Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї

1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: У справі за позовом одного з батьків про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні - належним відповідачем є інший з батьків, а не орган опіки та піклування (ВС КЦС справа №757/39693/20-ц від 15.09.2021 р.)

Справи про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, як і справи про встановлення місця проживання дитини з одним із них - часто породжують неоднозначну, сплутану та специфічну практику (зокрема, рішення про принцип процесуальної економії - див. посилання на перше рішення в розділі “аналізуйте судовий акт”). У цій же справі, яка стосується оскарження розпорядження органу опіки та піклування (який, по суті, визначив час коли дитину забирає мама, коли батько) та визначення способу участі у вихованні дитини, ВС виклав висновок - хто є належним, а хто є неналежним відповідачем.

Фабула судового акту: Батько дитини оскаржував рішення органу опіки та піклування, в якому було встановлено способи участі матері у вихованні малолітнього сина (одного з двох синів). Так, батько вказував, що цим рішенням вирішено - фактично - питання визначення місця проживання малолітнього сина, а не визначено участь матері у його вихованні. Позивач наполягав визначити спосіб участі матері у вихованні синів у вигляді періодичних побачень з можливістю спільного відпочинку по місцю реєстрації та проживання дітей (де фактично проживав він), кожного вівторка і кожного четверга з 19 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв.

Судом першої інстанції за відсутності правових підстав у задоволенні позову відмовлено.

Необхідно зазначити, що у цей же час у провадженні районного суду перебувала інша цивільна справа про визначення місця проживання дитини колишнього подружжя між тими самими сторонами. Тому, підтримавши рішення суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив про принцип процесуальної економії та неприпустимість штучного подвоєння судового процесу.

ВС КЦС знайшов власні підстави для відмови у задоволенні позову - а саме - встановив, що позов подано до неналежного відповідача (рішенням ВС КЦС рішення судів попередніх інстанцій залишено в силі, змінено лише їх мотивувальні частини). На обґрунтування зазначив наступне:

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Порядок постановлення такого рішення та підстави що враховуються регулюються статтею 158 СК України. Суд, також, може визначати способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частина друга статті 159 СК України).

Тлумачення цих норм дозволяє зробити висновок, що:

  • у справі за позовом одного з батьків про визнання незаконним рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї, належними відповідачами є: особа рішення якої стосується (той з батьків, для якого визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні) та орган опіки та піклування, рішення якого оскаржується;
  • у справі за позовом одного з батьків про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні належним відповідачем є інший з батьків, а не орган опіки та піклування.

Отже у цій справі: Позов було пред'явлено до органу опіки та піклування. До матері позовних вимог заявлено не було, як і клопотань про залучення її до участі у справі як співвідповідача. Тому, у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації, як і у задоволенні вимоги про визначення способу участі матері у вихованні синів, на думку ВС КЦС має бути відмовлено.

Аналізуйте судовий акт: Одночасна наявність спору про визначення місця проживання дітей та окремої судової справи з оскарження рішення органу опіки та піклування з цього ж питання – є штучним подвоєнням судового процесу (ВС КЦС, справа №370/408/19 від 09.06.2021 р.)

У цій справі, ВС КЦС визнав порушенням принципу процесуальної економії ініціювання позивачем - і спору стосовно визначення місця проживання дітей із батьком, і судової справи з оскарження рішення органу опіки та піклування, яким місце проживання дітей визначено за матір’ю. Як вказав ВС КЦС, у цій справі, позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим не доведено факту порушення його права або інтересу, тому позов не підлягає задоволенню.

Фабула судового акту: Було розірвано шлюб між подружжям, згодом, матір отримала розпорядження районної державної адміністрації (за висновком органу опіки та піклування) про визначення проживання малолітніх дітей від цього шлюбу разом із нею. Про це дізнався батько дітей та подав позов про визнання цього розпорядження незаконним. По ходу справи стало відомо, що батько вже був позивачем до матері в іншому спорі – в якому він просив визначити місце проживання малолітніх дітей із батьком.

Суд першої інстанції (у справі про оскарження рішення органу опіки та піклування) відмовив у задоволенні позову, оскільки рішення держадміністрації є дорадчими та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення місця проживання дітей і не порушують прав та обов`язків жодного з батьків. Із цим не погодився суд апеляційної інстанції – і визнав розпорядження незаконним. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами, що свідчить про помилковість висновків суду про те, що оскаржуване розпорядження не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення місця проживання дітей.

ВС КЦС за касаційною скаргою матері - скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції. У мотивувальній частині свого рішення ВС КЦС вказав:

- що відповідно до статті 19 СК України, статті 161 СК України та статті 158 СК України - вбачається, що у випадку, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

- таким чином, позивач-батько має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування.

Отже у цій справі: позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим ВС КЦС вирішив, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.

ВС КЦС звернув, також, увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

З погляду принципу процесуальної економії, висновок ВС КЦС у цій справі дійсно є логічним. Втім, з іншого боку, як бути, якщо рішення є дійсно незаконним та прийнятим з порушенням процедури? А з погляду того, що наявність такого розпорядження органу опіки та піклування (державної адміністрації) особа (із якою визначено проживання дітей), може спокійно перетнути кордон – при тимчасовому виїзді з України на строк до одного місяця? При цьому не є необхідною нотаріально посвідчена згода другого з батьків (пп.3 п.4 “Правил перетинання державного кордону громадянами України” ПКМУ від 27.01.1995 № 57). То чи можна так однозначно говорити про порушення принципу процесуальної економії та відсутності порушених прав/інтересів у одного із батьків?

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0