1. Оскільки встановлення батьківства у силу презумпції шлюбного батьківства (ст. ст. 122 124 СК України) не може створювати абсолютної впевненості у тому, що чоловік матері завжди є батьком народженої нею дитини, чинне сімейне законодавство передбачає можливість цьому чоловікові оспорювати встановлене на підставі такої презумпції батьківство. Крім цього, оспорити своє батьківство може й чоловік, який добровільно визнав своє батьківство шляхом подання спільної заяви з матір'ю дитини (ст. 126 СК) чи шляхом подання заяви про визнання свого батьківства до органу РАЦС у випадку смерті матері або оголошення її померлою, визнання матері недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлення її батьківських прав або якщо мати дитини не проживає з нею не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування, а також при неможливості встановити її місцезнаходження (ст. 127 СК).
2. Матеріальною підставою для оспорювання презумпції батьківства є невідповідність встановленого батьківства факту біологічного походження. Оскільки визнання батьківства є волевиявленням особи, то воно може бути оспорено при наявності вад волі цієї особи, наприклад, коли визнання батьківства було здійснене під впливом обману, помилки чи загроз тощо.
3. Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, шляхом пред'явлення позову до суду про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини.
При розгляді справи про оспорювання батьківства суд зобов'язаний притягнути до участі у справі особу, яка записана батьком дитини, оскільки у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Заінтересованими особами при оспорюванні батьківства також може бути визнана як мати дитини (у випадках, наприклад, коли запис про батька зроблено без її відома та згоди у період, коли вона з тих чи інших причин була визнана безвісно відсутньою) та її чоловік, так і сама дитина. При цьому слід відзначити, що закон не надає дитині самостійного права на оспорювання зазначеного запису, хоча, очевидно, таке право повинно їй надаватися після досягнення нею повноліття.
4. Відповідно до ст. 136 СК оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а у разі її смерті не допускається.
5. У ч. 5 ст. 136 СК закріплене правило, згідно з яким, якщо особа визнала своє батьківство, завідомо знаючи, що вона не є батьком дитини, то оспорювати такий запис вона не може, оскільки ніякого порушення її прав не було - подаючи заяву про визнання свого батьківства, вона сама бажала, щоб такий запис був здійснений органами РАЦС.
Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини. Вважається, що при прийнятті рішення про "оформлення" свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається (див. ст. 126 СК та коментар до неї).
Разом з тим законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).
6. При наданні чоловіком згоди на застосування методів штучного запліднення також діє загальна заборона на оспорювання батьківства особами, які дали згоду на народження дитини в результаті допоміжних репродуктивних технологій. Однак законність такої згоди може бути оспорена у судовому порядку, якщо, наприклад, чоловік дав згоду на запліднення своєї дружини донорською спермою, а у дійсності вагітність настала не від цього, а від зв'язку зі стороннім чоловіком, або коли згода на застосування допоміжних репродуктивних технологій була надана під впливом погрози, насильства тощо чи особи були введені в оману щодо генетичних властивостей донора. Тобто закон не дозволяє сумніватися у законності самих методів застосування репродуктивних технологій, роблячи їх предметом судового розгляду.
7. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини строку позовної давності не встановлено.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: При оспорюванні батьківства, позивач має доводити, що він не є біологічним батьком, а відповідач - що позивач знав у момент реєстрації, що він не є батьком дитини, або не міг про це не знати (ВС КЦС справа №532/1348/19 від 14.06.2021 р.).
Суд першої інстанції задовольнив позов (це рішення підтримав і суд апеляційної інстанції) – адже на думку суду - відповідачем не надані докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису, а отже обставина обізнаності позивача про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною відповідачем не доведена. ВС КЦС не задовольнив касаційну скаргу представника відповідача та залишив рішення попередніх судів в силі. В рішенні, щоправда, ВС КЦС закцентував увагу на деяких корисних висновках, щодо справ про оспорювання батьківства, а саме: -У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком. Читати повністюЧоловік подав позов про оспорювання батьківства та вимагав виключення з актового запису відомостей про те що він є батьком дитини. У своїх доводах він стверджував, що дитина, яка народилася в шлюбі між ним і матір’ю дитини – не кровно споріднена з ним. Про це, нібито він дізнався зі слів матері дитини вже після розлучення із нею, а в момент реєстрації його батьком - вважав дочку своєю дитиною. Натомість відповідач заперечувала цей факт та намагалась довести (зокрема показаннями свідків), що він знав про те що він не є біологічним батьком, ще до народження дитини, а позов подав, щоб не сплачувати аліменти.