відповідача, яка повідомила, що причиною протікання води є пошкоджений акваріум та пообіцяла компенсувати завдані збитки. 12 вересня 2016 року Комунальним підприємством "Муніципальна інвестиційна управляюча компанія" було складено відповідний акт.

Посилаючись на те, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються відшкодувати шкоду, заподіяну затопленням квартири позивача, ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 матеріальні збитки у розмірі 11 750,35 грн, 2 000
грн витрат з оплати експертизи щодо визначення їх розміру, а також 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 10 жовтня 2019 року (у складі судді Антоняка Т. М. ) позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 13 750,35 грн відшкодування завданої шкоди внаслідок залиття квартири.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 500 грн моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року (у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.) рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 10 жовтня 2019 року залишено без змін.

13 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року та постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, в якій заявники просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій даній справі є відшкодування матеріальної шкоди, тобто ціна позову становить 13 750,35 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Також, у справі заявлено вимогу немайнового характеру, зокрема, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі, тобто ціна позову становить 2
000 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини 3 статті 389 ЦПК України не вбачається.

Заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак, посилання в касаційній скарзі, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не підтверджують підстави для необхідності відкриття касаційного провадження. Крім того, Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, обставини конкретної справи, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року

та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня

2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська