Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 93. Зміст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Шлюбний договір – дрібниці… Майно подружжя все одно має ділитись, тому що Україна не Європа за думкою Верхового Суду (ВС/КЦС № 755/19197/18 від 26.02.2020)

Одне з тих судових рішень, яке не надає відповіді на питання, а навпаки ще більше поглиблює проблему правозастосування.

Нажаль таких рішень з’являється все більше і більше.

Але ж маємо працювати саме з тим, з чим маємо.

Нормами ч. 1 ст. 93 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Виходячи із цих положень нібито все ясно та зрозуміло – шлюбний договір є формою угоди, якою врегульовано майнові відносини саме подружжя, як під час їх перебування у шлюбі так і після його розірвання. При цьому виходячи з принципу свободи договору майно, набуте подружжям можна і не ділити.

Проте, та ж стаття 93 СК містить і такий «підводний камінь» - шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Саме тут і виникає питання – а що ж таке «надзвичайно невигідне матеріальне становище»? А це чергове оціночне поняття через наявність якого і відсутність чітких законодавчих обмежень шлюбні договори перетворюються у нікчемний папірець хоч і нотаріально посвідчений.

У даній справі колишня дружина звернулась із позовом до свого чоловіка про визнання окремого положення укладеного між ними шлюбного договору про непоширення дії статті 60 СК України на нерухоме майно хоч і набуте подружжям під час шлюбу, яке вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно придбане та зареєстроване, а саме: власністю відповідача є квартира; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, дві земельні ділянки, що розташована за адресою, а також побутова техніка, кухонне начиння, меблі, інші речі, що знаходяться за адресами вказаного нерухомого майна.

Одночасно подружжя домовилися про непоширення дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, та вважатимуться особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбані та/або зареєстровані, розпорядження таким майном та особистими майновими правами здійснюється на його власний розсуд.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства.

Суди першої та касаційної інстанцій такі вимоги задовольнили.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідач оскаржив їх у касаційному порядку при цьому мотивував свої доводи тим, що не звернув належної правової уваги на те, що майно, яке є предметом спірного договору, належало йому на праві власності ще до моменту укладання правочину. Таким чином, за шлюбним договором жодній стороні не передавалося будь-які об`єкти нерухомого майна, а лише було визначено його правовий режим.

Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що умови договору ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Проте, Касаційний цивільний суд не визнав аргументи необґрунтованими та касаційну скаргу залишив без задоволення виходячи з того, що положеннями ст. 9 визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Водночас відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частинами другою, третьою та п’ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п’ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, оскільки пункти 4, 5 спірного шлюбного договору суперечать вимогам статей 93, 97 СК України, у зв`язку з тим, що їх зміст ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище та передбачає перехід права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.

Аналізуйте судовий акт: У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. (Справа № 447/66/15-ц, 29.03.17)

Практика укладення шлюбного договору в Україні є не досить розвинутою, але є підстави сподіватися, що найближчим часом інститут шлюбного договору стане більш поширеним явищем і не залишиться пріоритетом лише заможних громадян. Ця судова справа стосується теми справедливості укладеного шлюбного договору.

Позов про визнання шлюбного договору недійсним був вмотивований тим, що цей правочин, як вважає позивач, вчинено під впливом обману та помилки, оскільки право на майно було ним передано «у користь своєї доньки з метою припинення права на аліменти, однак, відповідач звернулася до суду про стягнення з позивача аліментів». В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги і просив визнати недійсним оспорюваний договір з підстав передбачених ст. ст. 203, 205, 235 ЦК України.

Всі судові інстанції в позові відмовили. При цьому ВССУ, зокрема, зазначив таке.

У ч. ч. 4, 5 ст. 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Отже в цій ситуації суди дійшли висновку про недоведеність тверджень позивача, що в результаті укладеного шлюбного договору він опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі.

Аналізуйте судовий акт: За шлюбним договором не може набуватись право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації (ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі 758/4906/15-ц)

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.
Водночас задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що зміст укладеного між сторонами шлюбного договору суперечить встановленим ч. 5 ст. 93 СК України обмеженням щодо його укладення.
Згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
В силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст. 57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обмовлені цим договором.
Водночас за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
На зазначене суди попередніх інстанцій не звернули уваги, неповно встановили фактичні обставини справи щодо відповідності умов шлюбного договору встановленим законом обмежень щодо його укладення та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановили фактичні обставини справи, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.

Аналізуйте судовий акт: «Надзвичайно невигідне матеріальне становище» сторони у шлюбному договорі доводиться позивачем в порядку, передбаченому ст. 10 ЦПК України (ВСУ у справі №6-230цс14 від 28 січня 2015р.)

Хоча практика укладання шлюбних договорів не набула широкого поширення багато адвокатів часто розповідають клієнтам, що укладений шлюбний договір можна легко розірвати або визнати недійсним через суд і положення Сімейного кодексу, зокрема в частині визначення правового режиму майна, все одно мають перевагу над положеннями такого договору. Улюблена тема таких адвокатів це перебування одного із подружжя після підпису шлюбного договору у надзвичайно невигідному матеріальному становище порівняно із законодавством.

У справі, що приводиться для прикладу все виявилось не так просто. Подружжя уклало шлюбний договір відповідно до умов якого до спільного сумісного майна віднесено майно дружини набуте до реєстрації шлюбу. Позивачка (дружина) просила суд на підставі ст. 93 СК України визнати шлюбний договір недійсним.

Суд апеляційної інстанції задовільнив позов, проте ВСУ був іншої думки. ВСУ прийшов до висновку, що: Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України. І позивачка довести цього не змогла, тому у позові було відмовлено. Разом з цим ВСУ зазначив, що немає підстав для визнання шлюбного договору недійсним, оскільки його зміст в момент укладання віддповідав внутрішньому волевиявленню сторін, договір посвідчений нотаріально та спрямований на реальне настання правових наслідків, умовами договору визначався правовий статус нерухомого майна, а не передавалось це майно у власність іншим особам, і головне договір не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі № 6-230 цс14: Поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у статтях 7, 8, 9, 64, 74, 93-97 СК України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.

Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6, 627 ЦК України) застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0