00.00.0000
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Лише компенсація: відчужене без письмової згоди одного з подружжя спільне майно іншим з подружжя не витребовується у добросовісного набувача (ВС/КЦС у справі № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018р.)

Знакова постанова нового ВС, яка все ж таки вносить здоровий глузд в нескінчений потік непослідовних судових рішень щодо скасувань відчужень третій особі спільного майна одним із подружжя без письмової згоди іншого. Водночас у цій постанові також підкреслюється неможливість віндикації відчуженого спільного майна, тобто витребування такого майна у добросовісного набувача за позовом того з подружжя, хто не надав письмової згоди на відчуження.

Предметом спору є придбаний у шлюбі автомобіль, тобто в принципі неподільна річ. Чоловік – титульний власник – продав автомобіль третій особі за стандартною процедурою через спеціалізоване підприємство на підставі довідки – рахунку ( одна з форм договору купівлі-продажу). Обов’язкової письмової згоди дружини, якщо вона не зазначена у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, така процедура не потребує.

Далі, дружина звертається до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу автомобілю недійсним, про поділ спільного майна та про витребування автомобілю у покупця. Позов обґрунтовувався тим, що правочин виходить за межі дрібного побутового, тому згідно ст. 65 СК України на його вчинення була обов’язковою письмова згода співвласника.

Здавалося би поширена ситуація, проте справа розглядалася судами неодноразово, і спочатку всі три вимоги дружини були задоволені. Крапку поставив ВС, який підтвердив що автомобіль є спільною власністю подружжя, визнав договір купівлі-продажу автомобілю недійсним, проте відмовився витребувати автомобіль у покупця, який в даному випадку є добросовісним набувачем майна.

ВС наголосив, що оскільки автомобіль вибув внаслідок вільного волевиявлення власника (чоловіка), яким було укладання договору купівлі-продажу, то витребування його у покупця (добросовісного набувача) згідно ст. 388 ЦК України виключається. Окрім того, ст. 388 ЦК України не застосовується, якщо щодо спірного майна укладено правочин. Суд захистив права іншого співвласника (дружини) визнавши договір купівлі-продажу автомобілю недійсним саме на підставі ст. 216 ЦК України.

Таким чином, дружина у цій справі начебто і встановила через суд незаконність продажу автомобілю чоловіком без її згоди, проте повернути у свою власність такий автомобіль їй не вдасться.

Разом з цим ВС підкреслив, що у такому випадку у співвласника (дружини) виникає право на відповідну компенсацію шляхом подання ного позову.

Так, "при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна."

Такий важливий і справедливий насамперед зі сторони добросовісного набувача висновок буде формувати нову логічну судову практику у спорах щодо відчуження спільного майна подружжя у найближчий час

ДАЙДЖЕСТ: Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2016 році!

Аналізуйте судовий акт: При витребуванні майна із володіння особи на користь держави НЕ існує універсального критерію оцінки «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини» (ВСУ у справі № 3-109гс17)

Витребування майна із чужого незаконного володіння, баланс між правами власника та добросовісного набувача як в теорії так і судовій практиці є болючим питанням. Як не намагаються правозахисники та судді знайти підхід у вирішенні цього питання, поки що це не вдається. Не вдається це також і на рівні ВСУ та ЕСПЛ.

В цій справі виділення земельної ділянки первісному власнику, яка пізніше була перепродана другому власнику відбулося із порушенням. Як було встановлено у справі власником з/д була держава, а не місцева громада, тому рішення місцевої ради про віднесення цієї з/д до земель комунальної власності та її виділення особі було незаконним. Водночас, і акт на право власності з/д виданий на підставі рішення місцевої ради із відмітками про відчуження спірної з/д також є незаконним. Прокурор на підставі ст. 388 ЦК України звернувся із позовом про витребування з/д із володіння другого власника та повернення її у власність держави. Слід додати, що на час розгляду спору на з/д був вже побудований та введений в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок, тому так чи інакше ця справа зачіпає і права власників квартир у цьому будинку.

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили прокурору у задоволенні позову. ВСУ скасував ці рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Дискусія щодо доцільності такого рішення нескінчена, проте на наш погляд слід звернути увагу на наступне.

ВСУ аналізуючи практику ЕСПЛ у подібних спорах підкреслив, що завжди є певний конфлікт у правозастосуванні принципів «належного урядування» та «пропорційності». Так, відповідно до принципу «належного урядування» держава повинна виправляти свої помилки – порушення закону, в тому числі, коли такими помилками є недбалість її органів та посадових осіб. В даному випадку з/д відчужена особою, яка не мала права її відчужувати (місцева рада) і повинна бути повернута власнику – державі. Така позиція відповідає загальному інтересу.

З іншого боку, відповідно до принципу «пропорційності» при виправленні раніше допущеної помилки держава не повинна непропорційним чином втручатись у право власності окремої особи набуте нею раніше, як здавалось на той час, на законних підставах. Тобто, немає вини першої особи, в тому що вона набула право власності на з/д на підставі незаконного рішення місцевої ради, і цій особі був виданий правовстановлюючий документ. Більш того немає вини другої особи, в тому що вона придбала цю з/д на підставі підтверджених державою документів на власність і побудувала на цій ділянці багатоквартирний будинок. А головне, якщо держава бажає виправити помилку і витребувати з/д у державну власність, у добросовісного набувача виникає право на компенсацію збитків за рахунок держави.

