Аліменти на дитину: практика Верховного Суду – 2026

В умовах воєнного стану питання належного та своєчасного виконання батьками обов’язку з утримання дітей набуває особливого значення. Проходження одним із батьків військової служби, отримання ним додаткової винагороди, а також пов’язані з цим особливості участі у судових провадженнях можуть зумовлювати виникнення практичних питань щодо визначення розміру аліментів та порядку їх стягнення.

Зокрема, на практиці виникають питання щодо того, чи враховується додаткова винагорода військовослужбовця при визначенні розміру аліментів, чи може наявність у платника аліментів інших дітей бути підставою для автоматичного зменшення їх розміру та чи є проходження військової служби достатньою підставою для зупинення розгляду справи про стягнення аліментів.

Читайте статтю: Визначення критеріїв для стягнення аліментів за минулий період

Актуальність зазначених питань підтверджується і сучасною практикою Верховного Суду, який у 2026 році сформулював низку важливих правових висновків щодо забезпечення права дитини на належне та своєчасне утримання в умовах воєнного стану.

З огляду на це особливого значення набуває аналіз правових позицій Верховного Суду щодо врахування доходів військовослужбовців при стягненні аліментів, визначення їх розміру з урахуванням наявності інших дітей та недопустимості безпідставного затягування розгляду аліментних спорів.

Читайте статтю: Аліменти з “неочікуваного” виду доходу - сум компенсації податку на доходи фізичних осіб

Стаття 51 Конституції України передбачає, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У зв'язку з цим особливого значення набуває практика Верховного Суду, який формує єдині підходи до застосування законодавства у справах про стягнення аліментів в умовах воєнного стану. Аналіз його правових позицій дозволяє визначити основні критерії щодо врахування доходів платника аліментів, визначення їх розміру, а також забезпечення своєчасного розгляду відповідних спорів з урахуванням найкращих інтересів дитини та необхідності належного виконання батьками обов’язку з її утримання.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року в справі № 466/1090/25, спираючись на пункт 1 Переліку видів доходів, затвердженого постановою КМУ від 26.02.1993 № 146, згідно з яким аліменти утримуються з усіх видів заробітку та додаткової винагороди за основним місцем роботи, зроблено висновок, що забезпечення військовослужбовців відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» включає, зокрема, додаткові види грошового забезпечення. При цьому п. 1 постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» передбачає виплату військовослужбовцям додаткової винагороди, а законодавство не встановлює, що така винагорода не враховується при визначенні аліментів.

Читайте статтю: «Аліменти» як викуп. Коли викрадення дитини перетворюють на бізнес-модель.

Враховуючи наведені нормативно-правові акти, Верховний Суд дійшов висновку, що аліменти мають обчислюватися з усіх видів доходу військовослужбовця, включно з додатковою винагородою, передбаченою постановою № 168.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року в справі № 344/432/24 за наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на дитину, оскільки зупинення провадження у справі за обставин, коли один з батьків тривалий час абсолютно не виконує свого обов`язку з утримання дитини, не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Читайте статтю:  Чи може суд зобов´язати виконавчу службу врахувати добровільно сплачені аліменти?

Водночас, питання співвідношення обов’язку суду зупинити провадження та необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини було предметом розгляду Верховного Суду й раніше. Так, в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 557/1226/23 Суд звернув увагу на необхідність забезпечення балансу між правом військовослужбовця на участь у судовому провадженні та правом дитини на належне утримання. КЦС вважає, що, вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі про зміну розміру та способу стягнення аліментів на дитину через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, те, чи мав відповідач можливість висловитися щодо позовних вимог, чи користується правовою допомогою під час судового провадження, чи є належні докази того, що його військова частина переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Не враховуючи ці обставини, обов’язкове зупинення провадження у справі про зміну розміру та способу стягнення аліментів на дитину, хоч і відповідатиме певним інтересам відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.

Читайте статтю: Заборгованість зі сплати аліментів: стягнення неустойки (пені)

Таким чином, сучасна практика Верховного Суду свідчить про формування послідовного та дитиноцентричного підходу до вирішення аліментних спорів в умовах воєнного стану. Особливість цього підходу полягає в тому, що проходження платником аліментів військової служби саме по собі не розглядається як обставина, яка автоматично звільняє його від належного виконання батьківського обов’язку або зумовлює необхідність відкладення чи зупинення судового розгляду.

