1. Виходячи з інтересів дітей - громадян України - закон встановлює пріоритети усиновлювачів, дотримуючись у цьому питанні вимог Конвенції про права дитини, у п. б ст. 21 якої сказано, що усиновлення в іншій країні повинно розглядатися у якості альтернативного і допускатися лише у випадку, якщо дитині не можуть бути забезпечені в її країні належний догляд та виховання. Такий висновок ґрунтується на тому, що при переселенні дитини в країну усиновлювача вона може стикнутися зі значними адаптаційними труднощами: здоланням мовного та культурного бар'єру тощо.
Проте такий висновок піддавався критиці в юридичній літературі. Так, М.В. Антокольська відзначає, що, по-перше, при усиновленні немовляти адаптаційних проблем не виникає. По-друге, наскільки усиновлення в іншу країну відповідає інтересам дитини, залежить насамперед від особи усиновлювача, тих умов, які можуть забезпечити дитини, та інших подібних обставин. Очевидно, що при вирішенні подібних спорів суд повинен виходити з найвищих інтересів дитини.
2. Якщо бажання усиновити одну дитину висловили відразу декілька громадян України, перевагу на усиновлення отримують, перш за все, особи, в сім'ї яких виховується дитина (фактичні вихователі). Така перевага є зрозумілою, адже зміна сім'ї, умов життя, оточення навряд чи відповідатиме інтересам дитини.
3. До кола осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини, законодавець відносить і чоловіка (дружину) матері (батька) дитини, яка усиновлюється.
4. Виходячи із загального правила щодо заборони роз'єднання при усиновленні рідних братів та сестер (див. коментар до ст. 210 СК), переважне право на усиновлення мають особи, які усиновлюють кількох дітей, які є братами (сестрами). Така перевага пояснюється тим, що у результаті такого усиновлення діти залишаться проживати в одній сім'ї і між ними будуть збережені родинні зв'язки.
5. Переважне перед іншими право на усиновлення дитини, мають її родичі. Таке право зумовлено тим, що родичі, як правило, знають особливості особистості дитини, між ними й дитиною існує взаєморозуміння та спільність устоїв. Крім того, дитина не виривається із звичного оточення, не передається в нову сім'ю, що іноді може негативно вплинути на неї.
6. За законом усиновлення може здійснюватися однією особою або подружжям. Хоча законодавець не виключає усиновлення одинокою особою, однак, за ч. 2 ст. 213 СК переважне право на усиновлення мають особи, які перебувають у шлюбі, оскільки найвищим інтересом дитини є забезпечення їй сімейного виховання (ст. 1 СК).
Вочевидь таке правило ґрунтується на тезі, що, проживаючи з одиноким усиновителем, дитина опиняється у "неповноцінній" сім'ї. Але на практиці досить часто буває, що саме одинокі особи, зокрема жінки, приділяють більше уваги дитині, вбачаючи у ній сенс життя, позбавлення,від самотності. І тому подружжя отримують перевагу на усиновлення дитини лише у випадку відсутності осіб, встановлених частиною 1 ст. 213 СК, тобто за інших рівних умов.