Спонукання, або вчинення правочину в безпорадному стані – є недійсним (КЦС/ВС від 14.11.2018 у справі №756/7579/16-ц)

Фабула судовоого акту: Вашій увазі пропонується судова практика Верховного Суду щодо недійсного правочину, якщо він вчинений у безпорадному стані.

Обставини справи.

Людина перенесла інсульт і була в безпорадному стані. За цей час його родичі, скориставшись безпорадним станом особи, діючи з метою незаконного фактично заволодіння квартирою, під впливом обману запропонували людині підписати договір про заповіт, а насправді договір дарування. Окрім того, вони незаконно прописали своїх дітей та онуків. Людина має I групу інвалідності, переніс інсульт та поховав свою дружину. Суд першої та апеляційної інстанції не врахував доводів Позивача про те, що у відповідності до ч.1 статті 229 Цивільного кодексу України – не допускається вчинення правочину, якщо особа, яка вчинила цей правочин помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Також у відповідності до статті 203 ЦКУ – встановлені загальні вимоги щодо додержання чинності правочину. А саме воевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Тобто особа могла помилитися з таким правочином, якщо вона була у безпорадному стані, зважаючи на її похилий вік. Суд апеляційної інстанції також підтримав рішення суду першої інстанції.

Але Верховний Суд твердо наголосив, що вчинення правочину особою під час її тимчасової непрацездатності, або її безпорадного стану є недійсним. І тому, якщо особи попадають у такі ситуації, можна сміливо використати цю практику, яка пропонується.

Коментар: Андрій Ірклієнко - юрист Адвокатського Об'єднання "Климчук та Партнери"

Аналізуйте судовий акт: Якщо встановлені правила, не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra proferentem, а саме, - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав (ВС/КЦС, № 753/11000/14-ц, 18.04.18)

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку НАВМИСНОГО введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину (ВС/КЦС № 445/1011/17 від 01.08.2018)

ЩОДО ВИЗНАННЯ ДОГОВОРУ УКЛАДЕНИМ (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. по справі № 338/180/17)

Визнання правочину дійсним є одним з способів захисту цивільних прав і свобод (ВС/КЦС № 757/44693/15-ц від 28.03.2018)

Умовою визнання договору, який потребує нотаріального посвідчення, укладеним без такого є БЕЗПОВОРОТНЄ ухилення сторони від його посвідчення та втрата стороною МОЖЛИВОСТІ нотаріально посвідчити правочин (№6-1288цс17 від 06.09.2017)

У справі був висновок експертизи про параноїдальну шизофренію дарувальника квартири, проте договір дарування суд недійним НЕ визнав (ВССУ від 26 липня 2017р.

Договор не может быть фиктивным, если хотя бы одна из сторон имела умысел на наступление юридических последствий указанных в договоре (ухвала від 21 березня 2017р. у спраі № 175/1945/16-ц)

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 756/7559/16-ц

провадження № 61-25366св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представники позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЗаблоцькаЛариса Борисівна, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року вскладі судді Тітова М. Ю. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заблоцька Л.Б., ОСОБА_8, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, у якій він проживає та зареєстрований. У період з 12 березня 2016 року по 23 березня 2016 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у зв'язку із перенесеним інсультом. Після повернення з лікарні та за призначенням його племінниці ОСОБА_8, яка за фахом є терапевтом він почав приймати препарати, які впливають на свідомість, знижують увагу та реакцію, підвищують втому та спотворюють світосприйняття. 26 червня 2016 року до його квартири прийшов нотаріус для оформлення, за його бажанням заповіту на користь ОСОБА_5, яка є дочкою ОСОБА_8 Проте пізніше він дізнався, що замість заповіту він підписав договір дарування вищевказаної квартири.

Зазначав, що при укладенні договору дарування його було введено в оману, оскільки наміру дарувати комусь квартиру він не мав. Вважав, що помилявся щодо істотних умов укладеного ним договору, оскільки думав, що укладає заповіт.

Посилаючись на свій стан здоров'я та на те, що після укладення договору він залишився проживати у квартирі, ОСОБА_2 просив суд на підставі статей 229 230 ЦК України визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнати право власності на квартиру за ним.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач на підтвердження своїх доводів про те, що при укладенні договору дарування його введено в оману і що він мав намір укласти не договір дарування, а заповіт, останній не надав належних доказів. При цьому суди вважали, що на момент укладання договору позивач мав повну та необмежену цивільну дієздатність.

У травні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не перевірені причини, які спонукали його безоплатно передати у власність квартиру, оскільки вона є його єдиним житлом та не з'ясовано, чи не свідчить це про помилку щодо істотних умов укладеного ним договору. Крім того, після укладення договору дарування фактична передача квартири відповідачу не відбулася і він продовжує в ній проживати. Також судами проігноровано його похилий вік, стан здоров'я в силу якого він не міг реально сприймати ситуацію та дати їй належну оцінку та те, що він діяв під впливом помилки та вважав, що підписує заповіт.

У червні 2018 року ОСОБА_5подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

У липні 2018 року ОСОБА_2подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_5, у якому зазначав, що викладені у відзиві обставини є неправдивими, надуманими, безпідставними та такими, що вводять суд в оману, вказують на корисливу зацікавленість відповідачки будь-якою метою заволодіти чужим майном.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 26 березня 2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири, за умовами якого позивач передав безоплатно у власність відповідача квартиру АДРЕСА_1.

Договір дарування квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Заблоцькою Л. Б., який зареєстровано в реєстрі за № 388.

Також установлено, що на час укладення договору дарування позивачу виповнилося 73 роки і за декілька днів до укладення договору він переніс інсульт, у зв'язку з чим протягом 10 днів перебував на лікуванні.

Згідно з висновком МСЕК від 01 червня 2017 року № 02657238 станом на 23 травня 2017 року ОСОБА_2 за загальним захворюванням встановлено 1 групу інвалідності довічно. Рекомендовано постійну сторонню допомогу, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності шляхом постановки на «Д» облік у невропатолога, окуліста, кардіолога.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей

229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року

№ 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року

№ 6-93цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, не врахував те, що на час укладення спірного договору ОСОБА_2 був людиною похилого віку, за станом здоров'я потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги та укладаючи спірний договір, помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та відповідачем, дійшов помилкового висновку про те, що оскаржуваний договір дарування укладено у відповідності до статей 203 717 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 квартири, яка є його єдиним житлом.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так зі змісту пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позову, належна до сплати сума судового збору за подання касаційної скарги підлягає стягненню з відповідача, оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена.

Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заблоцькою Л. Б., який зареєстрований в реєстрі за № 388, недійсним.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5на користь держави належний до сплати судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 6551,20 грн, заяви про забезпечення доказів у розмірі 114,70 грн, апеляційної скарги у розмірі 9826,80 грн, касаційної скарги у розмірі 13102,40 грн у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. П. Курило

Андрій Ірклієнко - юрист Адвокатського Об'єднання "Климчук та Партнери"