1. Розмір часток кожного з подружжя при поділі їх спільного майна визначається згідно з правилами, закріпленими в ст. 70 СК України. У свою чергу в коментованій статті містяться правила, що стосуються поділу майна подружжя в натурі відповідно до цих часток. Поділу в натурі підлягають лише речі, тобто об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. Проте до подружнього майна входять також майнові права та обов'язки подружжя. Ця обставина враховується і при поділі речей (майна в натурі). В процесі поділу між подружжям згідно з їх частками в праві власності на майно розподіляються речі, а також майнові права та майнові обов'язки (борги). Цей момент не відображено в коментованій статті. Вона має більш вузьке значення і стосується лише розподілу речей подружжя. Незважаючи на це, при поділі завжди використовується широкий підхід.
В першу чергу, при поділі майна необхідно визначити його предмет, тобто, те, що входить до поняття "майно подружжя". Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Таким чином, при поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
в) боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржники і зобов'язані повернути борг, повернути або передати річ тощо).
При розгляді спору суд в першу чергу визначає загальний обсяг майна подружжя. Пленум Верховного Суду вказав, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. При цьому вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України).
2. Важливого значення останнім часом набуло питання про особливості поділу майна подружжя у тому випадку, коли один або кожен з них є засновником (учасником) підприємницького товариства або зареєстрований як підприємець.
Цивільне законодавство виходить з того, що підприємницьке товариство є власником майка (ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 165 ЦК, України Закон України № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.). У свою чергу учасники підприємницьких товариств мають право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) та здійснювати відчуження частки у статутному (складеному) капіталі (п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України) або отримати частину прибутку відповідно до своєї трудової участі (ч. 4 ст. 165 ЦК України). Таким чином норми цивільного законодавства визначають відносини, що виникають між юридичною особою та її засновником (учасником). В них не враховується і не повинна враховуватися інша лінія відносин - між подружжям, один з яких став засновником (учасником) підприємницького товариства. Проте цю лінію в деяких випадках не можна ігнорувати.
При вирішенні цього питання необхідно враховувати характер майна, переданого підприємницькому товариству його учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу або як майновий пайовий внесок (див. п. 3 коментаря до ст. 61 СК України). Якщо таке майно сформоване за рахунок роздільного майна подружжя (дошлюбне майно, майно, що було одержане за договором дарування тощо), то другий з подружжя не може висувати свої вимоги стосовно такого майна. Інша справа, коли вклад до статутного (складеного) капіталу або майновий пайовий внесок було сформовано за рахунок спільних коштів подружжя. Хоча той з подружжя, хто не є учасником товариства, і не набуває відповідних корпоративних прав (права брати участь в управлінні, право на одержання інформації про діяльність товариства, права на розподіл прибутку тощо), він має опосередковане відношення до майна товариства, оскільки вклад (пайовий внесок) було окрім іншого сформовано і за рахунок належного йому майна.
Той з подружжя, хто не є учасником товариства, у разі поділу спільного майна, може вимагати врахування цієї обставини. Якщо подружжя має інше спільне майно, то той з подружжя, хто не є учасником товариства, може одержати свою частку за рахунок такого майна. При цьому він не звертає своїх вимог до майна, що перебуває у власності товариства.
Другий з подружжя може набувати права щодо майна, вже одержаного від товариства тим з подружжя, хто є його учасником. Що стосується господарських товариств, то другий з подружжя може вимагати визнання за ним права на частину: а) прибутку (доходу), яка вже була сплачена (видана) при розподілі прибутку товариства; б) майна, одержаного учасником товариства у разі його виходу з товариства та продажу належної йому частки в статутному фонді товариства іншій особі; в) майна, одержаного учасником товариства у разі ліквідації товариства.
Якщо при поділі спільного майна подружжя іншого майна немає або його недостатньо, то той з подружжя, хто не є учасником товариства, набуває права, передбачені в законі для кредиторів учасника господарського товариства. Ці права визначаються залежно від конкретного виду товариства. Наприклад, другий з подружжя може вимагати виплати вартості частини майна товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення (товариство з обмеженою відповідальністю) або виділення частки учасника-боржника (повне товариство) в грошовій або натуральній формі (ст. ст. 57, 73 Закону України № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.)- Якщо один з подружжя є учасником акціонерного товариства, то у разі поділу акцій між подружжям за рішенням суду другий з подружжя може вимагати внесення його до відповідного реєстру акціонерного товариства. Треба наголосити, що у вказаних випадках другий з подружжя діє не як співвласник, оскільки він не має права власності на частку у статутному фонді (майні) господарського товариства, а як кредитор того з подружжя, який є учасником товариства.