З огляду на це, одним із висновків ВСУ в цій справі є принципова відсутність універсального правила при вирішенні подібних спорів, при тому що суду слід завжди самостійно дотримуватись розумного балансу між принципом «належного урядування» та «пропорційності». Суду слід у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин та фактів за власною оцінкою ухвалювати рішення яке б відповідало «справедливій рівновазі між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини».

Аналізуйте судовий акт: Комунальна нерухомість витребовується у добросовісного набувача, якщо судом визнано недійсним рішення місцевої ради та договір про відчуження цієї нерухомості (ВСУ від 25 січня 2017р. у справі № 3-1533гс16)

Ця справа про перегляд приватизації нерухомості в Одесі і напряму пов'язана з постановою ВСУ у справі №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 р. (див. Перепродаж не врятував: комунальна нерухомість витребувана судом у останнього власника в ланцюжку). Проте тоді добросовісному набувачу було відмовлено у захисті права власності і придбане ним майно було повернуто міській громаді, а тут заяву заступника генпрокурора було задоволено, майно у добросовісного набувача витребувано та повернуто у комунальну власність.

Підстава для господарської палати ВСУ єдина – визнання судом недійсним рішення місцевої ради про дозвіл на продаж комунальної нерухомості (затвердження переліку об’єктів) та визнання недійсним договору відчуження такої нерухомості першому покупця. Надалі всі «перевідчуження» цієї нерухомості (купівлі-продажі, міни, дарування, задоволення вимог іпотекодержателя, тощо) для ВСУ вже особливо не мають значення, і нерухомість витребовується у кінцевого в ланцюжку власника назад у комунальну власність.

Визнання недійсним судом приватизаційного рішення місцевої ради, і набуття цим рішенням чинності, згідно позиції ВСУ свідчить про відсутність ВОЛІ місцевої громади – власника на відчуження свого майна, вже в той момент часу, коли таке відчуження відбулось. У зв’язку з цим у власника є право на витребування свого майна від добросовісного набувача згідно пункту 3), частини 1, ст. 388 ЦК України, тому що майно «вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом».

Аналізуйте судовий акт: Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування комунальної нерухомості від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння без рішення місцевої ради (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2776цс16)

Спори за незаконно приватизоване комунальне майно досить розповсюджені і поточні власники намагаються всіляко унеможливити витребування в них нерухомості перепродаючи таку нерухомість на номінальних власників або іноді дійсно відчужуючи її добросовісним набувачам. Стаття 388 ЦК України встановлює випадки, коли власник – місцева громада має право витребувати майно від добросовісного набувача. Один з таких випадків це тоді, коли майно вибуло з володіння власника «не з його волі, іншим шляхом.» Воля в даному випадку – це рішення (дозвіл) місцевої ради на відчуження комунального майна конкретній визначеній особі із зазначенням ціни. Такого рішення в справі не було…

А була ухвала суду між фізичними особами, яка затверджувала мирову угоду, відповідно до умов якої комунальна нерухомість передавалась у власність від однієї особи – іншій. І суд таке затвердив. Пізніше ця ухвала суду буда скасована за нововиявленими обставинами, проте нерухомість вже була перепродана.

Слід додати, що так звані добросовісні набувачі намагались довести у суді, що нерухомість була відчужена у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто на підставі чинної на момент відчуження ухвали суду про затвердження мирової угоди. І тому, відповідно до ч. 2, ст. 388 ЦК України така нерухомість не може бути витребувана від добросовісного набувача. Проте ВСУ спростував ці доводи і скасував три рішення у справі направивши її на новий розгляд.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2776цс16: Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Аналізуйте судовий акт: Перепродаж не врятував: комунальна нерухомість витребувана судом у останнього власника в ланцюжку (ВСУ у справі № 3-604гс16 від 5 жовтня 2016 р.)

Це рішення ВСУ на наш погляд слід віднести до «беспредельных» та таких, що зовсім не вирішують спір у відносинах, а створює подальший комплекс проблем для їх учасників. Скоріше за все років через три ми ще почуємо про цю справу з ЄСПЛ.

Незаконно було продано та перепродано комунальне майно. Незаконність встановлена судовим рішенням про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкту комунальної власності між міською радою та юр. особою та визнання недійсним рішення міської ради, яким цей об’єкт внесено до переліку об’єктів, які підлягають приватизації. Нерухомість була перепродана і прокурор звернувся із позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння у іншої юридичної особи, яка сплатила за це майно реальні кошти.

Суд першої та апеляційної інстанцій відмовив у задоволенні позову. Проте суд касаційної інстанції попередні рішення скасував, позов задовільнив, а ВСУ підтвердив своєю постановою правильність такого рішення.

Для захисту права власності не допоміг «ні строк позовної давності», ні добросовісність набувача». Більш ні ВГСУ, ні ВСУ не зазначили, яким чином останньому власнику тепер повернути кошти, які були ним сплачені за це майно. Адже він знав про всі обставини у справі.

Окрім цього ВСУ зазначив, що дії міської ради щодо відчуження спірного майна, не можуть бути оцінені як вираження ВОЛІ територіальної громади-власника комунального майна, тому хоча набувач і є добросовісним, проте вимоги про витребування майна згідно ст. 388 ЦК України підлягають задоволенню

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: