1. Спілкування - важлива складова частина соціального буття людини як суспільної істоти, джерело її життєдіяльності, умова формування особистості. Людина не може існувати поза спілкуванням з іншими людьми. Потреба у спілкуванні - одна з базових потреб індивіда. Об'єктивна необхідність спілкування як умови існування людини пояснюється тим, що вона не може задовольняти свої життєво важливі потреби, жити і розвиватися поодинці. Через спілкування людина одержує знання про навколишній світ, "привласнює" собі суспільні цінності, створені людством, пізнає природу і єство суспільних відносин. Вступаючи в спілкування з людьми, індивід формує критерії їх оцінки, що є також важливою умовою розвитку його самооцінки, самосвідомості. В умовах спілкування здійснюється комунікативний процес: обмін інформацією, думками, відчуттями, способами і результатами діяльності тощо, відбувається взаємодія, взаємовплив індивідів, виникає взаєморозуміння. Таким чином, спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії суб'єктів, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями і навичками, а також результатами діяльності.
Спілкування батьків і дітей повинне будуватися на повазі гідності один одного, дотриманні вироблених людством простих норм моральності та звичок. Спілкування може бути включеним в діяльність (праця, навчання, гра) або визначатися самою потребою в спілкуванні як такому; може бути безпосереднім, тобто здійснюватися "лицем до лиця", або опосередкованим різними системами комунікації (пошти, телефону, комп'ютеру тощо); вербальним або невербальним. Зниження інтенсивності і якості спілкування дитини з іншими людьми, особливо у дитячому і ранньому віці, звичайно призводить до затримки і відхилення у психічному розвитку.
2. Закріплення права батьків та дитини на спілкування у чинному законодавстві України відповідає світовим стандартам захисту прав дитини. Стаття 9 Конвенції прав дитини передбачає право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю. Аналогічні положення містяться у ст. ст. 14, 15 Закону України "Про охорону дитинства".
Спілкування є необхідною умовою здійснення батьками виховання дитини. Саме спілкування є основним способом здійснення батьками свого права на особисте виховання дитини. Легальне визнання права батьків та дітей на спілкування є правовим засобом забезпечення права дитини на належне батьківське виховання, а також правовою гарантією належного здійснення батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Вказане право батьків є їхнім особистим немайновим правом і, отже, не може бути передане іншим особам. Воно полягає у можливості щоденних побачень, листуванні, одержанні та передачі інформації стосовно один одного1. Батьки мають переважне право перед всіма іншими особами на спілкування з дитиною, воно не може бути обмежене, батьки не можуть бути позбавлені цього права, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
3. У повсякденному житті батьки та діти безперешкодно спілкуються всіма можливими способами та за допомогою різноманітних засобів. Але іноді виникають обставини, через які можливість безперешкодного спілкування з тих чи інших причин обмежується. Причини виникнення таких перешкод можуть бути як об'єктивного (стихійні лиха, війни тощо), так і суб'єктивного характеру (розірвання шлюбу між батьками, хвороба когось з батьків чи дитини, вчинення кимсь з них правопорушення тощо). Так, державою вживаються заходи щодо сприяння возз'єднанню дитини, яка постраждала внаслідок стихійного лиха, техногенної аварії, катастрофи, з членами сім'ї (ст. 28 Закону України "Про охорону дитинства"); дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом (ст. 16 Закону України "Про охорону дитинства"); той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).
4. Чинним законодавством України передбачені правові гарантії права батьків та дитини на спілкування на той випадок, якщо дитина або батьки опиняться у такій ситуації, за якої неможливо вільне здійснення права на спілкування. Ці гарантії містяться як у СК України, так і в інших законодавчих актах.
Батьки мають переважне право на спілкування з дитиною в тому разі, якщо дитина опинилася у несприятливих умовах або екстремальній ситуації (у лікарні, закладі соціальної реабілітації, місцях попереднього ув'язнення або позбавлення волі тощо). Батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, мають право на спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років (ст. 21 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 12.12.1991 p.). Дітям, які потребують особливих умов виховання, та в порядку, встановленому законом, направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, гарантується право на побачення з батьками, листування, на отримання передач, посилок від батьків (ст. 34 Закону України "Про охорону дитинства").
