Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Помилка при вчиненні правочину: думала що заповіт, а підписала дарчу на квартиру, або застосування судом ст. 229 ЦК України (ВС/КЦС у справі № 522/9562/16-ц від 10 квітня 2019р.)

ВС починає приємно вражати, проте ніхто не знає куди такі підходи нас призведуть. З життєвої точки зору надзвичайно справедливе рішення, проте з формально-юридичної – можна і посумніватися.

Судом застосовано статтю 229 ЦК України – «правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки» та визнано недійсним договір дарування квартири. Обґрунтування полягає в тому, що особа похилого віку помилилися в розумінні того правочину який нею вчиняється. Тобто, думала що право власності на квартиру переходить до її сина лише після її смерті і підписує заповіт. Проте виявилося, що підписує договір дарування квартири, відповідно до умов якого право власності на квартиру перейшло від неї до її сина відразу після підписання.

Позивачка наполягала на тому, що не зрозуміла остаточно зачитаний українською мовою їй правочин нотаріусом, підписувала правочин у тяжкому стані після повернення з лікарні, а розмова з сином була не про дарчу, а про договір довічного утримання. Водночас позивачка також розраховувала, що син після підписання правочину буде матеріально їй допомагати, доглядати та піклуватися і просила це зафіксувати у правочині, чого зроблено не було. Суд прийняв до уваги такі доводи.

Зокрема ВС підкреслив наступне. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

"Позивачка вважала, що при укладенні спірного договору було узгоджено надання сином догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин."

Хоча, яким чином в судовому засіданні це встановлено, і якими матеріалами справи підтверджується - не зрозуміло. Лише похилий вік та тяжкий стан позивачки очевиден, а решта вже справедливість суду касаційної інстанції...

Аналізуйте судовий акт: Спонукання, або вчинення правочину в безпорадному стані – є недійсним (КЦС/ВС від 14.11.2018 у справі №756/7579/16-ц)

Фабула судовоого акту: Вашій увазі пропонується судова практика Верховного Суду щодо недійсного правочину, якщо він вчинений у безпорадному стані.

Обставини справи.

Людина перенесла інсульт і була в безпорадному стані. За цей час його родичі, скориставшись безпорадним станом особи, діючи з метою незаконного фактично заволодіння квартирою, під впливом обману запропонували людині підписати договір про заповіт, а насправді договір дарування. Окрім того, вони незаконно прописали своїх дітей та онуків. Людина має I групу інвалідності, переніс інсульт та поховав свою дружину. Суд першої та апеляційної інстанції не врахував доводів Позивача про те, що у відповідності до ч.1 статті 229 Цивільного кодексу України – не допускається вчинення правочину, якщо особа, яка вчинила цей правочин помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також у відповідності до статті 203 ЦКУ – встановлені загальні вимоги щодо додержання чинності правочину. А саме воевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто особа могла помилитися з таким правочином, якщо вона була у безпорадному стані, зважаючи на її похилий вік. Суд апеляційної інстанції також підтримав рішення суду першої інстанції.

Але Верховний Суд твердо наголосив, що вчинення правочину особою під час її тимчасової непрацездатності, або її безпорадного стану є недійсним. І тому, якщо особи попадають у такі ситуації, можна сміливо використати цю практику, яка пропонується.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1