1. Особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства.
2. Як слушно відзначається в юридичній літературі, у ч. 1 ст. 129 СК допущена неточність. Відповідачем по даним справам має визнаватися не чоловік матері, а дитина, оскільки у випадку задоволення позову сімейні правовідносини виникатимуть саме між дитиною та чоловіком, який вважає себе її батьком, а чоловік матері, записаний батьком дитини, виступатиме як її законний представник.
3. При розгляді зазначених справ вимоги про оспорювання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про чоловіка матері як батька з актового запису про народження дитини.
4. Згідно з ч. 2 ст. 129 СК зазначена особа може звернутися з подібними вимогами у межах строку позовної давності - одного року, - перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Встановлення скороченого строку позовної давності, як відзначається правознавцями, забезпечує недопустимість необґрунтованого розхитування сімейно-правового статусу дитини. Це повинно стимулювати заінтересовану особу до найшвидшого реагування на інформацію щодо свого батьківства, а його пропуск може свідчити про неготовність особи до статусу батька, наявність сумнівів щодо походження дитини від нього тощо.
Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Наявність судової генетичної експертизи про спорідненість батька з дитиною не є підставою для задоволення позову про визнання батьківства у разі пропущення строку звернення до суду (ВССУ у справі 6-31241ск15 від 16 лютого 2016р.)
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його батьком неповнолітньої дитини, яка народилась під час проживання позивача із відповідачкою. Мати категорично заперечувала. Проте, позивач наполягав на визнання його батьком із наданням усіх прав та обов’язків батька, передбаченим чинним законодавством України.
В судовому провадженні було досліджено докази, надані позивачем: фотографії його із дитиною, листи батьків, покази свідків.
Для стовідсоткового гарантування перемоги в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про призначення судової генетичної експертизи. Висновок експертизи повністю підтвердив позицію позивача та було доведено кровне споріднення між ним та дитиною.
Суд першої інстанції задовольнив позов, в основному спираючись в мотивувальній частині рішення на дослідженні експерта.
Мати дитини, скориставшись своїм правом, вирішила оскаржити рішення місцевого суду та, як виявилось, недарма.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення, зазначивши про порушення позивачем строки позовної давності.
Думка судді апеляційної інстанції була повністю виправдана колегією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
В ухвалі ВССУ України від 17.02.2016 р. йдеться про те, що суд вважав доведеним, що позивач є батьком дитини, проте дійшов до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності, у зв'язку із чим, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Разом з тим, в ухвалі касаційного суду зазначено: Відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
Згідно із ч. 2 вказаної статті до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Порядок визнання батьківства встановлений двома статтями Сімейного кодексу України - 128 та 129, при цьому, підстави для визнання батьківства зазначені у ч. 1 ст. 129 СК України.
Апеляційний суд правильно виходив з того, що положення частини 2 статті 129 СК України про визначення строку, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою про визнання батьківства, розповсюджуються і на вимоги про визнання батьківства, які заявляються на підставі статті 128 СК України. При цьому у частині 2 статті 129 СК України не зазначено, що вона стосується тільки вимог, зазначених у частині 1 даної статті, а підстави для визнання батьківства визначені тільки у статті 128 СК України, тобто вказані норми є пов'язаними між собою.
Зараз дана ухвала суду часто використовується як приклад неоднакового застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції при зверненні до ВСУ із тотожних правовідносин.