Насамперед Верховний Суд виходить із того, що введення воєнного стану не змінює природи обов’язку батьків щодо утримання дітей. Такий обов’язок має конституційне та сімейно-правове підґрунтя і зберігається незалежно від особливостей проходження одним із батьків військової служби. Водночас, військова служба може впливати на можливість особистої участі платника аліментів у судовому провадженні, однак відповідні обставини мають оцінюватися судом конкретно, з урахуванням фактичних обставин справи, а не презюмуватися лише на підставі статусу особи як військовослужбовця.

Цей підхід має принципове значення саме для аліментних спорів, оскільки їх предмет безпосередньо пов’язаний із забезпеченням базових потреб дитини – харчуванням, лікуванням, освітою, одягом, житлом та іншими витратами, необхідними для її належного розвитку. Відтак, затягування розгляду справи у таких категоріях спорів потенційно має не лише процесуальні, а й безпосередні матеріальні наслідки для дитини. На відміну від багатьох інших цивільних спорів, у яких відтермінування судового рішення може не мати невідворотних наслідків, у справах про аліменти кожен період неналежного утримання фактично позначається на повсякденному забезпеченні дитини.

Читайте статтю: Суддя ВС Ольга Ступак. розповіла про судову практику щодо сплати аліментів ФОП

Не менш важливим є висновок Верховного Суду щодо складу доходів, з яких мають обчислюватися аліменти. У постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 466/1090/25 Суд виходив із того, що додаткова винагорода військовослужбовця, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, за відсутності законодавчо встановленого винятку підлягає врахуванню при визначенні аліментних зобов’язань. Такий підхід забезпечує реалізацію принципу, відповідно до якого дитина має право на участь у забезпеченні її потреб відповідно до реальних матеріальних можливостей обох батьків. Статус військовослужбовця не повинен означати автоматичного зменшення обсягу матеріального забезпечення дитини, якщо фактичні доходи платника дозволяють забезпечувати її належним чином.

У сукупності наведені у цій статті правові позиції демонструють, що Верховний Суд поступово відходить від суто формального застосування норм у справах про аліменти та орієнтує суди на оцінку реального співвідношення прав та інтересів усіх учасників правовідносин. При цьому особливе місце займають інтереси дитини, оскільки саме дитина є особою, на забезпечення якої спрямований обов’язок зі сплати аліментів, хоча формально вона може й не бути стороною відповідного судового спору.

Читайте статтю: 

Отже, воєнний стан не може розглядатися як універсальна підстава для послаблення гарантій права дитини на належне утримання. Навпаки, в умовах воєнних дій необхідність забезпечення стабільного матеріального утримання дітей набуває ще більшої ваги. Водночас, це не означає ігнорування прав військовослужбовців: суд має забезпечувати їм реальну можливість захищати свої права та брати участь у процесі, якщо така участь є об’єктивно необхідною. Проте між цими інтересами має забезпечуватися справедливий баланс, а процесуальні механізми не повинні застосовуватися таким чином, щоб їх наслідком ставало фактичне позбавлення дитини своєчасного матеріального забезпечення.

У підсумку сучасна практика Верховного Суду демонструє, що право дитини на належне та своєчасне утримання має залишатися одним із визначальних критеріїв як при вирішенні матеріально-правових питань щодо розміру аліментів, так і при вирішенні процесуальних питань, здатних вплинути на своєчасність їх присудження. Такий підхід відповідає конституційному обов’язку батьків утримувати дітей, принципу рівності батьків у виконанні цього обов’язку та загальному принципу пріоритетності найкращих інтересів дитини. В умовах воєнного стану це набуває особливого значення, адже ефективний судовий захист прав дитини, зокрема, права на утримання, полягає не лише у формальному визнанні такого права, а й у забезпеченні його практичної та своєчасної реалізації.

Автор статті: Леся Дубчак

Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент. Керівник Адвокатського бюро "Лесі Дубчак"