Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: ВС заявив про неконституційність ч. 4 ст. 75 СКУ: факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує прожитковий мінімум не може позбавляти права на аліменти (ВС/КЦС у справі № 759/6629/19 від 24.06.2021)

Справа скоріше відноситься до виключень. Справа про підтримку подружжя «в горі і радості», про неспроможність держави забезпечити своїх громадян належною матеріальною підтримкою у разі хвороби та про відчай у безвихідних ситуаціях.

До суду звернулась жінка із позовом до свого чоловіка, із яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, про стягнення з нього аліментів на її утримання у розмірі половини всіх його заробітків.

Позов обґрунтовувала тим, що до вступу у шлюб у неї був виявлений рак, її майбутній чоловік про це знав. Після лікування лікарі встановили ремісію і вона продовжувала жити повноцінно.

Однак, згодом хвороба повернулась, виявились метастази, у зв’язку із чим, позивачка втратила працездатність, отримала інвалідність 2 групи та пенсію з інвалідності близько 4000 грн.

Чи можна прожити на таку пенсію із подібним захворюванням, думаю кожен розуміє наскільки це нереально.

Чоловік спочатку допомагав матеріально, однак, перестав це робити, незважаючи на те, що має фінансову можливість на це.

Суд першої інстанції позов задовольнив, в обґрунтування зазначив, що пенсія має забезпечувати прожитковий мінімум, натомість вона ледь покриває витрати на ліки для підтримки життєдіяльності, тому вимоги є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції з таким рішенням не погодився і скасував його, позов залишив без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги у розумінні ч. 4 ст. 75 СК України.

Позивачка звернулась до суду касаційної інстанції.

ВС зазначає, що ч. 2 ст. 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов`язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. ВС наголосив, що у даному випадку можна вести мову про кореляцію нужденності із розміром прожиткового мінімуму, яка неодноразово критикувалась в доктрині сімейного права з огляду на саме визначення прожиткового мінімуму, наведене у ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Тобто цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати.

При цьому, необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.

В даному випадку відсутні будь-які форми зловживання з боку дружини, щодо отримання аліментів, передбачені ст. 83 СК України.

Тож, ВС зазначив, що факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Також варто враховувати обов`язок подружжя із забезпечення (утримання) іншого подружжя, який визначений як в ч.1 ст. 75 СК України, так і в низці інших приписів СК України.

У своїй постанові ВС вказав на очевидність факту того, що позивачка вимушена робити вибір між можливою загибеллю від відсутності відповідного лікування, або від відсутності достатнього харчування, що прямо порушує принцип верховенства права щодо визнання в Україні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення прав і свобод якої є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Натомість, у ч. 4 ст. 75 СК України не передбачено можливості визнання особою з інвалідністю такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо її пенсія забезпечує встановлений законом прожитковий мінімум.

Тому колегія суддів ВС дійшла до висновку, що приписи ч. 4 ст. 75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, тому суд її не застосовує.

З огляду на зазначене, ВС скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір аліментів до 1/3 всіх доходів відповідача.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
1