Право на спілкування з дитиною мають також батьки, які опинились у екстремальних життєвих ситуаціях. Відповідно до ст. 287 ЦК України фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, має право на допуск до неї членів сім'ї. Особам, взятим під варту, надається право на побачення та листування з родичами (ст. ст. 12, 13 Закону України "Про попереднє ув'язнення" від 30.06.1993 p.). Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років (ст. 9 Закону України "Про попереднє ув'язнення"). Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право зустрічатися з родичами, здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організовуються будинки дитини. Засуджені жінки, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися із своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень.
4. Право батьків та дитини на безперешкодне спілкування не припиняється в тому разі, коли дитина передана на виховання іншим фізичним або юридичним особам. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками (ч. 3 ст. 249 СК). Прийомні діти та вихованці дитячих будинків сімейного типу мають право підтримувати особисті контакти з батьками (ст. 2563 та 2567 СК). Право на збереження родинних стосунків мають також вихованці навчально-виховних закладів для дітей, позбавлених батьківського піклування (п. 6.4 Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460).
Незважаючи на те, що відповідно до ст. 166 СК особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи (ст. 168 СК).
5. Випадки обмеження або позбавлення батьків та дитини права на спілкування передбачені виключно законодавчими актами. Обмеження вказаного передбачається у випадках вчинення батьками (одним з них) або дитиною правопорушення, яке потягло за собою такий захід впливу, який пов'язаний з повною або частковою ізоляцією особи від суспільства (арешт, обмеження волі, позбавлення волі, направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, приймальників-розподільників). Способами обмеження права батьків та дитини на безперешкодне спілкування є: а) обмеження кількості та тривалості побачень; б) ускладнений порядок їх отримання; в) обмеження кількості телефонних розмов тощо.
Батьки можуть бути позбавлені права на спілкування з дитиною у разі позбавлення їх батьківських прав (ст. 166 СК України) та усиновлення дитини (ст. 232 СК України). Тимчасово батьки (або один з них) чи дитина можуть бути позбавлені права на спілкування в разі вчинення насильства в сім'ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Захисним приписом особі може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім'ї, а саме: а) відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї; б) вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї тощо.
Зазначені обмеження встановлюються на термін до 30 діб з дня погодження захисного припису з прокурором. Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку (ст. 13 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї").
Позбавлення або обмеження права на спілкування з дитиною не може бути передбачене угодою (договором). Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Проте той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 СК України). З цього випливає, що встановлення у договорі положення про те, що той з батьків, хто проживає окремо, не може спілкуватися з дитиною, є недопустимим як таке, що порушує право останнього на спілкування з дитиною.
Орган державної влади також не уповноважений виносити рішення, яке обмежує право батьків та дитини на спілкування або позбавляє їх цього права у випадках, які не встановлені законом.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: У разі відсутності психологічного зв’язку між дитиною та батьком зустрічі потрібно проводити у присутності матері (ВС/КЦС у справі № 754/9026/16-ц від 23.06.2020)
Справи про сімейні спори на перший погляд здаються досить простими для формування сторонами (їх представниками) своїх правових позицій та вирішення таких справ судами.
Але ж кожному юристу не слід забувати про те, що розгляд саме сімейних справ є максимально тяжким з психологічної точки зору адже колись найрідніші люди стають найзлішими ворогами та у своїх спорах не цураються нічого, наприклад, використовують дітей для помсти своїм колишнім чоловікам або дружинам.
У даній справі батько звернувся до суду із позовом про визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Судом першої інстанції позов було задоволено частково – визначено графік побачень батька та дитини, але у присутності матері.
Апеляційний суд із таким рішенням погодився.
Однак, позивач оскаржив вказані рішення у касаційному порядку.
Надаючи оцінку доводам скаржника Касаційний цивільний суд з ними не погодився та у задоволенні скарги відмовив.
Мотивуючи своє рішення КЦС послався на те, що відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
За положеннями ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Згідно висновку психологічного дослідження, який міститься у матеріалах справи проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв`язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір`ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дочки до батька, а тому рішення про необхідність присутності матері дитини під час побачень є законними та обґрунтованими.