1. Коментована стаття закріплює право дитини на врахування її думки при вирішенні питань, що стосуються її життя. Визнання за дитиною вказаного права на рівні закону є важливою гарантією дотримання її інтересів при вирішенні спорів про її виховання, питань влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування, а також важливою складовою її соціалізації. Крім того, право дитини на врахування її думки є свідченням утвердження у суспільстві поваги до дитини і відповідає світовим стандартам охорони прав дитини. Так, у ст. 12 Конвенції про права дитини закріплюється, що дитина, здатна сформулювати власні погляди, має право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині зокрема надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами. На національному рівні зазначене право вперше було закріплене у ст. 9 Закону України "Про охорону дитинства". Відповідно до цієї статті кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
2. Дитина має право бути вислуханою як її батьками, так і іншими родичами, а також посадовими особами, до компетенції яких належить охорона немайнових та майнових прав дитини. До вказаних посадових осіб належать посадові особи всіх тих органів, до яких дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів відповідно до норм ст. 152 СК, - судді, прокурори, посадові особи органів опіки та піклування, служб у справах дітей, органів внутрішніх справ тощо (див. коментар до ст. 152 СК). Крім того, думка дитини має бути врахована і посадовими особами, які здійснюють діяльність, пов'язану з вихованням та навчанням, охороною здоров'я, культурно-масовою діяльністю щодо дітей тощо.
3. Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя (ч. 4 ст. 9 Закону України "Про охорону дитинства").
4. Право дитини на врахування її думки поширюється на всі питання, які стосуються її особисто, а також питання сім'ї. Частина 2 коментованої статті закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До цих випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (ст. 159 СК); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (ст. 161 СК); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК); вирішення спору про поновлення батьківських прав (ст. 169 СК); вирішення спору щодо управління її майном (ст. 177 СК).
Крім того, закон передбачає ще низку випадків, коли обов'язково має бути заслухана думка дитини. Так, думка дитини має бути врахована: при зміні прізвища дитини, яка досягла семи років (ст. 148 СК); при зміні по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 149 СК); при визначенні батьками місця проживання дитини, яка досягла десяти років (ст. 160 СК); при розпорядженні аліментами, які одержані на неповнолітню дитину (ст. 179 СК); при усиновленні дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку щодо цього питання (ст. 218 СК); при записі усиновлювача матір'ю, батьком дитини, яка досягла семи років (ч. 2 ст. 229 СК); при зміні усиновлювачами імені дитини (ч. 1 ст. 231 СК); при призначенні опікуна чи піклувальника (ч. 4 ст. 63 ЦК); при визначенні опікуном, піклувальником способів виховання дитини (ч. 1 ст. 249 СК); при передачі дитини у сім'ю патронатного вихователя (ст. 253 СК); при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї (ч. 2 ст. 2563 СК); при влаштуванні дитини до дитячого будинку сімейного типу (ч. 2 ст. 2567 СК).
5. При вирішенні у суді питань щодо дитини суд не пов'язаний думкою дитини і має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Це обумовлено, по-перше, тим, що дитина через свої незрілі розумові здібності та відсутність життєвого досвіду не завжди може повною мірою усвідомлювати свої інтереси. По-друге, відповідно до ст. 129 Конституції судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК). Таким чином, суд оцінює думку дитини за своїм внутрішнім переконанням та приймає рішення, яке має відповідати інтересам дитини.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання ( Полтавський апеляційний суд від 19.03.2025 року)
Суд першої інстанції, з урахуванням інтересів дитини, визнав доцільним визначити місце її проживання з матір’ю. Не погодившись із рішенням місцевого суду, представник відповідача подала апеляційну скаргу з вимогою скасувати рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні первісного позову матері дитини і задоволення зустрічного позову батька. В обґрунтування скарги зазначалося, що суд не врахував актуальний стан справи: дитина проживає з батьком у Києві, ходить до школи, має стабільне оточення, окрему кімнату, забезпечений для життя та навчання, а також висловлює бажання проживати саме з батьком. Наголошено, що суд першої інстанції не встановив думку дитини, якій вже виповнилося 10 років, і не врахував зміну обставин. Читати повністюУ серпні 2019 року жінка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина разом із нею. Вона вказала, що після розірвання стосунків із батьком дитина залишилась на її утриманні та постійно проживала з нею в Харкові. Батько дитини, який мешкає в Києві, подавав зустрічний позов, наполягаючи, що син проживає з ним, має там усталене середовище, успішно навчається і бажає залишитися з батьком.
Аналізуйте судовий акт: З 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання (ВС КЦС справа №303/3102/19 від 18.08.2021 р.)
Дружина подала позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання двох дітей разом із нею. Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено - шлюб розірвано та місце проживання дітей визначено із матір’ю. Апеляційна інстанція погодилась із рішенням суду першої інстанції - та мотивувала тим, що відповідно до відповіді органу опіки умови проживання для дітей кращі у матері, бо та проживає у будинку, в якому є можливість забезпечити проживання дітей в окремих кімнатах та в більш комфортних ніж у батька умовах. Батько не погодився із визначенням місця проживання дітей. У своїй касаційній скарзі, окрім іншого, він зазначив - що суди попередніх інстанцій не заслухали думки меншого сина та не врахували, що старший син, якому виповнилося 12 років, виявив бажання проживати разом з батьком. ВС КЦС задовольнив касаційну скаргу батька частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а справу направив на новий розгляд до цієї ж інстанції. Мотивуючи своє рішення суд зазначив: Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Читати повністюАналізуйте судовий акт: Бажання дитини на проживання з одним з батьків не є обов’язковим для суду для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (ВС/КЦС у справі № 487/7241/18 від 09.11.2020)
І все ж таки дивні позиції судів можна зустріти у справах про визначення місця проживання малолітніх дітей.
Нормами як національного (ст. 171 СК України) так і міжнародного законодавства (ст. 12 Конвенції про права дитини) визначено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Однак, як вбачається із даної постанови Касаційного цивільного суду на думку дитини суду відверто начхати…
У даній справі батько дитини подав до суду позов про визначення місця проживання дитини мотивуючи його тим, що подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини. Він працює, має достатній заробіток, час відводити дитину до шкоди, займатися з ним вечорами та іншим чином піклуватися про нього, а тому, має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.
У цій же справі матір’ю дитини було подано зустрічний позов, який вмотивовано тим, що проживання дитини разом із батьком є недоцільним і таким, що негативно впливає на психічний розвиток дитини. Крім того, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати разом з нею.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні як первісного так і зустрічного позовів. У своєму рішенні суд зазначив, що враховуючи вік дитини, її позитивну прихильність до обох батьків, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини, яким мають відповідати інтереси обох батьків.
Апеляційним судом апеляційну скаргу батька залишено без задоволення та задоволено скаргу матері дитини.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку, що місце проживання малолітнього, має бути визначено разом із матір`ю, тому, що нею створені більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.
Таке рішення стало підставою для звернення батька до суду касаційної інстанції із відповідною скаргою.
Скаргу батько мотивував тим, що згідно із висновком органу опіки і піклування проживання дитини орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком. Проте судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки цим доказам. Водночас як суд першої так і суд апеляційної інстанції не вказали, які саме інтереси дитини цими висновками не було враховано.
Переглядаючи справу Касаційний цивільний суд погодився з висновками апеляційного суду.
В обґрунтування такого висновку КЦС послався на те, що відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий (sic!) час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.