Для виробничих кооперативів важливе значення має також ступінь трудової участі того з подружжя, хто є учасником підприємницького товариства, оскільки така участь впливає на розмір прибутку товариства. Правовий режим майна виробничих кооперативів має певні особливості. Згідно із ч. 1 ст. 163 ЦК України кооперативом є добровільне об'єднання громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується не лише на об'єднанні його членами майнових пайових внесків, а й на їхній особистій трудовій участі. Таким чином розмір пайових внесків, створений за рахунок спільного майна подружжя, не є єдиним фактором, що впливає на обсяг майнових прав того з подружжя, хто є кооператором. Не менш важливим є також розмір особистої трудової участі члена кооперативу. Тому другий з подружжя не завжди може вимагати визнання за ним права на половину того, що належить члену виробничого кооперативу. Якщо пайовий внесок члена виробничого кооперативу був незначним, у той час як розмір особистої трудової участі - визначальним, другий з подружжя може набути право на меншу частку в праві на майно, залежно від співвідношення вказаних факторів.
Якщо член виробничого кооперативу здійснив вихід з кооперативу і одержав відповідне майно, то другий з подружжя набуває право власності на частину вартості паю (майна, що пропорційне розміру паю), а також виплат, встановлених статутом кооперативу і законом, що були одержані членом кооперативу. Якщо ж такого майна недостатньо, то другий з подружжя стає кредитором члена кооперативу і може вимагати звернення стягнення на пай (ч.5 ст.166 ЦК України).
Визначення майнових прав подружжя у разі, коли один або кожен з них є учасником підприємницького товариства, має бути здійснене виключно в Сімейному кодексі. На жаль, закон уникає відповіді на ці питання. Разом з тим кожен з видів підприємницьких товариств, порядок формування їх майна, обсяг прав та обов'язків їх учасників мають суттєві особливості. Ці особливості повинні враховуватися при визначенні прав та обов'язків подружжя, які виступають як учасники підприємницьких товариств.
3. Поділ подружнього майна в натурі, так само, як і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися:
а) за домовленістю (договором) сторін;
б) за рішенням суду при наявності спору між подружжям.
В першу чергу дружина та чоловік можуть вирішити питання про поділ спільного майна за допомогою договору. Як правило, такий договір укладається в процесі припинення шлюбних відносин та вирішення подружжям питання про розірвання шлюбу. Саме в такий період сторони визначають майбутню долю набутих за період шлюбу речей. При цьому враховуються (у разі їх наявності) спільні борги подружжя, що виникли при укладенні подружжям договорів в інтересах сім'ї (обов'язок повернути кредит та сплатити проценти банку, обов'язок повернути гроші за договором позики тощо). Якщо подружжю належать майнові права (наприклад, право вимагати від третіх осіб повернення сум за договором позики), то вони також враховуються при розподілі між сторонами речей.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: "Грінпіса на ніх нєт або як поділити собаку навпіл". Ноу хау від Соснівського районного суду м. Черкаси (справа № 712/2218/17 від 17.05.2017)
Дійсно курйозне судове рішення було винесено Соснівським районним судом м. Черкаси. У цій справі за первісним позовом розглядалось питання поділу майна подружжя, а саме - 1/2 частини квартири та легкового автомобіля. Водночас відповідач подав зустрічний позов щодо поділу між подружжям собаки, яку також було придбано у шлюбі.
Суд своїм рішенням визнав право власності на 1/4 частну квартири кожному із колишнього подружжя, визнав право власності на автомобіль за позивачем, стягнувши з відповідача компенсацію половини його вартості та визнав право власності кожної із сторін на 1/2 ідеальну частину суки породи йоркширський тер'єр.
Дякувати Богові, що у зустрічному позові не ставилося питання про поділ бідного собаки в натурі...
Тепер слід чекати це одного позову щодо визначення порядку користування навпіл поділеним песиком.
Але ж у даному рішення є ще один нюанс.
Згідно ч.ч.4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Проте, суд не дотримуючись таких вимог визнав право власності на автомобіль за відповідачем одночасно стягнувши з з нього компенсацію половини вартості транспортного засобу.
Проте, як вбачається із судового рішення, останнє не містить інформації щодо згоди або незгоди відповідача з таким способом поділу майна, що в очевидь є незаконним.
Аналізуйте судовий акт: Здійснюючи поділ спільного майна подружжя, суди мають з’ясовувати наявність обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та внесення другим - грошової суми на депозитний рахунок суду (ВСУ, № 6-2565цс16, 18.01, 2017р.)
