Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини

1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

2. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.

5. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

{Частина п'ята статті 136 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006}

6. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: При оспорюванні батьківства, позивач має доводити, що він не є біологічним батьком, а відповідач - що позивач знав у момент реєстрації, що він не є батьком дитини, або не міг про це не знати (ВС КЦС справа №532/1348/19 від 14.06.2021 р.)

У цьому рішенні ВС КЦС звернув увагу на аспекти розгляду справ щодо оспорювання батьківства та встановлення умов, за яких суд може прийняти рішення про виключення з актового запису відомостей про батька дитини. Такі справи не із легких, бо вимагають прискіпливого ставлення до слів кожного учасника справи, до обставин справи та доказів.

Фабула судового акту: Чоловік подав позов про оспорювання батьківства та вимагав виключення з актового запису відомостей про те що він є батьком дитини. У своїх доводах він стверджував, що дитина, яка народилася в шлюбі між ним і матір’ю дитини – не кровно споріднена з ним. Про це, нібито він дізнався зі слів матері дитини вже після розлучення із нею, а в момент реєстрації його батьком - вважав дочку своєю дитиною. Натомість відповідач заперечувала цей факт та намагалась довести (зокрема показаннями свідків), що він знав про те що він не є біологічним батьком, ще до народження дитини, а позов подав, щоб не сплачувати аліменти.

Суд першої інстанції задовольнив позов (це рішення підтримав і суд апеляційної інстанції) – адже на думку суду - відповідачем не надані докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису, а отже обставина обізнаності позивача про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною відповідачем не доведена.

ВС КЦС не задовольнив касаційну скаргу представника відповідача та залишив рішення попередніх судів в силі. В рішенні, щоправда, ВС КЦС закцентував увагу на деяких корисних висновках, щодо справ про оспорювання батьківства, а саме:

-У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

- За приписами частини п’ятої статті 136 СК України для відмови в позові - в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

- Відповідно, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Отже у цій справі: Оскільки відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису – а значить не надано належні та допустимі докази. Відповідно, суд першої інстанції, на погляд ВС КЦС вірно прийняв рішення про виключення з актового запису відомостей про батька дитини.

Чесно кажучи, з показань свідків, що коротко та фрагментарно зазначені у рішенні ВС КЦС, на мій суб’єктивний погляд, дійсно вбачається вірогідність того, що позивач знав про вагітність – адже на момент знайомства, відповідач вже була вагітна, і вже припинила відносини із біологічним батьком дитини. Тож зі сторони суду, дивна позиція, ніби позивач не міг не порахувати строки. Невже ознаки вагітності на момент знайомства та розвитку відносин - його не збентежили (а їх складно приховати)?

Але, мені не доступні всі матеріали справи, щоб однозначно не погодитись із ВС - тож можна лише розмірковувати. Тим не менш, виникає питання: той факт, що ВС КЦС, як і суди попередніх інстанцій не визнали показання свідків в якості достатніх, належних та допустимих доказів такої обставини – як співвідноситься із принципом найкращого забезпечення прав дитини? І чи не занадто формально суди підійшли до питання, якщо від цього може залежати благополуччя такої?