Чергова спроба судів поділити правильно, тобто у відповідності до ст. 71 СК України, та справедливо автомобіль, який перебуває у спільній сумісній власності. У січні 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка про поділ спільного майна подружжя. При цьому позивачка запропонувала свій варіант поділу майна – предметів домашньої обстановки та вжитку, зокрема, просила виділити їй у власність автомобіль марки , що також був спільною сумісною власністю сторін, стягнувши з неї компенсацію у розмірі 1/4 його вартості.
Відповідач звернувся до суду з аналогічним зустрічним позовом, у якому запропонував свій варіант поділу майна, зокрема, просив залишити вказаний автомобіль у спільній частковій власності сторін.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, обидва позови задоволено частково. При цьому автомобіль передано в власність відповідача (він ж позивач за зустрічним позовом), при цьому з нього стягнуто на користь позивачки половину вартості цього автомобіля (16 912 грн.).
ВССУ відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивачки, але ВСУ допустив цю справу до свого провадження. Розглянувши справу, ВСУ скасував судові рішення в частині поділу майна і справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Приймаючи таке рішення, ВСУ виходив з того, що судами не були досліджені суттєві обставини справи, а саме.
Майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі, наприклад такі, як автомобіль, присуджуються одному з подружжя, якщо подружжя не домовилось про інше. Для таких випадків закон передбачає присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на таке майно.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення стороною вартості цієї частки на депозитний рахунок суду та при наявності обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації.
Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Правова позиція ВСУ у справі № 6-2565цс16: Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4-5 статті 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п’ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Суди помилково не застосували до спірних правовідносин норми частини 4, 5 статті 71 СК України, не з’ясували думки ОСОБА_1 щодо передачі автомобіля у власність ОСОБА_2, не встановили, чи згодна вона на отримання компенсації вартості її частки у праві власності на автомобіль та чи внесена необхідна сума компенсації на депозитний рахунок суду, що призвело до неправильного вирішення спору.
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Аналізуйте судовий акт: Функція суду полягає в розподілі спільного майна подружжя та його виділу в натурі, а не визначення ідеальних частин у спільному майні кожного з подружжя, що не вирішує спір по суті (ВССУ від 1 лютого 2017р. у справі 541/642/13-ц)
Прогресивне рішення ВССУ, яке насамперед направлене на вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції – ухвалення обов’язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитись.
Подружжя не домовилось про поділ спільного майна, і суд розглянув їх взаємні позови. Спільного майна було чимало: дві квартири, будинок, автомобіль, автомобільний причеп, трактор, тракторні причепи, спірна сума коштів. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції пішли як то кажуть «шляхом найменшого опору»: визнали об’єкти майна неподільними та визнали в кожному з цих об’єктів майна 1/2 ідеальної частини на спільне майно за кожним з подружжя.
Очевидно, що суд не тільки не вирішив життєвий спір, а ще більше ускладнив його, бо важко уявити як після рішення суду члени подружжя домовляться щодо користування та розпорядження майном, яке залишилось у спільній, тепер вже частковій власності.
ВССУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно ст. 71 СК України у випадку неподільності об’єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об’єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об’єктів майна одному з подружжя, частину – іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.
Аналізуйте судовий акт: Поділ судом об’єкту незавершеного будівництва між членами подружжя можливий, якщо технічно можна виділити окремі частини та довести будівництво до кінця (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-47цс16)
Часто невведений в експлуатацію будинок представляє собою доволі дорогу річ, а з врахуванням прав на земельну ділянку ще дорожче, тому члени подружжя при розлученні намагаються залишити такий об’єкт за собою і протидіють справедливому поділу. Іноді фактично вже повністю побудований будинок невведений в експлуатацію, оскільки ДАБІ вимагає чималого хабаря або у власників немає бажання платити податок на нерухомість. Отже, без рішення суду в такому випадку конфлікт між членами подружжя не вирішити.
ВСУ доволі чітко сформулював свою позицію щодо поділу недобудов – об’єктів невведених в експлуатацію, які до такого введення вважаються згідно законодавства сукупністю будівельних матеріалів. Акцент зроблений на тому, що ці будівельні матеріали купувались за спільні сімейні кошти, тому те що де-факто існує є спільним власністю подружжя і може бути поділено. Але за умови технічної можливості та доведення будівництва до кінця.
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-47цс16: Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, урахувавши ті обставини, що спірний об’єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об’єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на S_1 частину спірного об’єкта незавершеного будівництва.